41. Проблема субстанції. Дуалізм і монізм

Для вираження єдності буття є особлива категорія - субстанція. Субстанція означає внутрішню єдність різноманіття речей, існуюче через них і за допомогою їх.Субстанцією визнавали щось матеріальне, то - ідеальне. В одних навчаннях - багато субстанцій, в інших - одна.

Монізм - філософське вчення, яке приймає за основу всього існуючого один початок. Існує як матеріалістичний, так і ідеалістичний монізм. Матеріалісти початком, основою світу вважають матерію. Ідеалісти єдиним початком. всіх явищ вважають дух, ідею і т. д. Найбільш послідовним напрямком ідеалістичного монізму - є філософія Гегеля. Науковий і послідовний матеріалістичний монізм. характерний для діалектичного матеріалізму, що виходить з того, що світ за своєю природою матеріальний, що всі явища в світі є різні види рухомої матерії. У філософії марксизму матеріалізм поширений і на суспільні явища. Протилежність монізму .- дуалізм.

Дуалізм (лат. duo-два) - філософське вчення, яке вважає на противагу монізму матеріальну і духовну субстанції рівноправними началами. Вихідним мотивом дуалізму часто є спроба примирення матеріалізму та ідеалізму. В кінцевому рахунку дуалістичний відрив свідомості від матерії призводить до ідеалізму. Дуалізму в найбільшою мірою характерний для філософії Декарта і Канта. Дуалізм служить філософською основою теорії психофізичного паралелізму.

Плюралізм (лат. pturalis - множинний) - концепція, протилежна монізму, за який все існуюче складається з безлічі рівнозначних ізольованих сутностей, несвідомих до єдиного початку. Точка зору плюралізму. лежала в основі Монадологія Лейбніца. Схильність до плюралізм висловлює прагнення сучасних ідеалістів (прагматистов, неопозітівістов, екзистенціалістів та ін) піднятися над матеріалістичним і ідеалістичним монізмом. Однак у кінцевому рахунку по своєму об'єктивному змістом плюралізм протистоїть тільки діалектико-матеріалістичного монізму. У соціології плюралізм, є підставою для заперечення єдиної розрахункової основи суспільства, для погляду на історію як на потік випадкових подій, отже, для відмови від аналізу об'єктивних законів розвитку суспільства (точка зору марксистсько-ленінської ідеології).

42. Поняття руху та його основні форми. Рух і розвиток

Рух – найважливіший атрибут матерії, спосіб її існування. Рух включає в себе всі процеси у природі і суспільстві. У загальному випадку рух – будь-яка взаємодія матеріальних обєктів, зміна їх станів. У світі немає матерії без руху, як немає і руху без матерії. Тому рух вважається абсолютним, на той час як спокій – відносним: спокій – лише один з моментів руху. Рух виявляється у багатьох формах. В процесі розвитку матерії зявляються якісно нові і більш складні форми руху. Кількість форм руху безкінечна, рух невичерпний за своєю багатоманітністю як і матерія.

Ф.Енгельс виділив 5 форм: Механічну, Фізичну, Хімічну, Біологічну, Соціальну

Особливість механічної форми руху (переміщення матеріальних обєктів у просторі) в тому, що включається як момент в усі інші форми руху, хоча чим складніша форма руху, тим менше вона може бути зведена до механічного переміщення.

Фізична форма руху охоплює цілий комплекс різних видів руху. Це й процеси, які відбуваються всередині атома, його ядра, рух електричних частинок, полів тощо.

Біологічна форма руху – процеси,які здійснюються в живому організмі; рух білкових тіл.

Хімічна форма руху – рух, який здійснюється на молекулярному рівні.

Сучасна наука виділяє геологічний, демографічний, лінгвістичний рух тощо.

Соціальна форма руху – найвища форма руху; всі процеси, які виникають і відбуваються в суспільному житті, включаючи і духовну його сферу. Відмінність між формами руху, повязана з різними рівнями і типами організації матерії, лежить в основ класифікації фундаментальних наук. Форми руху, які розрізняються за ступенем складності, повязані між собою так, що форми нижчого порядку є підпорядкованими моментами, сторонами форм вищого порядку.

Окрім форм, філософія виокремлює два типи руху — якісний і кількісний. Якісний рух — це зміна самої матерії, перебудова її структури й виникнення нових матеріальних об'єктів та їх нових якостей. Зміну змісту в межах старої форми, повне розкриття по¬тенціалу старих матеріальних форм називають динамічним рухом. Істотну зміну структури об'єкта, що зумовлює створення якісно нового об'єкта, перехід від однієї форми матерії до іншої називають популяційним рухом. Кількісний тип руху — це просте перенесення матерії в просторі й часі.

Джерелом усіх форм руху є внутрішня суперечність, а також взаємодія між ними. Інакше кажучи, рух не детермінується чимось надприродним, а є саморухом. Саморух — це наслідок вирішення суперечності між ста¬рим і новим, прогресивним і регресивним. Саморух притаманний всім формам руху матерії, супроводжується переходом до більш високого ступеня організації (самоорганізації).

Рух і розвиток

Рух – будь-яка зміна матерії. Розвиток є тільки тим типом руху, який характеризує перехід від одного якісного стану до іншого, від старого до нового, або є удосконаленням даного стану і даної якості, сходження на новий, вищий ступінь. В залежності від якісної специфіки і форми матерії відрізняють: розвиток неорганічної матерії, розвиток органічної матерії, розвиток суспільної форми матерії (суспільства), розвиток свідомості і її форм.

Розвиток завжди зв’язаний із внутрішніми суперечностями і перетвореннями в структурі системи, речі, явища, характеризується поступальністю і ступінчатісю, етапністю. І в кінцевому вигляді має форму спіралі.

Властивості розвитку:

1. Відтворення старого: незворотність, спрямованість, закономірність (необхідність)

2. Виникнення нового.

Слід вважати розвиток вищою формою руху і зміни, точніше сутністю руху, а рух можна визначити як будь-яку зміну явища чи предмета. Рух – зміна взагалі.