23. Проблема людського буття в психоаналізі

Засновником психоаналізу є 3. Фрейд. В загально-філософському плані Фрейд і його послідовники розглядають психіку людини як щось самостійне, що існує незалежно від суспільства, тлумачать індивідуальне життя та історію суспільства як прояв несвідомих потягів людини і цілих народів.

З.Фрейд говорить про існування несвідомого як найважливішого компонента людської свідомості. За Фрейдом, людською поведінкою керують ірраціональні психічні сили.

Модель особи за Фрейдом передбачала багатоплановість мотиваційних структур людської поведінки, подання у цих структурах біологічного, індивідуально-особистого (Его) та соціального (Супер-его) рівнів організації. Біологічне зводилось до енергії лібідо, соціальне — до сексуальної спрямованості людини, а індивідуально-особисте має безперервно узгоджувати вимоги, які ставить реальність, несвідоме до Супер-его.

Вважаючи свої теоретичні побудови суто науковими, З.Фрейд вважає релігію особливою формою колективного неврозу.

Найбільш відомими послідовниками З.Фрейда були К.Г.Юнг і Е.Фромм. Їхня концепція отримала назву неофрейдизму.

Фромм дає розгорнуте тлумачення людської природи з огляду на соціальну психологію. Крім того, у праці аналізується тоталітаризм як політична практика і система мислення. Фромм дивиться на людину як на унікальне творіння Всесвіту, незбагненне й загадкове. Він вважає, що слід уникати аналізу лише психічного або лише соціального в людині. У підсумку Е.Фромм стверджує, що-суть людини — в її унікальності, одночасній належності до природи і до культури.

Розробляючи концепцію особистості, Е.Фромм виходить з проблеми гуманізму і загальнолюдських цінностей. Він вважає що християнство підхопило загальнолюдські правила моральності і підняло їх до рівня «заповіді», яка начебто стоїть над людськими відносинами. Водночас у християнстві є й інші «заповіді», які викликають непорозуміння.

Виділяючи гуманістичні моменти релігії та її позитивний зміст, Е.Фромм намагається знайти форму компромісу, яка б дозволила об'єднати людей через загальнолюдські цінності.

24. Категорія буття, її смисл і специфіка

Буття - поняття, що означає реальність, існуючу об'єктивно, зовні і незалежно від свідомості людини. Смисл цього поняття зазнав складного розвитку. Його загальною рисою було протиборство матеріалістичного і ідеалістичного підходів до розуміння засад буття. Перший з них тлумачить засади буття як речові, матеріальні (матеріалістичний монізм), а другий – як духовні, ідеальні (ідеалістичний монізм). Ряд мислителів виходили з визнання двох початків буття: і матеріального, і ідеального (дуалізм).

Специфіка буття людини полягає в поєднанні, взаємодії трьох буттєвих вимірів. Першим з них є те, що кожна людина існує як відчуваюча і мисляча "річ" (тіло). По-друге, кожна людина є індивідуальним представником виду Homo Sapiens, результатом біологічної еволюції. По-третє, людина існує як соціально-історична сутність, що виражається в її особистості. Все це в єдності складає вихідні характеристики людського буття.