4. Співвідношення визначень

СВОБОДИ ЯК ВИБОРУ ТА ЯК ПІЗНАННЯ

І ВИКОРИСТАННЯ НЕОБХІДНОСТІ

Увесь наш попередній виклад показує, що існувало два голо­вних тлумачення свободи; обидва мають своє значення і сенс. Тому, підсумовуючи, на заключения зупинимося на питанні про їх співвід­ношення.

Оскільки в марксизмі домінуючим було поняття свободи як пі­знаної необхідності, то опозиційна думка наполягала на іншому тлу­маченні - свободи як можливості вибору. З цим пов'язане і упереджене ставлення до даного питання в історії філософії, бо марксистська концепція бере виток в німецькій класиці і у Спінози.

38

39

Здається, за такого зіставлення, що розуміння свободи як вибору є здобутком новітньої думки і виробилося в полеміці з марксизмом. При цьому зовсім лишається поза увагою, що саме воно було визна­не в античній і значною мірою в середньовічній філософії, а в першій взагалі вважали свободу і необхідність несумісними. Справжнім є інше положення: свобода у зв'язку з необхідністю є феноменом Нового часу.

На становлення поняття свободи саме в цей час впливали пев­ні соціально-політичні та наукові фактори.

Під час переходу від феодалізму до капіталізму проблема сво­боди значно ускладнилася. Віхами її розвитку і розв'язання були ре­волюції XVII-XIX ст., внаслідок яких виокремлюються два її різно­види. Першим було розуміння свободи з генетичного погляду, у зв'язку з первісним станом людей, коли для їхніх дій нібито не було ніяких обмежень. Одні мислителі (як Т. Гоббс) вважали, що тоді іс­нувала необмежена свобода індивіда і війна всіх проти всіх, а інші (як Ш. Монтеск'є) - що первісний стан був мирним, люди не були впевнені в собі, що й стримувало пристрасті. Принаймні свободи там не існувало, вона виникає з появою держави і права, коли свобо­да обмежується правовими законами, але водночас і встановлюється і оберігається ними як жорсткою необхідністю.

У другій половині XIX ст. і згодом у зв'язку з розвитком вибо­рних демократій свободу почали розуміти як можливість вибирати. Це вплинуло і на філософське її тлумачення. Ми бачили, що Гегель зазначав вибір як формальну свободу і свавілля. Але з плином часу це поняття змінювалося. Е. А. Араб-Огли наголошує, що свобода є вибір - плану дій, засобів і т. ін. Необхідність він вважав абстракці­єю, яка реально існує у вигляді природних умов, соціально-економіч­них, політичних та інших відносин"².

Справді, зі свободою органічно пов'язаний вибір - можливість спрямувати волю в той чи інший бік, діяти тим чи іншим чином. Водночас тут присутні і випадковість, і воля у формі випадковості -свавілля. Але, окрім можливості і випадковості, існують і необхід­ність, і свобода на її засадах. У Новий час відбулася певна тематиза-ція вибору переважно під впливом соціально-політичної думки, а визначення свободи через необхідність пов'язували з законами при-

40

роди (Т. Гоббс, Б. Спіноза); згодом до них приєднали і закони правові (наприклад, Гегель).

Проте, як ми бачили, ще Аристотель пов'язував свободу саме з вибором і саме в загальнофілософському плані.

Цікаво порівняти, що аналогічну проблему Шеллінг вирішував зовсім інакше: співвідношення свободи і необхідності вважав притаманним усій людській діяльності й поведінці.

Отже, виникає питання: який зв'язок між двома видами тлума­чення свободи? Історичний досвід показує: не можна одне із них лишити, а друге відкинути. Тут є справжня проблема, досі, здається, не усвідомлена.

Головна причина розриву і протиставлення двох понять свобо­ди полягає в тому, що волю ("свободу волі") уявляють пустою, без­змістовною. Але це не відповідає дійсності: воля детермінується як зовнішніми, так і внутрішніми чинниками.

Щодо перших, то вони мають кількісні і якісні параметри, які визначають процес вибору. Пояснимо це на прикладі всім відомих виборів у владні структури.

Про вибори часто йдеться там, де їх не існує. Так, за радянсь­кої влади вони стосувалися завжди однієї людини на одну посаду, тобто насправді їх не існувало. У сучасній Україні вибирають з кіль­кох (від двох і більше) кандидатів, але результат не є наслідком спра­вжнього вибору, бо претенденти перебувають не в однаковому ста­новищі: одних підтримує влада, іншим протидіє. А коли за когось іде більшість виборців, то під час підрахунку вона стає меншістю і навпаки.

Не менше значення мають людські риси тих, кого обирають. Чим більш однорідними є кандидати, тим складніше робити вибір. А коли вони здаються однаковими, вибір стає неможливим. У цьому сенс логічного анекдоту про "ішака Буридана", який помер від голоду, бо не міг зробити вибір між двома абсолютно однаковими оберемками сіна, які були перед ним.

Але на це можна дивитися й інакше: оскільки дві можливості зовсім однакові, то байдуже, яку вибирати і, отже, ситуація вибору при цьому зникає. Причому знов-таки байдуже, про позитивні чи негативні якості осіб ідеться.

41

Чим більша відмінність між можливостями, тим легше вибира­ти, а коли вона зникає, то й вибирати немає чого. Внаслідок такої тенденції можливість як форма діяльності переходить у необхідність.

Гегель, який критично ставився до поняття вибору, хоча й не заперечував його існування, розглядав свободу як свавільний вибір між потягами, бажаннями тощо. Вибір суб'єктивний і формальний, бо Я, суб'єкт, стоїть над системою афектів і на свій розсуд та смак вибирає, що йому подобається. Тут немає єдності між змістом вибо­ру, який частковий, і загальністю волі, яку уособлює Я, - формою. Щоб вони збіглися, воля суб'єкта має співвідноситися з таким об'­єктом, котрий є також воля, але в об'єктивованій формі. Що це таке? Як вже зазначалося, за визначенням К. Маркса право є воля класу, піднесена до закону (перетворена на закон). Отже, право і є така об'єктивована воля. А закон - це форма необхідності, як видно з усталеної його дефініції (закон є необхідний, загальний зв'язок явищ, істот та ін). Коли суб'єкт створює право і визнає його необхідність (обов'язковість виконання), він стає вільним. Так здійснюється вихід за межі вибору, до необхідності.

Дещо подібне бачимо і у Спінози, за яким свобода як вибір стосується хитань між бажаннями, хотіннями, афектами. Яким чи­ном пов'язана вона з необхідністю? Згідно з етикою Спінози, голо­вне - приборкати афекти, почуття, емоції, які тяжіють над індиві­дом. Цього можна досягти розумом: він пізнає причинний зв'язок явищ, який філософ називає необхідністю, усвідомлює, що інакше й бути не може, а тому немає сенсу турбуватися й страждати. Так людина звільняється від влади афектів. Вона не вибирає той або ін­ший із них, а всі їх разом притлумлює, послаблює, вводить у норма­льні межі, розкриваючи причинні зв'язки і стаючи вільною від них. Так і виникає нове поняття свободи як необхідності. Метою при цьому, як і у античних мислителів - епікурейців, стоїків, є пізнання, але результат в цілому інший.

І у Спінози, і у Гегеля спрямування думки однакове - досягти єдності суб'єктивного і об'єктивного. У першого це відбувається лише завдяки пізнанню, у другого - шляхом практичного творення відповідного об'єкта. Для Гегеля головне полягає в тому, щоб зміст був не суто зовнішнім, даним, а породженим самою волею. А да-

ність має у нього два різновиди: зовнішня - сукупність речей, з яких вибирають, і внутрішня, про яку він пише: "Воля, практичний дух має в собі певний бік пасивності, бо його зміст первісно - хоча, що-правда, не ззовні, а зсередини - все-таки постає йому даним, і тим самим є безпосередній зміст, не покладений діяльністю розумної волі""³. В іншому місці він зазначає: "Те, що зміст іманентний суб'єкту, є його інтерес, а те, що він притягує всю його дієву суб'єктивність, - при­страсть"'¹⁴. І внутрішню, і зовнішню даність філософ вважає лише поверхнею глибшого феномена, бо дане є наслідок діяльності прак­тичного духу.

З мого погляду, воля взагалі не є первісним фактором у процесі вибору.

Вибір роблять не заради його самого, а для задоволення своїх потреб. А потреби, як і інтереси, - це практичне вираження необхід­ності. Щоб досягти задоволення, потреби усвідомлюють чи пізна­ють і на цій основі визначають мету і розгортають діяльність. Остання поєднує два види необхідності: внутрішню (до неї належать потре­би, інтереси тощо), і зовнішню, яку становлять речі та відношення, необхідні для задоволення потреб. Тому необхідність є початок і кі­нець вибору та його реалізації.

Важливо розрізняти ці два види необхідності. Звичайно здаєть­ся, що на боці суб'єкта - чиста, пуста воля без змісту, а останній приходить тільки ззовні. Насправді ж воля взагалі не є вихідним пун­ктом діяльності - люди за природою ліниві, а не вольові істоти. Задо­вольніть їхні потреби, і вони будуть все життя лежати й дивитися на стелю. Потреба - ось що пробуджує їхню волю, викликає її до життя.

Не існує чистої волі - волі без змісту. Це поняття виникло вна­слідок аналітичного розгляду здібностей людини, кожна з яких відо­кремлена від інших, існує сама по собі, а їхній зв'язок - зовнішній. Так виникають "чисте мислення", "чиста воля" та ін. Насправді всі здібності - лише моменти єдиного цілого - духу людини, зокрема її життєдіяльності, рушійною силою якої є потреби, а воля, яку вони пробуджують, - засіб їхньої реалізації.

З огляду на це потрібно уточнити поняття діяльності. Традицій­но воно має таку структуру: "мета - засіб - результат". Але виникає питання: навіщо і під тиском чого ставиться мета? Саме під владою

42

43

потреби. Тому насправді структура діяльності є іншою: "потреба -мета - засіб - результат". Потребує уточнення і третя ланка, адже звичайно під засобами розуміють матеріальні фактори діяльності, При цьому випадає духовний фактор - практична енергія, або воля. Вона теж належить до засобів. Засобом є й пізнання, без якого дія не може розгорнутися. Суб'єкт усвідомлює і пізнає потребу - практич­ну необхідність. Тоді результат містить у собі свободу як здійснення потреби та її задоволення. Отже, у певній структурі діяльності у при­хованому вигляді міститься і відповідне розуміння свободи: вона є можливістю задовольняти свої потреби.

Якщо воля діє, це означає, що вона вже визначена потребою і шукає засобів її задоволення. Щодо цього глибокий сенс має думка Аристотеля, що рішення і вибір стосуються не цілей, а засобів.

І останнє: коли воля - чиста, не детермінована потребами, їй байдуже, що вибирати; в такому разі ЇЇ ніщо не виведе з рівноваги і байдужості. До такого стану прагнуть деякі напрями індійської фі­лософії, наприклад буддизм, йога.

Насамкінець підкреслимо, що великі проблеми людського бут­тя, на зразок проблеми свободи, супроводжують усю історію філософії, і потрібні зусилля для того, щоб їх вирішити. Якими б обмеженими вони не були, в них завжди криється хоча б часткова істина, - адже різні мислителі дотримувалися різних позицій в їхньому розв'язанні. Завдання сучасності - розкрити цю істину. Досягти цього можна не піднесенням одних визначень і нехтуванням іншими, а виявленням їх доповнюваності. Боротьба між ними засвідчує їхню відмінність, але не несумісність. Сукупно вони дають цілісне уявлення про існуючі філософські проблеми, що ми й намагалися показати на прикладі проблеми свободи.

¹ Радциг С. И. История древнегреческой литературы. - М; - Л., 1940. С. 189.

² Там само,-С. 191.

³ Аристотель. Поэтика //Аристотель. Соч.: В 4 т. - Т. 4. - С. 657.

⁴ Радциг С. I. Цит. тв. - С. 166.

⁵ Материалисты Древней Греции. -М, 1955.~C.48.

44

⁶ Там само. -С. 51.

⁷ Фрагменты ранних греческих философов. Ч. 1. -М., 1989. - С. 201. ^а Материалисты Древней Греции. - С. 44-45.

⁹ Там само. -С. 66.

¹⁰ Там само. - С. 68,70.

¹¹ Там само.-С. 150.

¹² Там само.-С. 168.

¹³ Ллатон.Законы//Плагон.Соч.:ВЗт.-Т.З.Ч.2.-М., 1972.-С. 108,180,290.

¹⁴ Тамсамо.-С. 180.

¹⁵ Тамсамо.-С. 180-181.

¹⁶ Тамсамо.-С. 173.

¹⁷ Письма//Там само. -С. 558.

^{1 s} Аристотель. Политика//Аристотель. Соч.: В 4 т.- Т. 4. - С. 378,379.

¹⁹ Тамсамо.-С. 384.

²⁰ Там само.-С. 383.

²¹ Там само. - С.503, 506-509.

²² Аристотель. Никомахова этика // Там само. - С. 142, 176, 212. ^22а Тамсамо.-С. 101,102.

²³ Тамсамо.-С. 102, 103.

²⁴ Там само. - С. 175. " Там само. - С. 176.

²⁶ Тамсамо.-С. 175.

²⁷ Тамсамо.-С. 102.

²⁸ Тамсамо.-С. 99.

²⁹ Тамсамо.-С. 101.

³⁰ Кессиди Ф. X. Этические сочинения АристотеляУ/Аристотель. Соч.: B4t.-T4.-C. 15.

³¹ Аристотель. Никомахова этика. - С. 101.

³² Материалисты Древней Греции. - С. 221.

³³ Тамсамо.-С. 212.

³⁴ Тамсамо.-С. 214.

³⁵ Там само.

³⁶ Там само.-С. 222.

³⁷ Маркс К. Различие между натурфилософией Демокрита и натурфилософией Эпикура //Маркс К., Энгельс Ф. Соч -Т. 40.-С. 174.

³⁸ Материалисты Древней Греции. - С. 210.

³⁹ Там само.-С. 211,212.

⁴⁰ Тамсамо.-С. 211.

⁴¹ Там само. -С. 212.

⁴² Там само.-С. 219.

45

⁴³ Материалисты Древней Греции. - С. 70.

⁴⁴ Лосев О. Ф. Критические замечания к диалогу Платона "Политик"// Платон. Соч.:ВЗт.-Т.З.Ч.2.-С576.

⁴⁵ Ориген. О началах.-Новосибирск, 1993.-С. 85.

⁴⁶ Там само.-С. 35, 36,216.

⁴⁷ Там само. -С- 90,152,181,182,223.

⁴⁸ Там само.-С. 182.

⁴⁹ Там само.-С. 213, 214.

⁵⁰ Августин А. Монологи. I, 1//Антология мировой философии: В 4 т.- Т. 1. Ч.2.-С.582.

⁵¹ Мирандола П. О достоинстве человека// Буркгарт Я. Культура Италии в эпоху Возрождения. - СПб., 1876. - С. 288 - 289.

⁵² Боэции С. Утешение философией и другие произведения. - М., 1990. - С. 276.

⁵³ Ваяла Л. О Свободе воли// Об истинном и ложном благе. О свободе воли. - М, 1989.-С. 272-283.

⁵⁴ Боэций С. - Цит. праця. - С. 275 - 289.

" Диатриба, или Рассуждение о свободе воли // Роттердамский Э. Филос. произв.-М-, 1986.-С. 252.

⁵⁶ Там само.-С. 221.

⁵⁷ Там само. - С. 282.

⁵⁸ Там само.-С. 254.

⁵⁹ Лютер М. О рабстве воли // При лож. к "Филос. произв." Эразма Роттердамского. - С. 293.

⁶⁰ Там само. - С. 302 - 306.

⁶¹ Там само.-С. 309.

⁶² Там само.-С. 294, 295.

⁶³ Там само. -С. 297.

⁶⁴ Там само. -С. 298. ^6! Там само.-С. 301.

⁶⁶ Там само. - С. 664.

⁶⁷ Там само.-С. 363,367.

⁶⁸ Материалисты Древней Греции.-С. 66.

⁶⁹ Гоббс Т. Основы (первая философия) //Гоббс Т. Избр. соч.- М.; Л., 1926. - С. 139.

⁷⁰ Там само.

⁷¹ Кант И. Критика чистого разума//Кант И. Соч.: В 6 т. Т. 3. - М., 1964. - С. 418,419.

⁷² ГегельГ.В. Ф. Наука логики. Т. 2.-М., 1971.-С.224. " Там само.-С. 225.

46

⁷⁴ ГегельГй. Ф.Наукалогики.Т.З.-М., 1972.-С. 10.

⁷⁵ Там само. - С. 337.

⁷⁶ ГегельГ.В. Ф. Наука логики. -Т. 2. -С. 148.

⁷⁷ МарксК. Капитал//МарксК., Энгельс Ф. Соч.-Т. 25, ч. 1.-С.ЗЗЗ.

⁷⁸ Фейербах Л. Лекции о сущности религии//Фейербах Л. Избр. филос. произведения. Т. 2. - М., 1955. - С. 755.

^п Там само. - С. 738,739,750,720,675,676.

⁸⁰ Монтескье Ш. Л. О духе законов//Монтескье Ш. Л. Избр. произв. - М., 1955.-С. 163.

⁸¹ Там само.-С. 288,289.

⁸² Спиноза Б. Этика//Избр. произв. Т. 1.-М., 1957.-С. 362.

⁸³ Там само. - С. 433.

⁸⁴ Там само. -С. 460.

⁸⁵ Там само. - С. 445.

⁸⁶ Там само. - С. 594.

⁸⁷ Там само. - С. 454.

⁸⁸ Гегель Г. В. Ф. Энциклопедия филос. наук. Т. 1. Наука логики. - М., 1974. - С. 319.

⁸⁹ Там само.-С. 337.

⁹⁰ Там само.

⁹¹ Гегель Г. В. Ф. Лекции по философии истории//Гегель Г. В. Ф. Соч.: В 14 т. Т. 8.-С. 27.

⁹² Там само. - С. 25.

^9Ї Цит. по: Широков И. Шеллинг и его "Система трансцендентального идеализма"//Предисловие к кн. Шеллинга.- Л., 1936,-С. VIII.

⁹⁴ Гегель Г. В, Ф. Энциклопедия филос. наук. Т. 3. Философия духа. - М., 1977.-С. 25,324.

⁹⁵ Шеллинг Ф. В. И. Система трансцендентального идеализма. - С. 344,345.

⁹⁶ Там само. -С. 345.

⁹⁷ Там само. - С. 329.

⁹⁸ Тамсамо.-С.330,331.

⁹⁹ Там само.-С. 343 і далі.

¹⁰⁰ Маркс К., Энгельс Ф. Святое семейство // Маркс К., Энгельс Ф. Соч. - Т. 2.-С.4.

^10|Л^ксЛ".Капитал//МарксК.,ЭнгельсФ. Соч.- Т. 25, ч. 2.-С. 686, 687.

¹⁰² Там само.-С. 387.

¹⁰³ Энгельс Ф. Анти-Дюринг. - М., 1988. - С. 288. ¹⁰⁴Материалисты древней Греции. - С. 42,150.

¹⁰⁵ Энгельс Ф. Анти-Дюринг.-С. 112.

¹⁰⁶ Там само.

47

¹⁰⁷ Энгельс Ф. Людвиг Фейербах и конец классической немецкой философии. -

М, 1982.-С.43. ^|08Тамсамо.-С.43,44. ¹⁰⁹ Енгельс Ф. Лист В. Засулич 23.04.1885 // Маркс К., Енгельс Ф. - Твори. -

Т. 36.-С. 244-246. ^п0Тамсамо.-С245. ¹¹¹ Енгельс Ф. Вступ до праці Маркса "Класова боротьба у Франції з 1848

по 1850 p." // Маркс К., Енгельс Ф. - Твори. - Т. 22. - С. 509. ^тЛраб-Оглы Э.А. Свобода // Филос. энциклопедический словарь. - М.,

1989.-С. 570.

¹¹³ Гегель Г. В. Ф. Философия духа. - С. 261. ^1МТамсамо.-С321.

РОЗДІЛ II