59.Співвідношення понять «душа» і «психіка», «свідомість».

Вперше поняття , яке характеризувало духовний світ людини зявляється ще в первісному суспільстві-душа. Перші уявлення про душу були вульгарно-матеріалістичні, тобто душа розумілася як частина тіла. Першим хто вказав на іншу природу душі був Платон. Арістотель виділяв три види душі: рослинна, тваринна,мисленева. В Середньовіччі- ототожнення духовності і релігійної віри. В Новий час відбувається де сакралізація (звільнення від релігійності) духовного світу людини. Завдяки Декарту душа ототожнюється з мисленням. Поступово поняття душі витісняється з наукового обігу і зявляється поняття свідомості. В XIXст. Зявляється психологія як наука. Психологічна наука стверджує, що духовний світ людини не може бути зведений лише до свідомості, людська душа містить і безсвідоме- це витіснені з розуму інстинкти, бажання, переживання, що суперечать культурі. На початок ХХст наука користувалася трьома різними поняттями:психіка, свідомість, мислення.

60. Проблема свідомості в історії філософської думки.

Кожна епоха формувала власне уявлення про свідомість, зміст якого певною мірою залежить від домінуючого світогляду. Марксистське розуміння свідомості має суттєві недоліки :1) Маркс схилявся до когнітивної традиції; 2) підкреслюючи суспільно-історичний характер свідомості , він фактично не брав до уваги специфіку свідомості конкретного індивіда. Індивідуалістські концепції розглядали як вихідне( абсолютне) свідомість окремого індивіда, а суспільну форму свідомості як похідне створене індивідуальною свідомістю. Колективістські концепції навпаки, вихідними вважали суспільні форми свідомості наявну культуру, а індивідуальну свідомість розглядали як щось похідне. Зовнішньо (об’єктивно) свідомість виявляється в особливому відмінному від твариного відношенні людини до світу і до інших людей.

61. Свідомість і самосвідомість.

Свідомість має бути програмою, що управляє людською діяльністю, а також внутрішнім життям людини. Такі умови забезпечуються завдяки певним характерним рисам, властивим свідомості та функціям, які вона виконує. Однією з важливих рис свідомості є її універсальність. Це означає, що у

свідомості можуть відображатися будь-які властивості предметів, що так чи інакше залучаються до діяльності. Свідомості властива об'єктивність. Тобто свідомість відображає предмети такими, якими вони є в дійсності. Для свідомості характерний нерозривний зв'язок із мовою. Мова виконує

важливі функції: 1) збереження знань (акумулятивна функція); 2) зв'язок між людьми, передача досвіду (комунікативна функція); 3) засіб вираження думки, знань (експресивна функція). Свідомість містить чітко виражене цілеспрямоване відображення дійсності. Їй властиве цілепокладання. Перед тим, як щось зробити, людина створює ідеальний проект майбутнього результату і розробляє план дій. Людина активно ставиться до дійсності. Активність передбачає оцінювання не лише ситуації навколишньої дійсності, а й аналіз носія свідомості, тобто людини, виділення суб'єктом самого себе

як носія певної активної позиції відносно світу. Все це проявляється в самосвідомості. Отже, самосвідомість – це виділення себе, ставлення до себе оцінювання своїх можливостей, які є необхідною складовою будь-якої свідомості. У поняття самосвідомості входить, як уже говорилося, також самооцінка, самоконтроль. Самосвідомість передбачає співставлення себе з певним

ідеалом "Я", що формується і вибирається самою людиною. Людина порівнює себе з цим ідеалом, самооцінює і, як наслідок, виникає відчуття задоволення чи незадоволення собою.