15. Хто з античних філософів переорієнтував філософію з пізнання природи на пізнання людини?

Сократ присвятив своє життя пошукам етичного ідеалу, добра і справедливості. Мета його філософії – самопізнання як шлях до осягнення істинного блага; доброчесність, за Сократом, це знання чи мудрість. Головним завданням свого життя Сократ вважав сприяння зростанню моралі та духовності не лише молоді, яка, переважно, його оточувала, але всіх своїх співгромадян: показати людям їх необізнаність і допомогти їм пізнати себе.

У центрі філософії Сократа – людина. Але вона ним розглядається насамперед як моральна істота. Тому філософія Сократа – це етичний антропологізм. Інтересам Сократа були чужі як міфологія, так і метафізика. Філософія Сократа народжувалася під двома основними девізами: "Пізнай самого себе" і "Я знаю, що я нічого не знаю". Перший девіз був написаний над входом у храм Аполлона у Дельфах. другий приписується Сократу.

Сократ не написав жодного твору, що стало вічною проблемою для істориків і філософів. Єдиними письмовими джерелами, що розповідають про нього та його вчення, є твори його учнів Ксенофонта, Платона та деякі записи, зроблені з почутого, зокрема, Арістотелем.

Він створив нову філософію, в центрі якої була людина. Це відзначає і Цицерон, коли каже, що Сократ відвернув філософію з неба й прихилив її до людини, її душі й особливої природи. Цим Сократ справив значний вплив на всіх наступних філософів. Центром ваги більше не були земля, хмарини чи небесні тіла – значення тепер набув безмежний світ людської душі. Сократ намагався переконати співгромадян у тому, що головною задачею людини є пошук істини й самоконтроль, а найвищим благом є труд душі й доброчесність як знання чи мудрість.

16. Які філософські проблеми вирішувалися піфагорійською школою?

16.Проблеми вирішувалися піфагорійською школою

Піфагореї́зм — давньогрецька філософська школа піфагорійців. Назва школи походить від імені засновника — Піфагора (6 століття до н. е.).

Спочатку піфагорейство виникло як релігійний рух, що сформувався у релігійну громаду в місті Кротон (південна Італія — колонія Греції). Основними положеннями релігійного вчення були віра в живе тіло Космосу (вогнене кулеподібне тіло — міф про Саламандру), що вбирає в себе безмежну порожнечу і Хаос безмежного простору, перетворюючи цей простір у Космос з його відокремленням усіх речей між собою, підпорядкуванням речей єдиному законові. Ця релігійна громада була переконана у переселенні душі людини після її фізичної смерті в тіла інших істот. Надалі (5—4 століття до н. е.) серед піфагорійців набула поширення філософська тенденція самоусвідомлення. Найбільш відомими піфагорійцями були Філолай, Евріт, Архіт, Алкмеон.

Поштовхом до створення власної філософської системи було вирішення проблеми взаємозв'язку Порядку і Хаосу, яке відрізняється від традиції Мілетської школи. Основою вирішення цієї проблеми, як і у мілетців, була ідея протилежностей, спочатку єдиного та множинного, потім межі та безмежного (або ж оформленої та неоформленої речовини). Внаслідок змішування, поєднання протилежностей — безмежного та обмеженого — утворюються усі речі, які ототожнювалися піфагорійцями із числами.

Це ототожнення було можливим за умов невіддільності чуттєво даного і неданого в уявленні. Наділення чуттєво неданого властивостями утворювати закони для чуттєво даного фактично призвело до створення вчення про виникнення космосу із лоґосу, а не першоречовини. Чуттєво неданим, але реально існуючим, що підкоряє своїм законам усе чуттєво дане, є число, взаємовідношення чисел. Тому піфагорейці вважали, що тільки математика може дати знання законів Космосу (1 — це точка, 2 — лінія, З — площина, 4 — тіло тощо). Знаходження числових закономірностей світу готувало народження суто ідеалістичної філософії. Таблицю множення, теорему Піфагора, тощо піфагорійці розглядали саме як доказ їхньої теорії світ

17. В чому полягає сутність атомістичного вчення Демокріта?