59. Поняття суб’єкта суспільного розвитку

У соціальній філософії рушійними силами розвитку суспільства вважають різні суспільні явища. Рушійні сили розвитку суспільства пов'язані насамперед з діяльністю людей. Здатність бути рушійною силою — це найсуттєвіша властивість людської діяльності взагалі. Найважливішими проблемами в широкому спектрі проблематики рушійних сил є аналіз суб'єкта суспільного життя.

Суб'єктами суспільного життя є самі люди, саме вони творять Історію. Творцями соціального процесу вони є разом з іншими людьми, у взаємозв'язку з ними. Кожна людина включена в певну соціальну спільноту чи групу (або в декілька соціальних груп). Тому суб'єктами історичного процесу є не тільки індивіди, але й соціальні спільноти, що формуються на засадах єдності історичної долі, обставин життя, інтересів та цілей індивідуального та суспільного розвитку.

Опорним при дослідженні питання про суб'єкти історії та про соціальну структуру суспільства є поняття соціальної групи. Розрізняють такі соціальні групи: малі, середні і великі.

Малі соціальні групи відзначаються великим багатоманіттям конкретного змісту і своїх форм. До них належать: сім'я, дружні компанії, шкільні класи чи студентські групи тощо. Їхня роль як суб'єктів суспільного розвитку досить незначна. Але у формуванні особистості ця роль буває навіть визначальною.

Середні соціальні групи є більш чисельними об'єднаннями людей. Це мешканці одного села чи міста, працівники певного заводу чи фабрики, установи, викладачі та студенти тощо. Їхня роль як суб'єктів суспільного розвитку значно вища, ніж малих груп.

Великі соціальні групи— це багаточисельні об'єднання людей (національність, молодь, пенсіонери тощо). Саме вони найбільшою мірою є суб'єктами суспільного розвитку.

Серед великих соціальних груп найважливіша роль як суб'єктів розвитку суспільства належала класам. Класові суспільства, як свідчить історія, почали складатися понад 5 тисяч років тому.

Суб'єктом суспільного розвитку є також народ. Ще Гегель відзначав, що "поступальний рух світу відбувається лише завдяки діяльності величезних мас і стає помітним лише за досить значної суми створеного", тобто завдяки творчій діяльності народних мас.

Отже, особистості, соціальні групи, народні маси, покоління є суб'єктами розвитку суспільства. Такими суб'єктами є і етносоціальні спільності людей.

60 Парадокси та безвихідь особистої свободи

Свобода виступає однією з універсальних характеристик людського буття. Це - здатність людини керувати умовами свого буття, долати залежності від природних і соціальних сил, зберігати можливості для самовизначення, вибору своїх дій. Питання про свободу є одним з найважливіших у визначенні людиною своїх позицій, орієнтирів свого життя та діяльності.

Проблема свободи пов'язана зі специфікою людської історії. На різних етапах історії, в різних типах соціальності вона знаходить конкретну розмірність і специфічне осмислення. Для людини родоплемінного суспільства бути вільним означає належати роду, племені, бути «своїм». Стати вигнанцем означало вірну смерть. Для людини індустріального суспільства, навпаки, свобода носить, перш за все, економічний та юридичний сенс. У ХХ столітті в зв'язку з тим, що люди змушені взаємодіяти в умовах багатовимірного соціального буття, свобода є самостійністю індивіда з дією різноманітних соціальних, культурних, технологічних форм, з умінням освоювати і контролювати їх відтворення.

Свобо́да — здатність людини чинити відповідно до своїх бажань, інтересів і цілей на основі знання об'єктивної дійсності.

Свобода — в найзагальнішому значенні, наявність можливості вибору, варіантів витоку подій. Відсутність вибору, варіантів розходження події рівносильна відсутністю свободи, неволі, рабству. Свобода є одним з проявів випадковості, керованої свободою волі (навмисність волі, усвідомлена свобода) або стохастичним законом (непередбачуваність витоку події, неусвідомлена свобода). В цьому значенні, поняття «свобода» протилежна поняттю «необхідність». Свобода є фундаментальною характеристикою людського існування, оскільки свобода не те, чим володіють люди, а те, чим вони є за своєю суттю. Як універсальна характеристика людського буття, свобода стосується здатності людини обирати своє буття та керувати ним і безпосередньо пов'язана з відчуттям залежності, відчуження та відповідальності.

В суспільних стосунках розрізняють два типи особистої (індивідуальної) свободи:

• негативна свобода, коли зосереджуються на відсутності втручання з боку інших людей,

• позитивна свобода, коли увага зосереджується на спроможності особи самостійно приймати рішення щодо вчинення власних дій. Іншими словами, позитивна свобода передбачає не свободу «від», а свободу «для» — свободу вести певний передбачений особою спосіб життя.

У філософському широкому розумінні свобода це — можливість чинити так, як хочеться. Інколи під цим мається на увазі, що це — свобода волі.

Свобода волі накладає на людину відповідальність і ставить в заслугу його слова та вчинки. Вчинок вважається моральним лише в тому випадку, коли здійснюється свободною волею, є свободним волевиявленням суб'єкта. В цьому смислі етика направлена на усвідомлення людиною своєї свободи і пов'язаної з нею відповідальності.