- •Філософія. Її предмет і роль у суспільстві
- •2. Світогляд та його історичні типи: міф, релігія, філософія
- •Німецька класична філософія. Загальна характеристика
- •Формування основ матеріалістичної соціальної філософії
- •Проблеми філософії екзистенціалізму
- •Соціально-історичні та культурні передумови виникнення філософії хх століття
- •Зародження філософської думки в Стародавній Індії
- •Зародження філософської думки в Стародавньому Китаї
- •9 Досократівський період античної філософії
- •10. Антична філософія (Сократ, Платон, Арістотель)
- •11. Філософія Середньовіччя, її особливості
- •12. Основні риси філософії епохи Відродження
- •13. Онтологічна та гносеологічна проблематика філософії Нового Часу
- •14. Філософські ідеї в культурі Київської Русі
- •15. Проблеми несвідомого та ірраціонального в сучасній філософії. Ніцше, Фрейд, Перхсон
- •16. Неотомізм – сучасна релігійна філософія
- •17. Позитивізм та його різновиди
- •18. Києво-Могилянська академія – центр філософської думки та освіти
- •19. Природа філософського знання
- •20. Глобальні проблеми сучасності
- •21. Філософське розуміння людини
- •22. Природа як предмет філософського аналізу
- •23. Проблема людського буття в психоаналізі
- •24. Категорія буття, її смисл і специфіка
- •25. Зміст основних форм буття
- •26. Матерія як субстанція. Рівні структурної організації матерії.
- •27. Основні поняття,що характеризують діалектику як теорію розвитку
- •28. Поняття і структура свідомості. Функції свідомості
- •29. Поняття категорії. Особливості категорій діалектики
- •30. Альтернативи діалектики.
- •31. Пізнання як соціально-опосередковане відношення людини до світу
- •32.Проблема істини в філософії та науці
- •33.Суспільство як соціальна система
- •34. Соціальна сфера суспільного життя
- •35. Діалектика національного та загальнолюдського в сучасному світі.
- •36.Поняття духовного життя суспільства ,його структура: духовне виробництво,духовна культура,суспільна свідомість
- •37. Філософська спадщина Сковороди
- •38. Наука як система знань, пізнавальна діяльність, вид духовного виробництва і соціальний інститут
- •39.Основні сфери, методи соціального прогнозування
- •40. Індивід, індивідуальність, особистість
- •41. Проблема субстанції. Дуалізм і монізм
- •42. Поняття руху та його основні форми. Рух і розвиток
- •43. Закони діалектики
- •44. Основні методи наукового пізнання
- •45. «Філософія життя» як філософський напрям
- •46. Філософія постмодернізму
- •47. Антропологічні орієнтації філософської герменевтики, прагматизму та інструменталізму
- •48 Релігійні філософські напрями
- •49. Новітня українська філософія
- •50. Місце онтології у структурі філософського знання
- •53. Реальність буття і небуття
- •54. Просторово-часові рівні буття
- •55. Рух і розвиток
- •56. Системність буття
- •Свідомість і несвідоме в мисленні
- •59. Поняття суб’єкта суспільного розвитку
- •60 Парадокси та безвихідь особистої свободи
- •61. Проблемне поле філософії
- •Філософія як герменевтична діяльність
- •64. Методології та стилі мислення
- •65. Джерела філософської концепції розвитку
- •66. Класична теорія розвитку
- •67. Становлення сучасної філософської концепції розвитку
- •68. Проблема гуманізації економічної освіти
- •69. Економічна діяльність і мораль.
- •70. Глобальний еволюціонізм та його відображення в концепціях ноосфери, синергетики, соціобіології, конвергенції
- •71. Діалектика форм духовного освоєння світу.
- •72. Продуктивна сила суспільної свідомості.
- •73. Духовна культура та ідеологія.
- •74. Поняття і субстанція соціального.
- •75. Елементи суспільного життя.
- •76. Компоненти суспільного життя.
45. «Філософія життя» як філософський напрям
«Філософія життя» як філософський напрямок склалась у кінці 19 ст. головним чином у Німеччнині та Франції.
Вона зверталась до життя як первинної реальності, цілісного органічного процесу. Філософія життя була спробою перебороти обмеженність матеріалізму з ідеалістичних позицій. Засновник – Шопенгауер (песиміст). За Шопенгауера , суть особи становить незалежна від розуму воля – сліпе хотіння, котра є проявом космічної світової волі, основою та змістом усього сущого(волюнтаризм). Він намагався довести, що всі людські біди мають космічний характер, і тому ніякі сусп.-політ. перетворення нічого не змінять.
Основна життя , за концепцією Ніцше, - це воля. Життя є проявом волі, але не абстрактної світової волі, як у Шопенгауера, а конкретної, визначеної волі – волі до влади..Людське щастя Ніцше вбачає в почутті зростаючої сили, влади, вмінні переборювати всі перешкоди.Вчення Ніцше про надлюдину грунтується на таких положеннях : 1) цінність життя є єдиною безумовною цінністю і збігається вона з рівнем “волі до влади”;2) існує природна нерівність людей (“аристократичні” та “сіра маса”) 3) сильна людина, природжений аристократ, є абсолютно вільним і не зв’язує себе ніякими морально-правовими нормами (Мораль та християнство – мораль рабів)
Ніцше назвав себе філософом неприємних істин ( осн. твір - “Так говорив Заратустра”)
46. Філософія постмодернізму
В культурі ХХ ст. формується таке явище як постмодернізм, витоки якого пов’язані з ідеями С.Кірк’єгора, Ф.Ніцше, Ф. де Сосюра, З.Фрейда в філософії, Ш.Бодлера в мистецтві… Постмодернізм виникає спочатку в художній культурі США, Франції і поширюється на філософію, політику, науку, релігію… Поняття постмодернізм не має однозначного визначення, воно використовується як для характеристики сучасного періоду культури (“постсучасність”), так і напрямку в сучасній філософії, що виявляється в критиці класичного раціоналізму і традиційних проблем метафізики.
Постмодернізм відмовився від “законодавчого” розуму, який направлений на пошук наукової істини, замінює його інтерпретативним розумом. Згідно якого один і той самий текст може бути по-різному тлумачитись, а критерій істинного тлумачення відсутній.
До специфічних особливостей постмодерністського діскурсу відносять:
- Відмова від категорій істина, причинність, сутність, мета означає відмову від категоріально-понятійної ієрархії, що характеризує науково-дослідницький і літературний текст в модерні.
- Поняттям “метафізика”, “трансцендентне”, які мали суттєве значення в дискурсі модерну, постмодернізм протиставляє “іронію”, “імманентне”.
- Якщо модерн намагався досягти “визначеності” (наука, філософія), то постмодерн робить поняття “невизначеність” одним із центральних.
- Потсмодернізм орієнтується не на створення, творчість, синтез, а на “деконструкцію”, “деструкцію” попередніх структур інтелектуальної практики.
Представниками філософії постмодернізму є: Р.Барт, Ж.Бодрійяр, Ж.Дерріда, Ж.Делез, Ж.Лакан, Ж.-Ф.Ліотар, Р.Рорті, М.Фуко…
Так, Дерріда рішуче пориває з філософською традицією. В його працях синтезуються найрізноманітніші тексти – філософські, літературні, лінгвістичні, соціологічні, психологічні. Тексти, що виникають при цьому, є чимось середнім між теорією і вимислом, філософією і літературою, лінгвістикою і риторикою. Дерріда ставить питання про вичерпність ресурсів розуму в тих формах, у яких вони використовувались провідними напрямками класичної і сучасної філософії. Головними об’єктами критичного аналізу в нього стають тексти західно-європейської метафізики. Умови подолання метафізики Дерріда вбачає в деконструкції особливої стратегії відносно тексту, щр включає в себе одночасно і його деструкцію, і його реконструкцію. Розпочавши деконструкцію філософії, Дерріда піддає критиці перш за все самі її основи, підвалини. Він визначає нинішню філософію як метафізику свідомості, суб’єкитвності й гуманізму. Головною її вадою, на його думку, є догматизм. У своїй деконструкції традиційної філософії Дерріда звертається до психоаналізу З.Фрейда, виявляючи цікавість до несвідомого. Але на відміну від класичного психоаналізу несвідоме у Дерріда – це явище, що не має якогось певного місця, воно одночасно перебуває скрізь і ніде. Несвідоме постійно втручається в діяльністьсвідомого, викликаючи в ній своєю грою сум’яття і безладдя. Неоднозначно сприймається концепція французького філософа і соціолога Ж.Бодрійяра. Він розробив теорію історичного розвитку способу позначення. З його точки зору, ера знаків починається разом із епохою Відродження, коли коди отримують самостійність від референтів. Ця самостійність стає повною в кінці ХХ ст. Цікавою видається його концепція соціальної історії витіснення смерті. За нею, слідом за мертвими із соціального простору послідовно усуваються дикуни, божевільні, діти, старі люди, неосвічені, бідняки, збоченці, жінки, інтелектуали. Смерть, на думку Бодрійяра, є “іншим” у системі, яка прагне своєї досконалості. Він виділяє три стадії соціальної історії витіснення смерті: 1) підробка соціального з її метафізикою буття та видимості (від Ренесансу до промислової революції); 2) виробництво соціального з його діалектикою енергії (праці) і законів природи (промислова епоха); 3) симуляція соціального з її кібернетикою невизначеності і коду. На цій останній стадії, вважає Бодрійяр, стає можливим підрив системи.
Концепція постмодернізму була зустрінута неоднозначно у філософському і науковому світі. Багато хто оцінює її позитивно, проте є також і немало опонентів. Цим вона і викликає до себе особливу цікавість.