- •1.Поняття «світогляд»,структура та історичні типи світогляду.
- •2. Життєві витоки і функції світогляду.
- •3.Специфіка філософії як типу світогляду і способу мислення.
- •4.Проблемне поле і структурні елементи філософського знання.
- •5.Еволюція предмету філософії.
- •6.Функції філософії і її роль в культурі.
- •7.Культурно-історичні умови винекнення філософії. Карл Ясперс про про «вістовий час» історії.
- •8. Становлення філософії: східна парадигма.
- •9.Основні риси і етапи розвитку античної філософії.
- •10. Натурфілософія і проблема буття в до сократичних школах.
- •Натурфілософія Мілетської школи
- •11.Антична філософія класичної доби: Демокріт, Сократ, Платон, Арістотель.
- •13. Основні ідеї філософії платона
- •14.Антична філософія елліністичного періоду: епікурейство, стоїцизм, скептицизм.
- •15.Світоглядна парадигма середньовічної епохи. Основні риси середньовічної філософії.
- •17.Проблема природи часу та істрії в філософії а.Августина
- •18. Філософія фоми аквінського і її вплив на рулігійну філософію нового часу.
- •19. Антропоцентризм філософії епохи відродження. Її основні принципи.
- •21. Ф.Бекон про принципи наукового методу і «ідолів розуму»
- •23. Проблема субстанції в філософії хvіі ст.
- •24. Емпіричний напрям в філософії Нового часу
- •25. Раціоналістичний напрям в філософії Нового часу
- •26.Роль філософії р.Декарта для розвитку наукових ідей хvіі - хvііі ст.
- •27. Основні риси ідеології Просвітництва.
- •28.Філософія французьких просвітників про природу людини і її природні права.
- •29)Концепція лібералізму в філософії Дж.Локка
- •30)Роль німецької класичної філософії в еволюції філософської думки.
- •32)І. Кант про три пізнавальні здатності людини і апріорні форми пізнання.
- •33) Основні принципи філософської системи Гегеля і її частини.
- •34)Філософія історії Гегеля.
- •35)Антропологізм філософії Фейєрбаха.
- •36. Матеріалізм і діалектика в філософії марксизму.
- •37. Культурно-історичні чинники формування некласичної філософії.
- •38. «Філософія життя» як джерело некласичної філософії.
- •39. Основні принципи філософії позитивізму.
- •40. Неопозитивістський напрям в в філософії позитивізму.
- •41. Екзистенційний напрям в філософії хХст.
- •42. «Філософська антропологія» як напрям в філософії хХст.
- •43. Філософія постмодернізму: головні представники і проблематика.
- •44. Роль категорії буття в філософії.
- •45.Онтологія: зміст поняття і основні онтологічні проблеми.
- •46. Універсальні атрибути буття: рух, простір, час.
- •47. Основні концепції природи простору і часу в філософії і науці.
- •48. Основні принципи діалектики.
- •49. Поняття закону і основні закони діалектики.
- •50. Філософська антропологія:предмет і основні проблеми.
- •51. Проблема сутності людини в історії філософської думки.
- •52. Філософські проблеми антропосоціогенезу і основні концепції
- •53 .Філософські проблеми антропосоціогенезу і основні концепції походження людини.
- •54.Біологічне і соціальне в людині.
- •55. Сутністні риси людського буття.
- •57. Функції практики. Роль економічної діяльності в структурі практики.
- •58.Структура і форми буттєвості духовного світу людини.
- •59.Співвідношення понять «душа» і «психіка», «свідомість».
- •60. Проблема свідомості в історії філософської думки.
- •61. Свідомість і самосвідомість.
- •62. Пізнання як предмет філософського аналізу.
- •63.Сутність пізнання в історії філософської думки.
- •64. Структура пізнавального процесу.
- •65. Форми і методи наукового пізнання.
- •66. Специфіка наукового пізнання.
- •67. Принцип моделювання і його роль в економічних науках.
- •68. Проблема істини у філософії та науці.
- •69. Суспільство як форма життєдіяльності людини.
- •70. Природа соціального
- •71.Еволюція філософських теорій суспільства.
- •72. Предмет соціальної філософії.
- •73. Основні сфери суспільства і принципи їх співвідношення.
- •74. Форми організації соціального буття.
- •72.Основні сфери суспільства і принцип їх співвідношення.
- •73.Форми організацій соціального буття.
- •74.Співвідношення суспільства і природи ; основні етапи і наслідки.
- •75.Поняття «історія». Історія як предмет філософського аналізу.
- •76.Суб,єкт і рушійні сили історичного процесу.
- •77.Основні парадигми осягнення історичного прогресу в філософії історії.
- •78.Філософія історії і історична свідомість.
- •79.Поняття культури і генезис теорії культури
77.Основні парадигми осягнення історичного прогресу в філософії історії.
Сьогоднішня філософія історії – це галузь філософського пізнання. Вона розглядає історичний світ як предметне довкілля не лише таким, що існує незалежно від суб’єкта, а, навпаки, у його взаєминах, взаємозумовленостях і взаємодіях з людиною, своєрідність яких спричинюється особливостями та характером перебігу історичних подій і явищ на певному етапі, з одного боку, неповторними здатностями та здібностями тієї чи іншої особистості – з другого.
Осягнення особливостей історичного процесу в його єдності та невичерпному розмаїтті є основоположним завданням філософії історії. Його реалізація передбачає з'ясування низки складних проблем: початку, спрямованості, сенсу і кінця історії, співвідношення універсального і локального, конкретно-історичного і архетипного, центру та периферії, класичних та некласичних соціокультурних форм, типового й унікального в світовій історії тощо.
Термін "філософія історії" запровадив Вольтер (зокрема, одна з його історичних праць, датована 1765 p., має назву "Філософія історії"). Проте слід застерегти, що реальне формування філософії історії як певної галузі людських знань започатковується задовго до виникнення відповідного терміну — ще у стародавньому суспільстві.
Початковими всезагальними історіями, що містили у поетичній формі комплекс найрізноманітніших знань і уявлень про розвиток суспільства, були, як зазначав ще Джамбатіста Віко, міфології, а першими мислителями-поетами, які створювали їх, поставали, за його ж словами, стародавні народи. Однак міфологічна історія дуже специфічна, оскільки тут час стоїть. Відповідно до поділу часу на міфічний (сакральний) та історичний (профанний) зміни в суспільстві, що відбуваються в часі профанному, історичному, проекціюються в час міфічний і редукуються до здійснених у ньому одноразових актів першотворення. Міфічний час при цьому постає як нерухомий, як віковічний. Водночас він є універсальним першоджерелом не тільки інваріантних прообразів, а й магічних діючих духовних сил, що актуалізуються через ритуали інсценізації подій міфічної епохи і слугують засобом підтримки раз і назавжди встановленого порядку не тільки в природі, а й у суспільстві.
Відповідно до цього ще в стародавньому суспільстві формуються три найважливіші напрями лінійної філософії історії: прогресистський, регресистський і циклічний. Всі ці напрями збереглись і не втратили значення основних донині. Водночас варто наголосити, що в двадцятому столітті поряд з цими напрямками, які репрезентують лінійну філософію історії, виникає й принципово відмінна, нелінійна філософія історії. Однак докладніший її розгляд доречно здійснювати після аналізу перших трьох напрямків.
Наведеними рисами філософія історії досить чітко розмежовується зі спеціальними галузями історичної науки. Далеко не так чітко — з цариною загальної історії. Однак і між загально-історичною та філософсько-історичною теоріями пролягає своєрідний вододіл. Будучи якщо не тотожними, то досить близькими за гранично високим ступенем узагальнення, філософія історії та загальна історія помітно різняться за своїми підходами. Загальноісторична теорія, як і кожна інша наукова теорія, прагне осягнути свій предмет за суто об'єктивним підходом, елімінувати щонайменші суб'єктивні погляди на факти. Філософія ж історії — в цьому її принципове ставлення до науки, — навпаки, фокусує увагу не на чистому об'єкті як .такому, а саме на різноманітних виявах взаємовідношення, взаємозв'язку об'єкта і суб'єкта: через дихотомію чи то природи й історії, чи історії людства загалом та окремого суспільства або ж суспільства і особи. Завдяки цьому визначається, охоплюється і розглядається вельми широке коло ієрархізованих смисложиттєвих проблем — від питання про долю людства й сенс історії до загадки сенсу буття окремої людини.
Відповідь на нього передбачає вирішення цілого ряду проблем, пов'язаних з діалектикою загального та особливого в історичному процесі, співвідношенням у ньому конкретно-історичного та загальнолюдського. А це вимагає в свою чергу дослідження проблеми спрямованості історичного розвитку людства, виявлення природи соціально-історичного закону, форм, етапів та критеріїв суспільного прогресу, а також гуманістичного змісту історії. Проблема єдності та багатоманітності історичного процесу, періодизації та структурування його форм була і є однією з наріжних для тієї галузі знань, що має назву філософії історії. Одним з перших дослідників, який чи не найповніше охопив коло проблем, що стосуються співвідношення єдності й розмаїття в історичному процесі, був італійський філософ Джамбатіста Віко (1660-1744). В його трактаті "Засади нової науки про загальну природу нації", який був опублікований 1725 p., проаналізовано життєдіяльність соціальних організмів у їхній еволюції від племінного побуту до Нового часу.
У вирішенні проблеми структуралізації світової історії, періодизації етапів еволюції людського суспільства натуралізм досить часто відходив від принципу історизму (в контексті регіоналізму) і скочувався на позиції утопізму. Тенденція до пошуку ідеального суспільного ладу або "золотого віку" переважала у багатьох його представників. Сам же прогрес він пов'язує з поняттям ступеня розвитку народного начала в культурі, а народні звичаї і моральні настанови вважає реальним проявом "суспільної природи" людини.