32)І. Кант про три пізнавальні здатності людини і апріорні форми пізнання.

Головною метою філософії Канта і стає одержання відповіді на питання: завдяки чому і в якій мірі можна досягти пізнання предметів за допомогою чистого розуму? Одночасно він досліджує загальні всім людям пізнавальні здібності з точки зору їх апріорних форм - чуттєвість (трансцендентальна естетика), розум (трансцендентальна аналітика) і розум (трансцендентальна діалектика). У трансцендентальної естетики він виявляє апріорні форми чуттєвості - чисті споглядання, за допомогою яких розрізнені і не завжди виразні сприйняття набувають загально об'єктивне значення.

У трансцендентальної аналітиці Кант досліджує розум і його синтез із чуттєвістю і одночасно відповідає на питання про умови можливості апріорних синтетичних суджень у природознавстві, демонструє, як здійснюється синтез вже організованою апріорними формами (простором і часом) чуттєвості з розсудливим передумовами, які сам розум обов'язково приєднує до чуттєвого матеріалу. Ці передумови Кант називав чистими поняттями розуму або категоріями, які й становлять собою форми єдності, додаються до різноманіттю чуттєвості. Кант налічує 12 таких категорій і поєднує їх у 4 класу: кількості, якості, ставлення та модальності.

У трансцендентальної діалектиці він досліджує таку пізнавальну здатність, як розум, і в той же час відповідає на питання про можливість апріорних синтетичних суджень в метафізиці (або вирішує проблему про те, як можлива метафізика як наука). На відміну від розуму і його категорій, застосовних лише в межах досвіду, розум сходить за його межі і починає, за Кантом, міркувати про світ у цілому, про природу як нескінченності, про свободу і Бога, доводячи синтез досвіду до безумовної, тотальної завершеності. Кант вводить тут поняття «Ідей розуму», які й відповідають потреби останнього сходити до безумовного і яким, як виявляється, немає адекватних предметів - аналогів досвіду, тому що безумовне єдність, мислиме в них, ніколи не може бути знайдено в межах цього досвіду.

Простір і час, за Кантом, є не об'єктивними формами існування матерії, а всього лише формами людської свідомості, апріорними формами чуттєвого споглядання. Кант ставив питання про характер основних понять, категорій, за допомогою яких люди пізнають природу, але це питання він також вирішував з позицій істиною. Так, причинність він вважав не об'єктивною зв'язком, закономірністю природи, а апріорної формою людського розуму. Всі категорії розуму, як уже зазначено вище, Кант оголосив апріорними формами свідомості.

33) Основні принципи філософської системи Гегеля і її частини.

Георг Вільгельм Фрідріх Гегель (1770-1831) - творець філософської системи, названої їм "абсолютним ідеалізмом". Усе дійсне, по Гегелю, розумно, збагненно засобами логіки, тобто збагненно в поняттях.

Філософська система Гегеля складається з трьох частин:

1) Логіки 2) Філософії природи і 3) Філософії духу.

Логіка розуміється Гегелем абсолютно інакше, ніж вона трактуючи протягом всього часу існування цієї науки. Походження багато чого з єдиного може бути предметом раціонального пізнання, інструментом якого є логічне мислення. Але це - раціональне пізнання особливого роду : в основі його лежить діалектична, а не формальна логіка, і рушійним джерелом її являється протиріччя. Гегель свідомо відкинув арістотелівський закон непротиворечия ("Неможливо, щоб одне і те ж разом було і не було властиво одному і тому ж"), а логіка у нього співпадає з діалектикою. Діалектика мислиться Гегелем як теорія розвитку, в основі якої лежить єдність і боротьба протилежностей. Діалектика розвитку "чистого поняття" (ідеї) складає загальний закон розвитку як природи, так і людського мислення.

Гегель погано знав природознавство і тому в "філософії природи" можна зустріти багато неточностей, помилок. Гегель дуже низько оцінює природу. Природа, по Гегелю, це необхідне в процесі розвитку "Абсолютної ідеї", але все таки допоміжний засіб.