46. Універсальні атрибути буття: рух, простір, час.

Рух – це найважливіший атрибут матерії, спосіб її існування. Рух включає в себе всі процеси в природі і суспільстві. У загальному випадку рух – це будь-яка взаємодія матеріальних об’єктів, зміна їх станів. У світі немає матерії без руху, як нема і руху без матерії.

Рух вважається абсолютним, в той час, як спокій – відносним: спокій – це лише один із моментів руху. Тіло, що перебуває у стані спокою відносно Землі, рухається відносно Сонця. Джерело руху – матерія. Матерії притаманна здатність до розвитку і саморозвитку. Саморозвиток виростає із саморуху матерії. Саморух відображає зміну світу під дією внутрішніх суперечностей. Розвиток є універсальною властивістю Всесвіту.

Простір і час – це філософські категорії за допомогою яких позначаються основні форми існування матерії. Філософію цікавить насамперед питання про відношення простору і часу до матерії, тобто чи є вони реальними, чи не тільки абстракції. Лейбніц вважав простір і час лише іменами. Простір - це ім’я яким позначається координація речей одної відносно іншої. Іменем час позначається тривалість і послідовність процесів. Реально ж простору і часу немає, їх неможливо виміряти.

Сучасна наука розглядає простір і час як форми існування матерії. Кожна частина світу має власні просторово-часові характеристики. Розрізняють соціальний, історичний, астрономічний, біологічний, психологічний, художній і філософський зміст простору і часу.

З найдавніших часів людство звернуло увагу, що світ навколо постійно змінюється. Велике значення для розвитку філософії руху мали праці вчених зі всього світу. В наукових і філософських працях постійно підкреслювали те, що все в світі змінюється і підкоряється єдиним законам, спільним для будь-якого руху, будь-яких змін взагалі. Всі речі і явища розглядали як певні види змін дійсності (форми руху матерії). Таким чином виходило, що задача науки - вивчати різні види руху (змін дійсності, реальності). У зв'язку з цим виділяли такі види змін дійсності (форми руху матерії):

механічні, теплові, електромагнітні - їх вивчає фізика

хімічні - їх вивчає хімія, будуються на нижчих формах руху матерії - фізичних.

біологічні - їх вивчає біологія, будуються на нижчих формах руху матерії - фізичних і хімічних.

суспільні - їх вивчають суспільні науки.

В світовій науковій літературі підкреслювалося, що Всесвіт безкінечний, і форм руху у нього безкінечна кількість, ми ж на наш час знаємо лише про деякі з них.

47. Основні концепції природи простору і часу в філософії і науці.

Час — одне з основних понять фізики і філософії, одна з координат простору-часу, вздовж якої протягнуті світові лінії фізичних (матеріальних) тіл.

Як фізична величина час здебільшого позначається літерою t, проміжок часу - літерою τ. Одиницею вимірювання часу в системі СІ є секунда, перелік інших одиниць приведений нижче.

Як філософська категорія час, вочевидь, є невід'ємним атрибутом світу, він почався із народженням світу й зникне, коли світ добіжить кінця.

Властивості часу

У класичній фізиці час — неперервна величина, завжди апріорна характеристика світу, нічим не зумовлена. За основу виміру береться якась послідовність подій, про які вважається достовірно відомим, що вони відбувається через рівні інтервали часу, тобто періодично. На цьому принципі й засновані годинники. Така сама роль часу й у квантовій механіці: попри квантування майже всіх величин, час залишається зовнішнім, неквантованим параметром. У обох випадках «швидкість плину часу» неспроможна від чого-небудь залежати, тому тавтологічно дорівнює константі.

У спеціальній теорії відносності ситуація кардинально змінюється. Час сприймається як частина єдиного простору-часу і, отже, не може не змінюватися при його перетвореннях. Можна казати, що час стає четвертою координатою, щоправда, на відміну просторових координат вона має протилежну сигнатуру. «Швидкість плину часу» стає поняттям «суб'єктивним», залежним від системи відліку. Ситуація ускладнюється у загальній теорії відносності, де «швидкість плину часу» залежить також від близькості до гравітаційних тіл.

Попри кардинальну зміну ролі у теорії відносності, відповіді на питання «яка природа часу?» немає. Немає також відповіді на питання, чому час безупинний, а не дискретний, і чому ми живемо у світі з одномірним часом. Втім, у сучасній математичній фізиці вже робляться перші спроби відповісти на ці питання.

Фундаментальною властивістю часу є його однонаправленість. Час завжди протікає від минулого до майбутнього.

Наслідком однорідності часу є закон збереження енергії.

Філософські погляди на час

Серед філософів існує два суттєво різних поглядів на час. Один із них розглядає час як фундаментальну структуру всесвіту, вимір, в якому відбувається послідовності подій. Такого реалістичного погляду притримувався, зокрема, Ісаак Ньютон, тому такий час часто називають Ньютонівським.Протилежна точка зору притримується думки, що термін час не позначає будь-якого реального виміру, через який «рухаються» об'єкти чи події, ані будь-якої сутності, що «пливе», а є інтелектуальною концепцією (разом із простором і числами), що дозволяє людям установити послідовність подій і порівнювати їхЦієї другої точки зору притримувалися Готфрід Лейбніц та Іммануїл КантВона стверджує, що простір і час «не існують самі по собі, а... є результатом того, яки ми уявляємо речі», оскільки ми можемо знати річ тільки такими, якими вони нам здаються.