39.Судова система зунр.

Судова с-ма, відп. до Закону від 21 листопада 1918р. «Про тимчасову організацію судів і суд влади», спочатку залишалася без змін. Судді й допоміжний персонал судових установ присягали на вірність укр народу, д-ві. Було звільнено лише тих, хто скомпрометував себе антинародною, антиукр. Діяльністю й переконаннями. Незабаром розпочалося реформування суд. с-ми. Тер-я д-ви була поділена на 12 судових округів і 130 суд. повітів. З урахкванням національного складу в них належало обрати суддів окружних і повітових судів ( 102 українця, 25 поляків, та 17 євреїв). Оскільки кадрів суддів-українців не вистачало, Законом «Про скорочення підготовки судової служби» термін стажування суддів скорочувався з трьох до двох років. За воєнного часу законом тимчасово припинялася діяльність суду присяжних. У судочинстві запроваджувались демократичні принципи гласності, змагальності, права звинуваченого на захист тощо, здійснювався перехід його на укр мову. Продовженням суд реформи стала спеціалідзація першої судової ланки й створення суд установ другої та третьої інстанції. Окружні й повітові суди мали розглядати цивільні справи. А для розгляду крим справ Законом УНРади від 11 лютого 1919р. в повітах утворювались трибунали, які мали діяти у складі одного або трьох призначуваних Секретарством юстиції суддів. Згідно із Законом від 15лютогот 1919р. другою судовою інстанцією мав стати Вищий суд і третьою (останньою) – Найвищий державний суд. До їх обрання зазначені функції покладалися на створені у березні 1919р. при Станіславському окружному суді Окремий судовий Сенат другої інстанції та Окремий суд Сенат третьої інстанції.

40.Місцеві органи влади зунр

Місцевими органами влади і управління стали обрані населенням у листопаді 1918р. Громадські й міські комісари, містечкові, сільськ й повітові «прибічні» та національні Ради. Місцеву владу в повітах здійснювали повітові комісаи, яких призначав Державний секретар внутрішніх справ. 16 листопада 1918р. з’явився закон «про адміністрацію Західноукраїнської Народної Республіки», у якому реглементувався порядок утворення, структура та функції місцевих органів влади й управління.

За цим законом повітовий комісар був вищим представником влади у повіті. Він призначав громадських і міських комісарів , а там, де їх вже було обрано , затверджував обрані кандидатури; мав право розпускати місцеві громадські ради й призначати нові вибори до них; затверджував розпорядчення повітових властей; приймав присягу від службовці; повіту тощо. Йому підпорядковувалися повітовий військовий комендант і комендант жандармерії. Відповідним чином було регламентовано й повноваження комісарів нижчих ланок.

Передбачалося збереження старих кадрів службовців, особливо суспільно необхідних служб ( комунальних, зв’язку, залізниць тощо). В законі зазначалося, що всі службовці , які дадуть письмове забов’язання чесно служити Українській державі, залишаються працювати на своїх місцях.Згідно із виданим у березні 1919р. роспорядження секретарства внутрішніх справ встановлювався перелік вимог до службовців державного апарату.Ними могли бути лише громадяни України бездоганної поведінки, які володіли українською мовою і мовою хоч би однієї із національних меншин, не старші 40 років.Запроваджувалося річне стажування й іспит перед спеціальною комісією.