- •1.Поняття «світогляд»,структура та історичні типи світогляду.
- •2. Життєві витоки і функції світогляду.
- •3.Специфіка філософії як типу світогляду і способу мислення.
- •4.Проблемне поле і структурні елементи філософського знання.
- •5.Еволюція предмету філософії.
- •6.Функції філософії і її роль в культурі.
- •7.Культурно-історичні умови винекнення філософії. Карл Ясперс про про «вістовий час» історії.
- •8. Становлення філософії: східна парадигма.
- •9.Основні риси і етапи розвитку античної філософії.
- •10. Натурфілософія і проблема буття в до сократичних школах.
- •Натурфілософія Мілетської школи
- •11.Антична філософія класичної доби: Демокріт, Сократ, Платон, Арістотель.
- •13. Основні ідеї філософії платона
- •14.Антична філософія елліністичного періоду: епікурейство, стоїцизм, скептицизм.
- •15.Світоглядна парадигма середньовічної епохи. Основні риси середньовічної філософії.
- •17.Проблема природи часу та істрії в філософії а.Августина
- •18. Філософія фоми аквінського і її вплив на рулігійну філософію нового часу.
- •19. Антропоцентризм філософії епохи відродження. Її основні принципи.
- •21. Ф.Бекон про принципи наукового методу і «ідолів розуму»
- •23. Проблема субстанції в філософії хvіі ст.
- •24. Емпіричний напрям в філософії Нового часу
- •25. Раціоналістичний напрям в філософії Нового часу
- •26.Роль філософії р.Декарта для розвитку наукових ідей хvіі - хvііі ст.
- •27. Основні риси ідеології Просвітництва.
- •28.Філософія французьких просвітників про природу людини і її природні права.
- •29)Концепція лібералізму в філософії Дж.Локка
- •30)Роль німецької класичної філософії в еволюції філософської думки.
- •32)І. Кант про три пізнавальні здатності людини і апріорні форми пізнання.
- •33) Основні принципи філософської системи Гегеля і її частини.
- •34)Філософія історії Гегеля.
- •35)Антропологізм філософії Фейєрбаха.
- •36. Матеріалізм і діалектика в філософії марксизму.
- •37. Культурно-історичні чинники формування некласичної філософії.
- •38. «Філософія життя» як джерело некласичної філософії.
- •39. Основні принципи філософії позитивізму.
- •40. Неопозитивістський напрям в в філософії позитивізму.
- •41. Екзистенційний напрям в філософії хХст.
- •42. «Філософська антропологія» як напрям в філософії хХст.
- •43. Філософія постмодернізму: головні представники і проблематика.
- •44. Роль категорії буття в філософії.
- •45.Онтологія: зміст поняття і основні онтологічні проблеми.
- •46. Універсальні атрибути буття: рух, простір, час.
- •47. Основні концепції природи простору і часу в філософії і науці.
- •48. Основні принципи діалектики.
- •49. Поняття закону і основні закони діалектики.
- •50. Філософська антропологія:предмет і основні проблеми.
- •51. Проблема сутності людини в історії філософської думки.
- •52. Філософські проблеми антропосоціогенезу і основні концепції
- •53 .Філософські проблеми антропосоціогенезу і основні концепції походження людини.
- •54.Біологічне і соціальне в людині.
- •55. Сутністні риси людського буття.
- •57. Функції практики. Роль економічної діяльності в структурі практики.
- •58.Структура і форми буттєвості духовного світу людини.
- •59.Співвідношення понять «душа» і «психіка», «свідомість».
- •60. Проблема свідомості в історії філософської думки.
- •61. Свідомість і самосвідомість.
- •62. Пізнання як предмет філософського аналізу.
- •63.Сутність пізнання в історії філософської думки.
- •64. Структура пізнавального процесу.
- •65. Форми і методи наукового пізнання.
- •66. Специфіка наукового пізнання.
- •67. Принцип моделювання і його роль в економічних науках.
- •68. Проблема істини у філософії та науці.
- •69. Суспільство як форма життєдіяльності людини.
- •70. Природа соціального
- •71.Еволюція філософських теорій суспільства.
- •72. Предмет соціальної філософії.
- •73. Основні сфери суспільства і принципи їх співвідношення.
- •74. Форми організації соціального буття.
- •72.Основні сфери суспільства і принцип їх співвідношення.
- •73.Форми організацій соціального буття.
- •74.Співвідношення суспільства і природи ; основні етапи і наслідки.
- •75.Поняття «історія». Історія як предмет філософського аналізу.
- •76.Суб,єкт і рушійні сили історичного процесу.
- •77.Основні парадигми осягнення історичного прогресу в філософії історії.
- •78.Філософія історії і історична свідомість.
- •79.Поняття культури і генезис теорії культури
13. Основні ідеї філософії платона
Філософія платона мала величезний вплив на подальший розвиток європейської філософської думки. Ідеї є праобразом речей а речі – це своєрідні матеріальні тіні людей. Такою була ідеалістична конструкція світу платона. Якого цілком заслужено вважають творцем першої систематизованої концепції об»активного ідеалізму. У людині Платон розрізняє смертне тіло і безсмертну душу яка є керманичем і одночасно його полонянкою. Тіло є в»язницею душі й прокляттям за недосконале життя в минулому. Якщо у світі загальним є ідеї в людині – душа, то в суспільстві держава. В ідеальній державі Платон виокремлював три соціальні стани правителів, воїнів і людей фізичної праці. Поділ на стани відбувається на основі домінування певної частини душі в людині – розумної, вольової, чуттєвої. Згідно з Платоном досконала держава – найвище втілення блага на землі, а благо окремої людини полягає підпорядкуванню загальному благу. Таке розуміння держави породило у мислителів відразу до демократії, зумовило його політичний консерватизм.
14.Антична філософія елліністичного періоду: епікурейство, стоїцизм, скептицизм.
Стоїцизм (портик в Афінах де збиралися стоїки- напрям давньогрецької філософії епохи еллінізму, який зосереджуючись на етични проблемах проповідував не зворушеність відстороненість від бід і радощів життя) Засновником стоїцизму був Зенон. У давньому Римі де стоїцизм набув значного поширення його представниками були Луцій Сенека та імператор Марк Аврелій. Стоїки закликали мужньо переносити удари долі , не брати нічого близько до серця - ні втрат, ні успіхів. Ідеал мудреця від пристрастей від чуттєвих бажань. Пізнання необхідне тільки для практичного життя. Стоїки піднялись до їдеї самоцінності особи. На їх думку соціальний стан походження вважають мало. Головне – мудрість людини. Вона єдина по-справжньому поділяє людей на мудреців і дурнів. Ідея стоїків щодо самоцінності особи була згодом сприйнята християнством. Філософія Епікура (Епікурейство) – породження іншої епохи. Вона є свідченням втоми, старіння культури. Природа сама по собі не є предметом зацікавлення філософа. Без природознавства, вважає філософ, неможливо знайти незатьмареного спокою. Знання природи допомагає збагнути, що боги якщо й існують, як утворення в космічному просторі, не втручаються в долі людей. Воно позбавляє людей страху перед смертю. Етика епікура прилаштована для інтелектуала-провінціала. Державу він вважає необхідним злом. Хто хоче зберегти спокій в душі, повинен відійти від громадського життя і жити усамітнено. Епіку не заперечує чуттєві насолоди. Він пропагував міру в насолодах. Ідеалом мудреця є не затьмареність душі, відсутність страху, хвилювання.
Скептицизм (з грецької той, що розглядає, досліджує)-філософські погляди, які сповідують сумнів у можливості осягнення істини здійснення ідеалів. Представників його характеризувало зневіря у пізнаванні можливості людини, що було своєрідним проявом занепаду культури
15.Світоглядна парадигма середньовічної епохи. Основні риси середньовічної філософії.
Парадигма (дав.-гр. παράδειγμα, paradeigma - приклад, зразок) - багатозначний термін, який залежно від контексту може означати:
Поняття античної і середньовічної філософії, що характеризує сферу вічних ідей як прототип, зразок, відповідно до якого бог-деміург створює світ сущого;
У сучасній філософії науки - система теоретичних, методологічних і аксіологічних установок, які взяті за зразок розв’язування наукових задач і які поділяють всі члени наукового співтовариства.
Cистема форм, уявлень та цінностей одного поняття, які відображають його видозміну, історичний шлях, заради досягнення ідеального поняття.
Середньовіччя як історичну епоху можна вважати продовженням античності. Характерною особливливістю середньовічного світогляду є геоцентризм. теоцентризм- тісний зв'язок з релігією. Філософія середньовіччя розвивалося в лоні релігії як панівгому світогляду тієї епохи. перший період (2-7 ст) у розвитку середньовічної філософії названий патристикою. Патристика-це сукупність філософських доктрин християнських мислителів 2-7ст. . Першою спробою філософського обґрунтування християнства була патристика- це був офіційно визнаний церквою напрям у філософії, який був розроблений батьками церкви. Представниками патристики були Василь великий, афінасій олександрійський, Августин блаженняй. Він був найяскравішим представником патристики. Вважав, що філософія поза богословя є нічим. Вся історія для Августина- боротьба між прибічниками християнської церкви і прибічниками сатани. Згодом Августин пропагує верховенство церковної влади і намагається виправдати рабство і соціальну нерівність. Августин надавав перевагу вірі. Розум може помилятися, а віра напрямляти на правильний шлях. 2-ий період (13-15ст.) з розвитком середньовічної філософії називається схоластикою. Схоластика –філософське вчення в якому поєднані релігійно-філософські засновки з раціоналістичною методикою та формально логічними проблемами. Видатним представником середньовічної схоластики був Фома Аквінський. Він у своїх поглядах спирався на ідеї Аристотеля.
16. Теоцентризм і проблема співвідношення віри і розуму в середньовічній філософії.
Теоцентризм-принцип, згідно з яким, єдиний бог проголошується бсолютним началом і центром всесвіту, що зумовлює собою буття і смисл існування всього живого.Релігія безумовно звужувала майже філософського мислення, задавала її проблематику і загальну модель у її вирішення і вирішення проблем. В епоху середньовіччя розвиток філософії в лоні релігії був єдиним можливим способом існування і збереження філософського мислення загалом.
. Першою спробою філософського обґрунтування християнства була патристика- це був офіційно визнаний церквою напрям у філософії, який був розроблений батьками церкви. Представниками патристики були Василь великий, афінасій олександрійський, Августин блаженняй. Він був найяскравішим представником патристики. Вважав, що філософія поза богословя є нічим. Вся історія для Августина- боротьба між прибічниками християнської церкви і прибічниками сатани. Згодом Августин пропагує верховенство церковної влади і намагається виправдати рабство і соціальну нерівність. Августин надавав перевагу вірі.