10. Антична філософія (Сократ, Платон, Арістотель)

Період приблизно із середини V ст. до н. є. - до кінця IV ст. до н. є. - класичний. Софісти й Сократ, які вперше спробували визначити суть людини, здійснили антропологічний поворот у філософії. Філософська спадщина Платона й Арістотеля, що характеризується відкриттям надчуттєвого і органічним формулюванням основних - класичних - проблем, найповніше узагальнює і відображає досягнення класичної епохи грецької античності.

Сократ - гр.філософ, вважав, що будова світу, фіз.прірода речей непізнавані; знати ми можемо тільки самих себе («Пізнай самого себе»). Вища завдання знання не теор., А практич. - Вміння жити. Використовував такі методи:.

Платон - ідеаліст, характеризує буття як вічне, незмінне, пізнаване лише розумом. Буття - безтілесна ідея., Вечна.Что б пояснити явище треба знайти його ідею, тобто поняття: те постійне і стійке що не дано чуттєвого сприйняття.

Ідей всіх ідей виступає ідея добра як джерела істини, краси і гармонії (Бог і ідея добра дуже близькі). Тіло чол-ка - тимчасове вмістилище душі, до-рої складається з вогню, землі води і повітря. Душа сотворена Богом. Душа ділиться на розумну (мислення) і нерозумну (почуття). Суть теорії пізнання: «знання - це згадування» того, що колись знала душа (світ ідей)Буття: світ ідей і світ тіней (матер. світ); Небуття - ніщо.

Платон створив образ «ідеальної держави», в якому є 3 групи громадян (правителів - філософів; воїнів; хліборобів і ремесніков). У такому д-ві всі займаються своєю справою, не втручаючись у справи інших.

Аристотель - гр. Філософ, критикував Платона, коливаючись між ідеалізмом і матеріалізмом. У ф-ии розрізняв:

1) теор. частина - вчення про буття, 2) практ .- про чол. діяльності, 3) поетичний. - Про творчість. Ідея не може існувати окремо від матерії Сутність речі невіддільна від того чим вона є. Наші відчуття є копіями окруж. нас світу.

11. Філософія Середньовіччя, її особливості

Філософська думка середніх віків формувалась в період зародження і розвитку феодальних відносин (У-ХІУ ст.). Характерними рисами світогляду цього часу є: по-перше, теоцентризм. Це означає, що активне творче начало як би щезає з природи і передається Богу, який стоїть над природою. Істинним буттям володіє тільки Бог: він — вічний, незмінний, ні від кого не залежить і є джерелом всього існуючого. Ключем до пізнання істинного буття є віра.

Середньовічна філософія мала інші завдання і цілі, ніж антична, вона невіддільна в епоху патристики від історії християнської догматики, а схоластичний період являє собою спробу примирення католицької догми з філософією. Схоластика починається з Йоана Скотта Еріугени (9 століття) і найбільш повно представлена Фомою Аквінським (13 століття). З Йоана Ерігени переривається зв'язок західної думки зі Сходом, з Фомою Аквінським знову з'являється знайомство з усіма творами Аристотеля.

Головний філософський інтерес середніх віків — арабська філософія (Аверроес, Маймонід, аль-Кінді, аль-Фарабі, Ібн Сіна) залишається в колі понять грецької перипатетики. Основними питаннями, які хвилювали середньовічних філософів, були питання доказу існування Бога, розмежування теології та філософії. Важливий диспут про універсалії — співвідношення загального і одиничного, суперечка реалістів, які стверджували існування загальних понять поза людським розумом і до одиничних речей, з номіналістами, що визнавали реальне існування лише одиничних речей. Концептуалісти (Абеляр, Іоанн Солсберійський ) в спорі про універсалії вважали, що загальні поняття не існують незалежно від окремих речей, визнавали існування в розумі загальних понять, як особливої форми пізнання дійсності.

Головний недолік середньовічної філософії — відсутність природознавства^[13] і виняткове панування абстрактних, переважно теологічних інтересів.