37. Філософська спадщина Сковороди

Г. С. Сковорода був оригінальним і самобутнім мислителем, він був знаком з навчанням найбільших філософів античності, середньовіччя нового часу. Філософська концепція Г. Сковороди має багато загального з концепцією просвітителів XVIII ст. Опанувавши досягненням світової філософської думки, Г. Сковорода став одним із зачинателів нової філософії на Україні.

В основу філософських поглядів Г. С. Сковороди лягло вчення про три мири макрокосм (всесвіт), мікрокосм (людина), символічний мир – Біблія. Кожний із цих мирів має дві натури: внутрішню (духовну) і зовнішню (матеріальну).

Особливо виділяється в його філософії теорія пізнання. Він уважав, що людський розум може пізнати мир, зрозуміти обидві його натури – зовнішнього й внутрішню, адже пізнання розвивається в тісному зв’язку з людськими знаннями, воно нескінченне так само, як і мир, що є об’єктом пізнання.

Основна увага філософ зосередила на проблемі людини і його щастя. Він невтомно шукав шляхи до цього щастя. На думку мислителя, важливу роль у створенні ґрунту для добробуту людини й усього людства повинна відігравати творча робота. Така умова буде реальним лише тоді, коли робота буде відповідати щиросердечному Покликанню людини, його похилостям. Так народилася оригінальна теорія «рідної щіпки». Природа або Бог кожній людині від народження дає певні здатності й головне не закинути їх, а відчути й жити згідно ім. А це значить, що треба жити по натурі, але не йти за сліпою натурою, а за внутрішнім своїм духом, людина ж іде проти цього духу. Якщо дотримуватися цих умов, то можна стати щасливим у всякому разі й на всякій посаді, треба тільки знайти те, до чого веде природа, а без її не зроблять щасливими ні багатство, ні більші чини

Він затверджує, що створити щастя на тлінному не можна: один бажав обґрунтувати життя на капіталі й на старість упав у скруту, другий на «обжерливості» – і осоромився, не можна мати в качнстве ґрунту юнацтво й добре здоров’я, тому що й тут чекає руйнування. Щастя не має матеріальних відповідностей, воно є духовною субстанцією. Щасливим може бути лише той, у кого спокійна совість

Свої філософські погляди Г. С. Сковорода мотивував не в наукових працях, а у філолофсько-літературних добутках. Він написав сімнадцять літературно-філософських трактатів, поетичний збірник «Сад божественних пісень», збірник «Байки Харківські». Літературно-філософську цінність представляють і листа, написані латинською мовою, які залишилися поза збірниками

38. Наука як система знань, пізнавальна діяльність, вид духовного виробництва і соціальний інститут

Наука — форма духовної діяльності людей, яка скерована на отримання істинних знань про світ (природу, суспільство, мислення), на відкриття об’єктивних законів світу і передбачення тенденцій його розвитку. Наука — це процес творчої діяльності по отриманню нового знання, і результат цієї діяльності у вигляді цілісної системи знань, сформульованих на основі певних принципів.

Основне завдання науки — виявлення об’єктивних законів дійсності, а її головна мета — істинне знання. Критеріями науковості, які відрізняють науку від інших форм пізнання є: об’єктивність, системність, практична націленість, орієнтація на передбачення, сувора доказовість, обґрунтованість і достовірність результатів. Наука як єдина система знань поділяється на певні галузі. За предметом і методом пізнання розрізняють науки про природу — природничі; науки про суспільство — суспільні; технічні науки. За співвідношенням із практикою виділяють фундаментальні науки (які не мають прямої практичної орієнтації) і прикладні науки (націлені на безпосереднє практичне використання наукових результатів).

Будь-яка наукова пізнавальна діяльність передбачає взаємодію суб’єкту (учений, науковий колектив) і об’єкту науки (предметна область, що вивчається), в процесі якої використовується певна система методів, прийомів дослідження і мови даної науки (знаки, символи, формули тощо).

Хоча наукова діяльність специфічна, у ній застосовуються прийоми міркувань, використовувані людьми в інших сферах діяльності, у повсякденному житті. Для будь-якого виду людської діяльності характерні прийоми міркувань, що застосовуються й у науці, а саме: індукція і дедукція, аналіз і синтез, абстрагування й узагальнення, ідеалізація, аналогія, опис, пояснення, пророкування, гіпотеза, підтвердження, спростування й ін.

Основними методами одержання емпіричного знання в науці є спостереження й експеримент.

При характеристиці наукової діяльності важливо відзначити, що в її ході вчені часом звертаються до філософії.

Велике значення для вчених, особливо для теоретиків, має філософське осмислення сформованих пізнавальних традицій, розгляд досліджуваної реальності в контексті картини світу.

Звертання до філософії особливо актуально в переломні етапи розвитку науки. Великі наукові досягнення завжди були зв'язані з висуванням філософських узагальнень. Філософія сприяє ефективному опису, поясненню, а також розумінню реальності досліджуваною наукою.

Методи, розвиті в одній науковій області, можуть ефективно застосовуватися в зовсім іншій області. Одне з джерел новацій у науці - це перенос методів і підходів з однієї наукової області в іншу.