29)Концепція лібералізму в філософії Дж.Локка

Дж. Локк представник філософії Нового Часу. Основне завдання своєї філософії Локк вбачає в дослідженні пізнавальних здатностей людини, виявлені джерел походження людського знання. Він доводить,що всі ідеї і поняття людини виникають в насдідок дії речей зовнішнього світу на органи чуття людини.Джон розробляє сенсуалістичну теорію пізнання,згідно якої джерелом усіх знань є відчуття.

Пізнання Локк розглядає як результат чуттєвого досвіду індивіда і поділяє його на дві сфери:зовнішній досвід, об,єктом якого є повнішній світ, та внутрішний, об,єктом якого є діяльність душі людини.Зовнішній досвід є основою чуттєвого пізнання природи, а внутрішний-рефлексивного чуттєвого пізнання діяльності душі.Із цих джерел на його думку ми дімстаємо усі наші прості ідеї. Далі пізнання здійснюється через діяльність розуму,який сприяє прості ідеї,зіставляє їх,поєднує,порівнює створюючи складні ідеї.Важливим елементом гносеологічних поглядів Дж. Локка є концепція первинних та вториних якостей.Дія речей зовнішнього світу на гнаші органи чуття.на його думку може давати афективні та неадективні уявлення про них.Виникнення вториних якостей пов,язане зі специфікою наших органів чуття, зо допомогою яких сприймаємо запах,кольори, смак,тепло,звук.Вторинні якості не існують незалежно від суб,єкта тому неадекватними, вони не відображають адекватно властивості самих речей.В речах є тільки здатність викликати в нас ці відчуття.Локк дає матеріалістичне тлумачення вториних якостей. Відчуття викликаються в органах чуття людини реальними силами,хоч і не відображають адекватно об,активну природу цих сил.

30)Роль німецької класичної філософії в еволюції філософської думки.

Класична німецька філософія — це філософські системи І.Канта, І.Г.Фіхте, Ф.В.И.Шеллінга, Г.В.Ф.Гегеля та Л.А.Фейербаха, які були створені у другій половині XVIII — середині XIX століть. Вона була вищим досягненням філософської думки у світовому масштабі. Неминуще значення мали її гуманістичні ідеї соціального прогресу і свободи. Марксизм високо цінував класичну німецьку філософію передусім за розробку проблем діалектики (Кант, Гегель) і матеріалізму (Фейербах). Теоретичним джерелом класичної німецької філософії була як вітчизняна філософія, так і досягнення світової філософської думки (раціоналізм Р. Декарта і Б.Спінози, філософія епохи Просвітництва). Німецька класична філософія є значним і вагомим етапом у розвитку світової філософії, що охоплює напружений, дуже яскравий за своїми результатами, важливий за впливом на духовну історію людства період духовно-інтелектуального розвитку. Boнa представлена сукупністю філософських концепцій Німеччини майже за сто ро-ків, зокрема, такими оригінальними мислителями, як Іммануїл Кант (1724-1804), Йоган Готліб Фіхте (1762-1814), Фрідріх Вільгельм Шеллінг (1775-1854), Георг Вільгельм Фрідріх Гегель (1770-1831), Людві, Андреас Фейербах (1804-1872). Кожний з цих філософів є настільки своєрідним та оригінальним, що виникає питання — чи можна говорити про німецьку класичну філософію як про цілісне утворення? Проте при всьому розмаїтті ідей та концепцій, німецьку класику від-різняє ряд суттєвих рис та принципів, що є спільними для всього цього етапу розвитку філософської думки. Саме вони і дають змогу говорити про німецьку класичну філософію як про цілісне духовне утворення. По-перше, всіх представників німецької класичної філософії об'єднує розуміння ролі філософії в історії людства і в розвитку світової культури. По-друге, представники німецької класичної думки надали філософії вигляду широко розробленої та диференційованої спеціальної системи дисциплін, ідей, понять та категорій. По-третє, німецька класична філософія розробила цілісну діалектичну концепцію розвитку. По-четверте, німецька класика виробила певні загальні принципи підходу до проблеми історичного розвитку, запропонувавши досліджувати його науково-теоретичними засобами і виділивши деякі його загальні закономірності. По-п'яте, розглядаючи проблеми людини, німецька класична філософія концентрує увагу навколо принципу свободи та інших гуманістичних цінностей. Класична німецька філософія не становила собою єдиного напряму. Наприклад, Кант був дуалістом,Фіхте — суб'єктивним, Шеллінг і Гегель — об'єктивними ідеалістами, Фейербах — матеріалістом. арактеризуючи класичну німецьку філософію, як правило, вказують на такі її риси: наступність; діалектичність; критичне ставлення до "розсудкової" метафізики і прагнення подати філософію як систему наукового знання.

31)Сутність <<кооперативного перевороту>> в філософії І.Канта.

Кант дає суперечність емпіризму і раціоналізму.Теоретично обґрунтував автономію волі людини,непідлеглість моральності зовнішніх чинників завдяки чому сфера культури була винесена за межі природних детермінацій.природа ікультура постають для філософії як як дві рівнозначні та незводиші одна до одної сфери. Кант за його словами здійснив коперніканський переворот у філософії довівши що потрібно не знання(розум) уроджувати з предметами як це робили попередні філософи, а предмет дій зі знаннями (розумом).Джерело все загальності й необхідності знання він пропонує шукати не в об,активності а в суб,активності.Світ наукового пізнання не є світом таким по собі.