ББК87(4УКР) Л93

Людина в цивілізації XXI століття: проблема свободи /

В. Г. Табачковський, М. О. Булатов, Т. В. Лютий, Г. І. Шалашенко, Є. І. Андрос, А. М. Дондюк, Г. П. Ковадло, Н. В. Хамітов, О. А. Ярош, В. П. Загороднюк. - К.: Наук, думка, 2005. - 272 с ISBN 966-00-0422-2

Монографія присвячена аналізові проблем людини в сучасному світі в контексті загальнометафізичних вимірів свободи. Книга порушує багато пи­тань, котрі спонукають читача до роздумів. У ній досліджуються, зокрема, головні етапи розвитку поняття свободи, майбутнє екзистенціалії "свобода" під кутом зору її тендерних вимірів. Автори обґрунтовують нові методологічні підходи та нові проблемні аспекти дослідження свободи, пов'язані з реаліями XXI ст., а також з особливостями національного відродження України.

Для філософів, суспільствознавців та студентів гуманітарних вузів.

Рекомендовано до друку вченою радою

Інституту філософії імені Г. С Сковороди НАН України

(протокол №13 від 14 грудня 2004 р.)

Відповідальний редактор доктор філософських наук, професор В, Г. Табачковський

Рецензенти

доктор філософських наук, професор В. В. Лях, доктор філософських наук, професори. А. Малахов

0300000000 - 072

2005 Isbn 966-00-0422-2

Л

В. Г. Табачковський, М. О. Булатов, Т. В. Лютий, Г. І. Шалашенко, Є. І. Андрос, А. М. Дондюк, Г. П. Ковадло, Н. В. Хамітов, О. А. Ярош, В. П. Загороднюк, 2005

ПЕРЕДНЄ СЛОВО

Людина, ЇЇ сутнісна визначеність та свобода як найважливіший елемент цієї визначеності - тема, обшир котрої важко перебільшити. Тим паче, що тут є істотні варіації, пов'язані з певними історичними періодами.

Є, мабуть, також інваріанти.

Аналіз співвідношення перших з останніми - одне з наріжних завдань сучасної антропологічної рефлексії. На ньому й зосереджені зусилля авторського колективу нашої книги.

Звичайно, здійснюючи такий аналіз, ми зачіпаємо окрім загаль­нометафізичних вимірів свободи також її політичні, юридичні та інші аспекти. Окрім вимірів вселюдських - етнокультурні. Окрім індиві-дуально-особистісних - соціально-спільнотні. Проте в кожному з таких вимірів ми виокремлюємо і робимо предметом уваги її, свобо­ди, екзистенційне осереддя.

Відповідно до цього, два перших розділи книжки присвячено головним етапам розвитку поняття свободи в класичній європейській філософії (Михайло Булатов), а також у вітчизняній філософсько-антропологічній думці, починаючи з шістдесятих років XX століття (Віталій Табачковський). Наступний розділ - про свободу й розум (Тарас Лютий) у "класичних" та сучасних зарубіжних версіях. Четвертий розділ - роздуми про те, чи можлива метафізика сво­боди у XXI столітті (Геннадій Шалашенко). У п'ятому розділі розглядається проблема свободи в контексті раціоналізації людсь­кого буття (Євген Андрос). Автор шостого розділу - Андрій Дондюк

З

досліджує ідею свободи під кутом зору проблеми Іншого у феноменологічній традиції. Сьомий розділ розкриває статус моральної свободи в сучасних антропологічних інтерпретаціях (Галина Ковадло). Автор восьмого розділу (Назіп Хамітов) прагне розкрити майбутнє екзистенціалії "свобода" під кутом зору її тендерних вимірів.

Завершальні розділи присвячено взаємозв'язку антропологіч­них та політологічних вимірів свободи: Олег Ярош висвітлює про­блему ідеологічної гегемонії та вплив останньої на межі свободи, Валерій Загороднюк - проблему свободи в контексті контроверзи "неоконсерватизм - соціал-демократія".

Науково-допоміжну роботу виконала Ліна Шуст.

РОЗДІЛ ї

Головні етапи розвитку поняття свободи в історії європейської філософії

Наші знання про свободу формувалися в умовах соціалізму, в межах ідеології марксизму. Ми засвоїли, що "свобода є пізнана не­обхідність" (таке визначення неадекватне, бо Ф. Енгельс поширив його на практичну діяльність), що так само її розуміли Гегель і навіть Спіноза. Коли соціалізм змінився "первісним накопиченням капіта­лу" (в Західній Європі воно відбулося в пізньому середньовіччі і на початку Нового часу), від марксизму і в житті, і в мисленні почали переходити до демократичної ідеології, в якій домінуючим є тлума­чення свободи як можливості вибору. Це поняття має глибинне ко­ріння в людській сутності, але в суспільстві, а тому й у думці поши­рюється завдяки виборним системам розвинутих країн. Природно, свободу почали розуміти "не так, як діаматчики, а як можливість вибору" (так казав один мій колега). У цьому - великий соціально-політичний сенс свободи, але річ у тому, що протиставлення двох визначень у філософії було зроблено суто інтуїтивно, на основі полі­тичних уподобань, без належного аналізу.

Внаслідок зазначених обставин історію розглядуваного понят­тя ведуть переважно з Нового часу, майже не приділяючи уваги ан­тичності і середньовіччю, тимчасом як саме тоді у філософії і тео­логії найбільш поширеним було розуміння свободи як можливості вибору, або прийняття рішення. Античні філософи (Платон, Арис­тотель, Епікур та ін.), розглядаючи співвідношення свободи й необ­хідності, дійшли висновку про їхню несумісність. В середні віки че­рез специфіку релігійної свідомості поряд з поняттям свободи як вибору почало формуватися тлумачення її в поєднанні з необхідністю, яку

5

розглядали як напередвизначення всього існуючого - від його створення до кінця. І тоді виникло уявлення про часткову сумісність між свободою і необхідністю, адже без першої немає гріха, а без другої - Бога. Другою формою співвідношення було передбачення як певна форма необхідності і свободи (С. Боецій, Л. Балла, Еразм Роттердам с ь кий та ін.). Ці дослідження підготували нове бачення проблеми за Нового часу (Спіноза, Гоббс, Гегель та ін.). З'явилося і пізнання як пов'язуючий фактор між свободою і необхідністю - саме воно стало нині відмітною рисою.Такої ролі воно не відігравало в середні віки, адже знання вже існувало у вигляді "богодухновенної" і "откровенної" релігії, яку слід було лише сприймати як істину, готову й завершену, абсолютну.

Зазначена зміна відбувалася у сфері загальної філософії - в метафізиці. Другою, не менш важливою, була сфера соціальної фі­лософії, філософії історії, яка виокремилася в предмет "практичної філософії", в якій вихідним було уявлення про природний стан лю­дей, коли панувала війна всіх проти всіх, і про суспільний договір, який поклав цьому край завдяки тому, що було створено закони і апарат нагляду за їх додержанням - державу. А свободу почали тлумачити як можливість робити те, що не заборонено законом і що являє собою суспільну необхідність. Оскільки суспільство та історія як ціле розвиваються, виникла нова наука - філософія історії, головним характером якої (історії) є суперечлива єдність свободи і необхідності, люди діють вільно й свідомо, а загальний результат і напрям їх дій не збігається ні з цілями окремих індивідів, ні з цілями їх сукупності. Це стало головною проблемою історії аж до сьогодення.

Саме в Новий час було розкрито низку видів співвідношення свободи і необхідності, а також були зроблені в німецькій класичній філософії спроби їх систематизувати, які не втратили свого значення й донині.

Але ці здобутки, внаслідок обмеженого сприйняття марксизму і історії думки загалом, не було освоєно. Потрібні зусилля, щоб їх тематизувати і проблематизувати. Сучасні уявлення 'Про свободу є результатом досвіду всього людства, який, в найбільш загальній формі, відклався в історії філософії. Тому його слід виводити не з абстракцій і не з уривчастих спостережень за суспільно-політичним життям, а з

досвіду як цілого, узагальнення якого міститься в історії думки. Звернення до неї дає знання того, що насправді існувало, показує напрям зміни розуміння свободи і взагалі, і зокрема до сучасного її розуміння.