65. Форми і методи наукового пізнання.

Методи наукового пізнання - способи, що застосовуються свідомо на основі знання загальних законів природи суспільства і мислення, особливих законів пізнання і окремих, специфічних законів наукового пізнання.У науковому пізнанні є 2 рівні: емпіричний і теоретичний. На емпіричному рівні наукового пізнання об'єкт відображається з боку його зовнішніх зв'язків і проявів, які доступні, в основному, живому спогляданню.Тут застосовуються такі методи: спостереження-це впорядкована система фіксування та сприйняття властивостей і зв*язків досліджуваного об*єкта в природних умовах або в умовах експерименту. Структурними елементами спостереження є сам спостерігач, об*єкт дослідження, умови та засоби спостереження Наукове спостереження має смисл, мету і засоби; Вимірювання — це спостереження, яке фіксує не тільки якісні, а й кількісні характеристики об’єктів і явищ. Вимірювання є процедурою встановлення однієї величини за допомогою іншої, прийнятої за еталон; експеримент- спосіб чуттєво- практичної діяльності. Дає можливість досліджувати об*єкт не лише в чистому вигляді, а й в експериментальних умовах, що сприяє глибшому проникненню в їхню суть. Його перевогою є повторюваність. На теоретичному рівні є такі методи: аналіз- метод, сутність якого полягає у розчленуванні предмета, явища на частинки і дослідження кожної з них; синтез- це зворотний метод, суть якого полягає в об*єднанні раніше виокремлених частин, ознак предмета в єдине ціле; абстрагування- дає змогу переходити від конкретних предметів до загальних понять і законів розвитку; узагальнення- це метод наукового пізнання, за допомогою якого фіксуються загальні ознаки і властивості певного класу, здійснюється перехід від одиничного до загального; історичний метод передбачає розгляд самого процесу розвитку об*єкта, його реальної історії, з усіма її поворотами та особливостями; логічний метод- увага концептується на основному, головному, необхідному та закономірному. Відображаються основні етапи історичного розвитку об*єкта, його якісні зміни.

До форм наукового пізнання відносяться: Ідея — це форма наукового пізнання, яка відображає зв'язки, закономірності дійсності і спрямована на її перетворення. . Ідея не просто відображає дійсність такою, як вона існує тут і тепер, але і її розвиток в можливості, в тенденції, вона фіксує не лише суще, але і належне, спрямовує пізнавальну діяльність людини на практичне перетворення дійсності; Проблема — це форма наукового пізнання, що є єдністю двох змістовних елементів: знання про незнання і передбачення можливості наукового відкриття.  Проблема —- це суб'єктивна форма вираження необхідності розвитку знання,  це вихід із сфери уже вивченого в сферу того, що ще належить вивчити; Гіпотеза — це форма та засіб наукового пізнання, за допомогою яких формується один з можливих варіантів вирішення проблеми, істинність якої ще не встановлена і не доведена. Гіпотеза є формою розвитку наукового пізнання, засобом переходу від невідомого до відомого; Теорія — це найбільш адекватна форма наукового пізнання, система достовірних, глибоких та конкретних знань про дійсність, яка має струнку логічну структуру і дає цілісне, синтетичне уявлення про закономірності та суттєві характеристики об'єкта. Теорія на відміну від гіпотези є знанням достовірним, істинність якого доведена і перевірена практикою.