35. Загальна характеристика інноваційних процесів

Інноваційні процеси – сукупність прогресивних, якісно нових змін, що безперервно виникають у часі та просторі.

Рез-том інноваційних процесів є новини, а запровадження їх у практику визнається за нововведення.

За своїм характером інноваційні процеси, новини і нововведення поділяються на взаємозв‘язані види: технічні новини і нововведення;організаційні нововведення;

економічні;соц; юридичні.

За масштабністю і силою впливу на ефективність д-ті певних ланок сусп. в-ва всі новини та нововведення поділяються на дві групи: локальні (поодинокі, окремі – ведуть до еволюційних перетворень), глобальні (революційні).

Між усіма видами інноваційних процесів існує відносно тісний взаємозв‘язок.

Найбільший за наслідками безпосередній вплив на результативність (ефективність) діяльності під-ва справляють технічні та організаційні нововведення.

36. Науково-технічний прогрес, його загальні та пріоритетні напрями.

НТП - це неперервний процес одержання і нагромадження наукових знань, їх матеріалізація в елементи техніки, впровадження останньої у виробництво і всі сфери життя.

НТП властиві еволюційні та революційні форми вдосконалення технологічних методів і засобів виробництва, кінцевої продукції.

НТР-складова частина НТП, стрипкоподібний процес, що вносить корінні зміни в науку і техніку.

Основні напрями НТП на сучасному етапі:- електронізація народного гос-ва;

комплексна автоматизація всіх галузей народного гос-ва;застосування прогресивних базових технологій;

освоєння принципово нових технологій: мембранної, лазерної, плазмової, вакуумної, детонаційної та ін.;

створення і використання нових матеріалів, що мають нові властивості: надпровідність, радіаційну стійкість, стійкість до зношування; надчистих матеріалів із заданими властивостями;

прискорений розвиток біотехнології, яка сприяє створенню безвідходних технологічних процесів, нарощуванню обсягів в-ва сировини, продовольчих ресурсів; розвиток прискореними темпами інфра-ри як особливої сфери НТП, що формує зовн.умови функціонування під-ств;розвиток інформаційних технологій, які формують не лише якісно новий виробничий потенціал, що ґрунтується на комп‘ютеризації, а й нові соц.відносини;

хімізація в-ва.

37. Поняття напрями та об'єкти організаційного прогресу

Організаційний прогрес полягає в удосконаленні існуючих та застосуванні нових методів і форм організації в-ва і праці, елементів господарського механізму в усіх ланках управління економікою.

Об‘єктами організаційного прогресу є: Удосконалення організації в-ва (комбінування, спеціалізація, кооперація, диверсифікація тощо). Організація в-ва – певним чином упорядкована й скоординована в часі та просторі система взаємодії провідних елементів виробничого процесу (людей, знарядь та засобів праці), охоплює всі ланки виробництва.

2. Поліпшення організації праці (раціональний режим праці, різні форми побудови бригад, організація обслуговування робочих місць). Організація праці – певне поєднання працівників у часі і просторі для досягнення найбільшої ефективності трудових процесів за умов конкретно застосовуваної технології та організації в-ва.

3.Раціоналізація елементів господарського механізму (системи управління, планування, фінансування, матеріального стимулювання тощо).Залежно від місця прийняття і реалізації організаційних рішень, масштабності їхнього впливу на проміжні та кінцеві

рез-ти д-ті людей можна виокремити два напрями організаційного прогресу:загальносистемний(галузевий, міжгалузевий, регіональний);локальний організаційний прогрес – внутрішньовиробничий.

38. Оцінка ефективності технічних та організаційних нововведень

Ефективність – це відносна величина, що характеризує результативність будь-яких витрат. Ефективність технічних нововведень є відношенням ефекту від здійснення заходів до витрат на них.Ефект – це результат будь-якого заходу, який найчастіше виражається певною грошовою сумою (чиста продукція або прибуток під-ва, галузі, національний дохід).Залежно від рівня оцінки, обсягу враховуваних ефекту і затрат і призначення оцінки розрізняють декілька видів ефективності технічних нововведень:народногосподарська;госпрозрахункова;порівняльна;абсолютна.Е. ефект від впровадження технічних новинок розраховується на всіх етапах реалізації й за весь період здійснення цих заходів і визначається як різниця між вартісною оцінкою рез-тів та вартісною оцінкою сукупних витрат ресурсів за цей період.Форми е. ефекту:народногосподарський.внутрішньогосподарський.

Сумарний е.ефект від технічних нововведень за певний розрахунковий період Т (Е_т) обчислюється за ф-лою:

Вартісна оцінка рез-тів впровадження технічних нововведень за розрахунковий період здійснюється:

Основні рез-ти обчислюються за ф-лами:для нових засобів тривалого користування

До супровідних рез-тів належать додаткові ею рез-ти в різних сферах народного гос-ва, а також е.оцінка соц. і екологічних наслідків реалізації технічних нововведень. Обчислюються за формулою:

Сумарні витрати на реалізацію технічного нововведення за розрахунковий період включають витрати на в-во (В_вир) та використання продукції (В_викор), тобто:

Для оцінки внутрішньогосподарського е.ефекту від створюваних технічних новин застосовують:

1. Показник чистого прибутку (П_t); його обчислюють за ф-лою:

-приріст прибутку за рік від в-ва продукції за доп. нової техніки (∆П) визначається за ф0лою:

2. Умовне вивільнення працюючих у зв‘язку із запровадженням нової техніки (∆Ч):

3.Економія капітальних вкладень (∆К):

4.Зниження матеріальних витрат (∆МВ):

Основними показниками, що характеризують е. ефективність тієї чи іншої сукупності запроваджених протягом року нових технічних та організаційних нововведень є:

1.Приріст обсягу виробленої продукції:

2.Приріст продуктивності праці:

3.Приріст фондоозброєності праці:

4. Приріст фондовіддачі:

5.Частка економії (%) від запровадження технічних та організаційних новин у загальних витратах на в-во продукції:

6.Приріст рентабельності в-ва:

39. Хар-ка техніко-технологічної бази під-ва.

Технiко-технологiчна база під-ва виробничої сфери — системна сукупність найбільш активних елементів в-ва, яка визначає технологічний спосіб одержання продукції (виконання робіт, надання послуг), здійснюваний за доп. машинної техніки (устаткування, приладів, апаратів), рiзноманiтних транспортних, передавальних, діагностичних та iнформацiйних засобів, організованих у технологiчнi системи виробничих пiдроздiлiв і під-ва в цілому. До складу технічної компоненти бази входять лише ті види знарядь i засобів праці, які беруть безпосередню участь у реалiзацiї виробничих технологій. Оцінку технічного рівня рiзногалузевих під-ств треба проводити періодично (один раз на кілька років) у процесі аналізу та узагальнення певної системи показників, які відбивають ступінь технічної оснащеності праці персоналу, рівень прогресивності застосовуваної технології, технічний рівень виробничого устаткування, рівень механiзацiї та автоматизації основного й допоміжного в-ва.

40. Організаційно-технічне управління технічним розвитком під-ва

Процес е. управлiння технiчним розвитком пiд-ва зазвичай включає такi основнi етапи:

встановлення цiлей - визначення, ранжирування, виокремлення прiоритетiв; пiдготовчий - аналiз виробничих умов, пiдготовка прогнозної iнформацiї;варiантний вибiр рiшень - розробка, вибiр критерiю та оцiнка ефективностi можливих варiантiв;

програмування (планування) робiт - узгодження вибраних i прийнятих рiшень, їхнє iнтегрування в єдиний комплекс заходiв у межах програми технiчного розвитку пiд-тва на найближчу та вiддалену перспективу;

супроводження реалiзації програми - контроль за виконанням передбачених програмою заходiв, проведення необхідного коригування програми.

Цiлi та пріоритети технiчного розвитку треба визначати згідно із заг. стратегією пiд-ва на тому чи іншому етапі його функціонування

41. Лізинг як форма оновлення технічної бази в-ва

Лізинг – підприємницька д-ть, що спрямована на інвестування власних або позичених фін. коштів і полягає у наданні лізингодавцем (юридичною особою чи індивідуальним підприємцем, який здійснює лізингову д-сть) у виключне користування на певний термін лізингоодержувачу майно за умови здійснення періодичних лізингових платежів.

Об‘єкти лізингу: будь-яке нерухоме та рухоме майно, що належить до ОФ, у тому числі машини, устаткування, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка, системи телекомунікацій тощо. Не можуть бути об‘єктами лізингу земельні ділянки та інші природні об‘єкти(мисливські угіддя, ліс тощо).

Види лізингу в залежності від класифікаційної ознаки:1.Строк використання об‘єкта лізингу:-оперативний;-фінансовий.2.Масштаб поширення лізингових відносин:

-внутрішній (загальнодержавний);-міжнародний.

3.Характер лізингових операцій:

-сервісний;-зворотний.

У лізингових операціях беруть участь, як правило, п‘ять суб‘єктів: виробник (постачальник, продавець); лізингодавець; лізингоодержувач; банк; страхова установа.

42. Фор-ня та використання виробничої потужності під-ва

Виробнича потужність під-ва характеризує максимально можливий річний обсяг випуску продукції заздалегідь визначеної номенклатури, асор­тименту та якості за умови найбільш повного використання про­гресивної технології та організації в-ва.

Виділяють три види потужності під-ва:

Проектною є потужність, яка визначається в процесі проектування, реконструкції (розширення) діючого або будівницт­ва нового підприємства (вважається оптимальною, оскільки склад і структура устаткування відповідають структурі трудо­місткості запроектованої номенклатури продукції).

Поточна (фак­тично досягнута) виробнича потужність визначається періодич­но у зв'язку зі зміною умов в-ва (номенклатури і структу­ри трудомісткості продукції) або перевищенням проектних показ­ників. Резервна потужність повинна формуватись і постійно існувати в певних галузях нац.економіки: електроенергетиці і газовій про-сті, харчовій індустрії, на транспорті, в машинобудуванні та інших галузях.

Чинники формування величини виробничої потужності під-ва:

номенклатура, асортимент та якість продукції, що виготовля­ється;

кількість встановленого устаткування, розміри і склад вироб­ничих площ, можливий фонд часу роботи устаткування та викори­стання площ протягом року;прогресивні техніко-е. норми продуктивності й використання устат-ня, зняття продукції з виробничих площ, нормативи тривалості виробничого циклу та трудомісткості про­дукції, що виробляється (послуг, що надаються).У практиці гос-ня рівень використання виробничої потужності діючого під-тва визначається двома показниками:

1) коефіцієнтом освоєння проектної потужності;

2)коефіцієнтом використання поточної потужності

Середньорічна виробнича потужність розраховується за формулою:

Показники ефективності використання виробничих потужностей та устаткування поділяють на:

1.Узагальнюючі:

фондовіддача;

фондомісткість.

2.Устаткування і виробничих площ:

коефіцієнт використання наявного (встановленого) устаткування;

коефіцієнт змінності роботи устаткування;

коефіцієнт використання календарного (режимного) фонду часу;

коефіцієнт інтенсивного навантаження устаткування;

напруженість використання устаткування;

напруженість використання виробничих площ.

3.Виробничих потужностей:

коефіцієнт освоєння проектної потужності;

коефіцієнт використання поточної потужності.

43.Структура та принципи організації виробничих процесів.

Виробничий процес-сукупність взаємозв’язаних дій людей(засобів праці та природи)потрібних для виготовлення продукції. Основні елементи виробничого процесу:1.праця людей 2.предмети праці 3.засоби праці Головною складовою виробничого процесу є технологічний процем- процес, що безпосередньо пов’язаний із перетворенням ресурсів у готову продукцію. Виробничі процеси поділяються:1.За призначенням-основні, допоміжні, обслуговуючі. 2.За перебігом в часі-дискретні, безперервні. 3.За ступенем автоматизації-ручні, механізовані, автоматизовані, автоматичні. Основною структурною одиницею виробничого процесу є операція. Операції -закінчена частина виробничого процесу, яка виконується на одному робочому місті над тим самим предметом праці без переналагоджування устат-ня. Принципи організації виробничих процесів: 1.Спеціалізації 2.Пропорційності 3. Паралельності 4.Прямоточності

5.Безперервності 6.Ритмічності 7.Автоматичності 8.Гнучкості 9.Гомеостатичності-виробнича система повинна бути здатна стабільно виконувати свої ф-ції в межах допустимих відхилень

44. Організаційні типи в-ва

Тип в-ва- класифікаційна категорія в-ва,яка враховує такі його властивості як:широта номенклатури,регулярність,стабілність і обсяг випуску продукції. Існують 3 типи в-ва: 1.Одиничне в-во-виготовлення продукції в одиничних вимірниках. Характерні риси: -широка номенклатура продукцій;-малий обсяг випуску однакової продукції;

-неповне завантаження устат-ня;-висока кваліфікація робітників. 2.Серійне в-во-має обмежену номенклатуру продукції,виготовлення окремих виробів періодично повторюється певними партіями(серіями).Серійне в-во поділяється на: дрібносерійне;середньосерійне;великосерійне. Показником різновиду серійного в-ва є коефіцієнт серійності- середня к-ть технологічних операцій,яка припадає на одне робоче місце за місяць. В практиці використовують наступні показники рівня серійності:-дрібносерійне 20<Кз.о<40

Середньосеріне 10<Кз.о<20

Великосеріне 1<Кз.о<10

3.Массове в-во-вузька номенклатура продукції,великий обсяг безперервного і тривалого виготовлення однакових виробів.

45. Організація виробничого процесу у часі.

Виробничий цикл-інтервал від початку до закінчення процесу виготовлення продукції, тобто час протягом якого запущені у в-во предмети праці перетворюються на готову продукцію. Виробничий цикл скл. з 2-х частин:1.Технологічного періоду (час в-ва) 2.Час перерви

Час в-ва включає:1.Час на виконання технологічних операцій. 2.Час допоміжних операцій. 3.Тривалість природних процесів. Друга частина виробничого циклу-час перерв: 1.Перерви у робочій час(перерви партійності та чекання) Перерви партійності виникають тоді, коли предмети праці обробляються партіями. Перерви чекання виникають внаслідок несинхронності операцій виробничого процесу. 2.Переви у неробочій час (перерви між змінами й на обід, вихідні та святкові дні.) Тривалість технологічних операцій становить технологічний цикл. Технологічний цикл партій предметів,які обробляються на кількох операціях залежить від того, як поєднується виконання операцій над предметами партій: послідовно, паралельно, паралельно-послідовно. Послідовне поєднання операцій полягає в тому, що наступна операція починається тільки після закінчення обробки всіх предметів партій на попередній операції. Паралельне поєднання характ. тим, що кожний предмет праці після закінчення попередньої операції відразу передається на наступну операцію й обробляється. Паралельно-послідовне поєднання відрізняється тим, що обробка предметів праці на наступній операції починається до закінчення обробки всієї партії на попередній операції, але за умови щоб партія оброблювалась на кожній операції безперервно.

46. Методи організації в-ва.

Не потоковий метод застосовується в одиничному та серійному в-ві та харак-ся наст. Ознаками: 1.Робочі місця розміщуються однотипними технологічними групами без повного зв‘язку з послідовністю виконання операцій. 2.Пердмети праці переміщуються складними маршрутами. 3.На робочих місцях обробляються різні за конструкцією та технологією виготовлення предметів праці.

4. Високі витрати на виробництво і реалізацію продукції, низькі оборотність оборотних коштів і рівень використання устаткування.

Напрямками підвищення ефективності не потокового методу є розвиток стандартизації, уніфікація деталей і вузлів, впровадження групових методів обробки.

Потоковий метод характеризується: глибоким розчленуванням виробничого процесу на операції, чіткою спеціалізацією роб. місць на виконанні певних операцій, паралельне виконання операцій на всіх роб. місцях, розташування устаткування на ходу техн. процесу.

Основна структурна одиниця – потокова лінія – це сукупність роб. місць, розташованих по ходу техн. процесу (конвеєри)

Потоковий метод характеризується високою ефективністю, вона виявляється у: підвищенні продуктивності праці за рахунок скорочення перерв у виготовленні продукції, спеціалізації роб місць, прискоренні оборотності оборотних коштів за рахунок скорочення циклу обробки, зниженні собівартості продукції

Недоліки: монотонна, одноманітна робота, виріб має повністю бути підготовлений до вир-ва, вся потокова лінія може зупинитися із-за поломки одного верстата або вибуття одного робітника.

Партіонний метод має наступні риси:

Запуск у виробництво виробів партіями, обробка одночасно продукції декількох найменувань, закріплення за роб місцем виконання декількох операцій, широке вживання універсального устаткування, використання кадрів високої кваліфікації, широкої спеціалізації, переважне розташування устаткування по групах однотипних верстатів. Використовується в серійному і дрібносерійному виробництві, в заготівельних цехах масового і велико серійного вир-ва, що використовують високопродуктивне устаткування.

47. Технічна підготовка виробництва.

Технічна підготовка виробництва - сукупність взаємозв'язаних процесів, що забезпечують технологічну і конструкторську готовність підприємства до випуску нового виду виробу заданого рівня якості при встановлених термінах, об'ємах випуску і витратах. Технічна підготовка виробництва складається з конструкторської та технологічної підготовки.

Конструкторська підготовка виробництва представляє собою процес розробки конструкції нової чи вдосконалення випускаємої продукції та створення комплекту конструкторської документації необхідної для її виготовлення та експлуатації.

Технологічна підготовка виробництва включає роботи зі створення і вдосконалення технологічних процесів, оформлення необхідної технологічної документації, проектування і виготовлення технологічного оснащення.

ТПВ вирішує дуже широкий спектр завдань, які прямо чи ні впливають на ефективність виробництва-планування розміщення необхідного устаткування і обладнання, планування взаємопов'язаних техпроцесів, планування допоміжного виробництва, ефективне використання матеріальних, енергетичних, людських ресурсів.