77. Оцінка фінансово-економічного стану підприємства.

Фінансово-економічний стан підприємства (організації) характеризується ступенем його (її) прибутковості та оборотності капіталу, фінансової

стійкості та динаміки структури джерел фінансування, здатності розраховуватися за борговими зобов'язаннями. Для оцінки фінансово-економічного стану підприємства (організації) необхідна відповідна інформаційна база. Такою можуть бути звіт про фінансові результати діяльності і баланс.

Прибутковість підприємства вимірюється двома показниками — прибутком і рентабельністю. Прибуток виражає абсолютний ефект без урахування

використаних ресурсів. Тому для аналізу його доповнюють показником рентабельності.

Рентабельність — це відносний показник ефективності роботи підприємства, котрий у загальній формі обчислюється як відношення прибутку до витрат (ресурсів). Рентабельність має кілька модифікованих форм залежно від того, які саме прибуток і ресурси (витрати) використовують у розрахунках.

Передусім виокремлюють рентабельність інвестованих ресурсів (капіталу) і рентабельність продукції. Рентабельність інвестованих ресурсів (капіталу) обчислюється в кількох модифікаціях: рентабельність активів, рентабельність власного капіталу, рентабельність акціонерного капіталу.

78. Сутнісна характеристика та вимірювання ефективності виробництва.

Ефективність виробництва — це комплексне відбиття кінцевих результатів використання засобів виробництва й робочої сили (працівників) за певний проміжок часу.

Ефективність = результати/ ресурси (витрати)

Необхідно розрізняти: 1) кінцевий результат процесу ви-ва 2) кінцевий народногосподарський результат роботи під-ва

Узагальнюючі показники ефективності: рівень задоволення потреб ринку, вир-во чистої продукції, прибуток на од. заг. витрат, рентабельність, витрати на од. товарної продукції, частка приросту продукції, ефект використання од. продукції.

79. Чинники зростання ефективності виробництва

Класифікацію чинників зростання ефективності (продуктивності) виробничо-економічних та інших систем діяльності доцільно здійснювати за трьома ознаками: 1) видами витрат і ресурсів (джерелами підвищення); 2) напрямами розвитку та вдосконалення виробництва (діяльності); 3) місцем реалізації в системі управління виробництвом (діяльністю).

Групування чинників за першою ознакою уможливлює достатньо чітке визначення джерел підвищення ефективності: зростання продуктивності праці і зниження зарплатомісткості продукції (економія затрат живої праці), зниження фондомісткості та матеріаломісткості виробництва (економія затрат уречевленої праці), а також раціональне використання природних ресурсів (економія затрат суспільної праці).

Визначальними напрямами є:

1) прискорення науково-технічного та організаційного прогресу (підвищення техніко-технологічного рівня виробництва; удосконалення структури виробництва, організаційних систем управління, форм і методів організації діяльності, її планування та мотивації);

2) підвищення якості й конкурентоспроможності продукції (послуг);

3) усебічний розвиток та вдосконалення зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів господарювання.

У зв'язку з цим виникає необхідність конкретизації напрямків дії та використання головних внутрішніх і зовнішніх чинників підвищення ефективності діяльності суб'єктів господарювання.

1. Технологія.

2. Устаткування

3. Матеріали та енергія

4. Вироби.

5. Працівники.

6. Організація і системи.

7. Методи роботи.

8. Стиль управління

9. Державна економічна й соціальна політика

10. Інституціональні механізми.

11. Інфраструктура.

12. Структурні зміни