3) 24. Вплив добровільного обмеження експорту на економіку малої країни. Графічна модель
„Добровільне” експортне обмеження – це кількісне обмеження експорту, що ґрунтується на зобов'язанні одного з торговельних партнерів обмежити або принаймні не розширювати обсягу експорту.
З початку 70-х pp. великого поширення набула особлива форма кількісного обмеження імпортних надходжень — добровільні обмеження експорту (ДОЕ), коли не країна-імпортер запроваджує квоту, а країни-експортери самі беруть на себе зобов'язання щодо обмеження експорту в певну країну. Звичайно, на практиці такі експортні обмеження є не добровільними, а вимушеними: вони вводяться або під політичним тиском країни-імпортера, або ж під впливом погроз застосувати жорсткіші протекціоністські заходи (наприклад, почати антидемпінгове розслідування).
У
принципі, добровільне експортне обмеження
є, по суті, тією ж квотою, але запроваджує
її не країна-імпортер, а країна-експортер.
Проте наслідки застосування такого
інструменту регулювання зовнішньої
торгівлі для економіки країни, яка
імпортує, мають ще неґативніший характер,
ніж при використанні митного податку
чи імпортної квоти. Якщо імпорт у дану
країну внаслідок угоди з торговельними
партнерами про ДОЕ дорівнює величині
Q (мал.10.4), то внутрішня ціна підвищується,
попит скорочується, пропозиція з боку
вітчизняних виробників зростає і т.д.
Проте, замість того щоб отримати дохід
від ввізного мита або від продажу
імпортних ліцензій на аукціоні, держава
тепер ніби віддає частину вигод зарубіжним
експортерам (область c+d).
Окрім цього, навіть після введення ДОЕ звичайно зберігається ввізне мито, яким раніше оподатковувався імпорт даного товару (на мал. 10.4 Pw - світова ціна, РТ -внутрішня ціна з урахуванням ввізного мита, PD - внутрішня ціна після запровадження ДОЕ). Оскільки імпорт скорочується, то скорочується й дохід держави від імпортного мита (область f + g)
4) 22.Вплив імпортної квоти на економіку малої країни
Припустимо, що країна є імпортером зерна (рис. 1, де DD – попит на зерно в даній країні, а SD – внутрішня пропозиція зерна). За умов вільної торгівлі внутрішня ціна на зерно не відрізнятиметься від світової ціни і дорівнюватиме РW . За такої ціни вітчизняні виробники не можуть забезпечити весь попит, і обсяг імпорту складатиме М0 = D0 – S0. Якщо уряд має намір обмежити обсяг імпорту і запровадити квоту в розмірі Q, то загальну пропозицій зерна на внутрішньому ринку з урахуванням імпортних надходжень можна зобразити кривою SD + Q. Тепер за світовою ціною виникає розрив між попитом і пропозицією: внаслідок кількісного обмеження імпорту залишається "непокритою" частина попиту на зерно, і це призводить до підвищення внутрішньої ціни до РD. Вищий рівень внутрішньої ціни стимулює вітчизняні виробництво зерна до S1, але водночас попит скорочується до D1.
Можемо тепер оцінити вплив квотування імпорту на добробут нації. Споживачі внаслі-
док підвищення ціни зазнають втрат (область а + b + с + d + е). Вітчизняним виробникам запровадження квоти дає додаткові вигоди – вони нарощують обсяги виробництва і реалізують свою продукцію за вищою ціною. Графічно розмір додаткового виграшу виробників передається областю а. Область (с + d) – то є або дохід держави, якщо ліцензії продаються, або а додатковий виграш імпортерів, якщо вони отримують ліцензії безкоштовно. За будь-яких умов цей виграш розподіляється між тими, хто видає ліцензії і тими, хто їх отримує.
Отже, внаслідок запровадження імпортної квоти виникають чисті втрати для країни в
цілому, які вимірюються площею області (b + е), тобто наслідком впливу квоти і тарифу на рівень добробуту ідентичні. Цей висновок, безперечно, буде справедливим лише за умови, коли обсяг ліцензованого імпорту є меншим за попит на імпорт на внутрішньому ринку (Q < М0). Різниця між цими двома інструментами зовнішньоторговельної політики полягає лише в тому, що при запровадженні ввізного мита держава завжди отримує додатковий дохід, а при використанні квоти цей дохід повністю або частково може дістатися імпортерам.