3. Формування основ матеріалістичної соціальної філософії

Діалектико-матеріалістична філософія, основи якої були закладені К. Марксом (1818-1883) і Ф. Енгельсом (182О-1895), увібрала в себе суттєві досягнення попередньої філософської думки, починаючи з ідейної спадщини філософів Стародавньої Греції та закінчуючи працями мислителів XVIII - початку XIX ст. Особливо великий вплив на формування їх філософських поглядів зробили Г. Гегель і Л. Фейербах, що вони самі неодноразово підкреслювали. Однак створена ними філософська теорія істотно відрізняється від всіх попередніх навчань перш за все тим, що в ній дуже тісно пов'язані між собою філософські ідеї з політико-економічній та науково-соціальної сторонами світогляду. Ця цілісність, взаімообоснованность складових частин світогляду (філософії, політекономії, теорії соціалізму) багато в чому пояснює те значний вплив, яке надавало це вчення на розвиток суспільних процесів у світі.

діалектико-матеріалістична філософія виникла в середині 4О-х років, XIX в. , Коли в низці країн Західної Європи вже утвердився капіталізм. Завоювання політичної влади буржуазією проклало дорогу його прискореному розвитку. Наслідком цього стало, з одного боку, бурхливий розвиток великої машинної індустрії, а з іншого - формування промислового пролетаріату. Однак величезний зростання продуктивності праці і суспільного багатства аж ніяк не супроводжувався поліпшенням становища трудящих мас. Посилення експлуатації, обніщеніе, погіршення економічного стану викликали невдоволення робітників. Виступи робітників проти свого пригнобленого положення все частіше приймали форму страйків, стихійно спалахують збройних виступів. Такі були повстання ліонських ткачів у Франції (1831 та 1834 рр..), Сілезьке повстання ткачів у Німеччині (1844 р.), в Англії в 3О-4О роках XIX ст. розгорнулося перше масове пролетарський рух - чартизму. На тлі цих подій і виникає діалектико-матеріалістична філософія, створена К. Марксом і Ф. Енгельсом.

3. Проблеми філософії екзистенціалізму

Однією з провідних течій суспільної думки XX ст. є екзистенціальна філософія, що на перший план висунула ідею абсолютної унікальності людського буття, зосередившись навколо проблеми людини та її місця в світі, проблеми духовної витримки людини, яка потрапила в потік подій і втратила контроль. Покоління інтелігенції, яке пережило першу світову війну та прихід до влади фашизму, ця філософія зацікавила перш за все тим, що вона зосереджувала увагу на кризових ситуаціях у житті людини і людства, пробувала розглянути людину в умовах складних історичних випробувань. Однією із складових частин цієї течії став екзистенціалізм.

Екзистенціалізм є філософським вираженням глибоких потрясінь, які спіткали західну цивілізацію в XX ст. Його прибічники вважають, що катастрофічні події новітньої історії оголили нестійкість, слабкість, кінцевість будь-якого людського існування. Самим глибинним знанням про природу людини екзистенціалізм визнає усвідомленість нею власної смертності й недосконалості. Представники екзистенціалізму не робили спроб проникнути в методологічні аспекти науки чи розкрити природу моралі, релігії, мистецтва. В центрі їхньої уваги були питання провини та відповідальності, рішення та вибору, ставлення людини до смерті тощо, а проблеми науки, релігії, моралі, мистецтва цікавили їх лише настільки, наскільки вони стосувались названих питань. Основними проблемами екзистенціалізму стали: людина як унікальна істота, філософія буття, гуманізм, історія західноєвропейської цивілізації, проблема свободи та відповідальності, смерті як найпотаємнішої суті людського існування, проблема часу як характеристики людського буття.