- •1.Поняття «світогляд»,структура та історичні типи світогляду.
- •2. Життєві витоки і функції світогляду.
- •3.Специфіка філософії як типу світогляду і способу мислення.
- •4.Проблемне поле і структурні елементи філософського знання.
- •5.Еволюція предмету філософії.
- •6.Функції філософії і її роль в культурі.
- •7.Культурно-історичні умови винекнення філософії. Карл Ясперс про про «вістовий час» історії.
- •8. Становлення філософії: східна парадигма.
- •9.Основні риси і етапи розвитку античної філософії.
- •10. Натурфілософія і проблема буття в до сократичних школах.
- •Натурфілософія Мілетської школи
- •11.Антична філософія класичної доби: Демокріт, Сократ, Платон, Арістотель.
- •13. Основні ідеї філософії платона
- •14.Антична філософія елліністичного періоду: епікурейство, стоїцизм, скептицизм.
- •15.Світоглядна парадигма середньовічної епохи. Основні риси середньовічної філософії.
- •17.Проблема природи часу та істрії в філософії а.Августина
- •18. Філософія фоми аквінського і її вплив на рулігійну філософію нового часу.
- •19. Антропоцентризм філософії епохи відродження. Її основні принципи.
- •21. Ф.Бекон про принципи наукового методу і «ідолів розуму»
- •23. Проблема субстанції в філософії хvіі ст.
- •24. Емпіричний напрям в філософії Нового часу
- •25. Раціоналістичний напрям в філософії Нового часу
- •26.Роль філософії р.Декарта для розвитку наукових ідей хvіі - хvііі ст.
- •27. Основні риси ідеології Просвітництва.
- •28.Філософія французьких просвітників про природу людини і її природні права.
- •29)Концепція лібералізму в філософії Дж.Локка
- •30)Роль німецької класичної філософії в еволюції філософської думки.
- •32)І. Кант про три пізнавальні здатності людини і апріорні форми пізнання.
- •33) Основні принципи філософської системи Гегеля і її частини.
- •34)Філософія історії Гегеля.
- •35)Антропологізм філософії Фейєрбаха.
- •36. Матеріалізм і діалектика в філософії марксизму.
- •37. Культурно-історичні чинники формування некласичної філософії.
- •38. «Філософія життя» як джерело некласичної філософії.
- •39. Основні принципи філософії позитивізму.
- •40. Неопозитивістський напрям в в філософії позитивізму.
- •41. Екзистенційний напрям в філософії хХст.
- •42. «Філософська антропологія» як напрям в філософії хХст.
- •43. Філософія постмодернізму: головні представники і проблематика.
- •44. Роль категорії буття в філософії.
- •45.Онтологія: зміст поняття і основні онтологічні проблеми.
- •46. Універсальні атрибути буття: рух, простір, час.
- •47. Основні концепції природи простору і часу в філософії і науці.
- •48. Основні принципи діалектики.
- •49. Поняття закону і основні закони діалектики.
- •50. Філософська антропологія:предмет і основні проблеми.
- •51. Проблема сутності людини в історії філософської думки.
- •52. Філософські проблеми антропосоціогенезу і основні концепції
- •53 .Філософські проблеми антропосоціогенезу і основні концепції походження людини.
- •54.Біологічне і соціальне в людині.
- •55. Сутністні риси людського буття.
- •57. Функції практики. Роль економічної діяльності в структурі практики.
- •58.Структура і форми буттєвості духовного світу людини.
- •59.Співвідношення понять «душа» і «психіка», «свідомість».
- •60. Проблема свідомості в історії філософської думки.
- •61. Свідомість і самосвідомість.
- •62. Пізнання як предмет філософського аналізу.
- •63.Сутність пізнання в історії філософської думки.
- •64. Структура пізнавального процесу.
- •65. Форми і методи наукового пізнання.
- •66. Специфіка наукового пізнання.
- •67. Принцип моделювання і його роль в економічних науках.
- •68. Проблема істини у філософії та науці.
- •69. Суспільство як форма життєдіяльності людини.
- •70. Природа соціального
- •71.Еволюція філософських теорій суспільства.
- •72. Предмет соціальної філософії.
- •73. Основні сфери суспільства і принципи їх співвідношення.
- •74. Форми організації соціального буття.
- •72.Основні сфери суспільства і принцип їх співвідношення.
- •73.Форми організацій соціального буття.
- •74.Співвідношення суспільства і природи ; основні етапи і наслідки.
- •75.Поняття «історія». Історія як предмет філософського аналізу.
- •76.Суб,єкт і рушійні сили історичного процесу.
- •77.Основні парадигми осягнення історичного прогресу в філософії історії.
- •78.Філософія історії і історична свідомість.
- •79.Поняття культури і генезис теорії культури
25. Раціоналістичний напрям в філософії Нового часу
Раціоналізм (лат. rationalis – розум) – філософський напрямок, який визнає розум основою пізнання. Раціоналізм протистоїть як ірраціоналізму (інтуїтивізм) так і емпіризмуЗасновником раціоналістичного напрямку був французький філософ Рене Декарт (1596–1650 pp.). Він принципово по-іншому вирішує питання про те, яким чином людина осягає істину. Насамперед розробляє дедуктивний метод пізнання.Вихідною ідеєю Декарта є принцип сумніву, який, з одного боку, спрямований проти схоластичного знання, сліпої віри, з іншого – на пошуки найбільш зрозумілого очевидного, чітко мислимого вихідного положення, яке можна взяти за основу системи знання про світ і людину. Якщо Бекон орієнтує пізнання на експериментальне дослідження індивідуальних речей, то Декарт за вихідний пункт пізнання бере індивідуальний акт мислення. Сам сумнів є процесом мислення, а суб'єктивно пережитий акт мислення невід'ємний від істоти, яка мислить. Тому абсолютно безсумнівним є судження "мислю, отже існую". Істинність цього суб'єктивного принципу гарантована Богом, який вклав у людину природне світло розуму. Декарт стверджує, що основою, фундаментом пізнання людини є вроджені ідеї, які властиві людині від народження. Ці ідеї людина повинна усвідомити за допомогою раціоналістично-дедуктивного методу і на їх основі будувати всю систему знання. Вродженими ідеями, наприклад, є ідея Бога – найдосконалішої істоти, – ряд загальних ідей та аксіом математики тощо.Науковому методу Декарт надавав універсального значення, вважаючи, що за його допомогою можуть бути пізнані всі закономірності природи, де явища механічно взаємопов'язані й одне випливає з іншого. Декарт вважав математику основою і зразком його методу. Філософія Декарта виступила методологічною основою математичного природознавства. На зміну арістотелівському якісному принципу приходить кількісний аналіз різноманітних речей, тому що за основу знання беруться не речі самі по собі, а лише способи їх осягнення людським розумом. Людина у Декарта виявилась дуалістично розколотою на тілесне, матеріальне і духовне, мисляче начало. Всі живі організми Декарт розглядав як машини, як істоти, що механічно діють. Таким є і людське тіло, але воно є машиною, в яку Бог вклав душу. Розумність, здатність до раціонального судження є суттєвою особливістю людини, її виключною
Раціоналістичний напрямок після Рене Декарта розвивали французький математик, фізик і філософ Блез Паскаль та нідерландський філософ Бенедикт Спіноза (1632–1677).
26.Роль філософії р.Декарта для розвитку наукових ідей хvіі - хvііі ст.
Рене Декарт (1596-1650) французький філософ, фізик, математик, засновник раціоналізму. Праці: “Роздуми про метод”, “Метафізичні роздуми”, “Начала філософії”.Декарт вносить нову орієнтацію в філософію. Він був основоположником дедуктивно-раціоналістичного методу пізнання. Роздуми від загального до часткового. Дедукція – це ланцюг достовірних логічних висновків, що спираються на “абсолютно достовірні положення” (аксіоми).
В теорії пізнання Декарт – засновник раціоналізму. Висунув на перше місце розум, а роль досвіду звів до перевірки даних інтелекту. За Декартом чуття часто вводить нас в оману. Все що викликає сумнів має бути відкинуте. Його гасло: “Я мислю, отже я існую”. Це означає, що істина засвідчується тільки розумом. Засобами мислення є інтуїція і дедукція. Декарт прихильник “вроджених ідей”. До них належать ідеї Бога, числа, принципи логіки, категорії. Концепція відроджених ідей Декарта сягає коріннями концепції “пригадування” ідей Платона. Декарт перебільшував можливості раціонального пізнання відривав його від чуттєвого від емпіричного ступеня і цим штовхав раціоналізм до ідеалізму, визнаючи існування особливого, чисто раціонального джерела знань.
Онтологія Р. Декарта Вчення про субстанцію. Світ у філософській системі Декарта має певну ієрархію і розподіл (2 першооснови). Декартова позиція є позицією дуалізму, подвоєння світу на дві реальності, що існують незалежно одна від одної:
- природну, матеріальну субстанцію (ознакою є протяжність, кількісна вимірюваність);
- духовну, мислячу субстанцію (ознака – мислення).
Над обома субстанціями підноситься Бог, як вища і самостійна реальність. Субстанції є похідними.Першопочатковий імпульс до існування і розвитку світу дає Бог, але потім його розвиток визначається самостійно, творчою силою матерії. Заклав засади механічного світогляду. У межах такого світогляду світ мислився не багатоякісним та ієрархічним, він поставав одноманітним, простим і зводився до чисел. Все можна було пояснити на основі механіки.
Проблема людини: Вважав, що людина є зв’язком між тілесним механізмом і розумною душею, яка має волю і мислення. Він опинився перед проблемою узгодження їх в людині.