383.Давні літописи про походження Київської Русі

Найдавніший руський літопис – «Повість минулих літ» - заснування державності на східнослов’янських теренах приписує норманам (варягам), яких звали «русь». Запросили їх «княжити і володіти» ними племена чудь, словени, кривичі та весь. Відгукнувшись на це запрошення, три норманських брати Рюрик, Синеус і Трувер спочатку прийшли до словен, де заснували місто Лагоду, залишивши в ньому найстаршого Рюрика. Синеус і Трувер померли, а всю владу перебрав Рюрик. Прийшовши до озера Ільменя, він заклав Новгород і сів там княжити. Першими поселенцями в Новгороді були словени, в Полоцьку – кривичі, в Ростові – весь, в Муромі – мурома. Були в Рюрика двоє мужів не його племені – бояри Аскольд і Дір, які, підпросившись до Царгорода, з родом своїм рушили по Дніпру. У дорозі побачили вони городок, який поставили троє братів Кий, Щек і Хорив. Жителі того городка платили данину хозарам. Аскольд і Дір зостались там, зібрали багато варягів і почали володіти полянською землею.

384.

Ім'я і роки князювання	Внутрішньополітичні заходи	Зовнішньополітичні заходи
Олег (882—912)	• Створив опорні пункти центральної влади в племінних князівствах • Установив порядок стягнення дани­ни з підвладних Києву земель • Залучив війська підкорених племен до спільних походів • Вів оборонне будівництво залог на кордонах • Відновив культ язичницьких богів на Русі, за що волхви прозвали його Віщим	• Підпорядкував Києву племена древлян, сіверян, радимичів, в'ятичів, східних хорватів, дулібів, тиверців, кривічів • Підкорив північні неслов'янські племена — чудь і мерю • Здійснив вдалий похід на уличів (885 р.) • Узяв в облогу Константинополь (907 р,), уклав вигідний торговий договір з Візантією (911 р.), за умовами якого руським купцям дозволялося жити в передмісті Конста­нтинополя протягом шести місяців і виходити до міста без зброї групами не більше 50 осіб, що задовольнило їхні торгові інтереси • Організував і здійснив кілька походів проти Арабського халіфату на узбережжя Каспійського моря • Домовився з варягами про припинення їхніх набігів на Русь за умови сплати русичами щорічно данини в розмі­рі 300 гривень
Ігор (912—945)	• Прагнув посилити централізацію держави, збільшуючи особисту вла­ду в союзі з дружинною верхівкою • Організував військовий похід проти деревлян, які хотіли відділитися від влади Києва після смерті Олега • Намагався збільшити данину з під­леглих племен (за ці спроби був убитий деревлянами на чолі з князем Малом)	• Протягом трьох років боровся з уличами, зруйнувавши їхню столицю — Пересічен, але остаточно підкорити їх не зміг • Поширив владу Києва на східний Крим і Тамань, де було Тмутараканське князівство • Здійснив два військові походи проти Візантії (похід 941 р. завершився поразкою, а похід 945 р. — укладен­ням нового, менш вигідного за попередній, договору, згідно з яким держави обмінювалися посольствами, Русь зобов'язувалася не претендувати на кримські володіння Візантії, не мати застави в гирлі Дніпра) • Заволодів містами Закавказзя — Дербентом і Бердаа (943 р.) • Воював проти кочовиків-печенігів, із якими 915 р. уклав мирну угоду (920 р. печеніги порушили її)
Ольга (945—964)	• Придушила повстання деревлян, спалила їхню столицю Іскоростень • Запровадила фіксовані норми податків з феодально залежного населення (устави, уроки, оброки, дані) з метою упорядкувати збирання данини • Заснувала нові села й міста, орга­нізувала розбудову Києва і захист столиці від печенігів • Розділила територію держави на по­ гости (області) для збору данини • Сприяла поширенню християнства на Русі	• Намагалася забезпечувати інтереси своєї держави шля­хом мирної дипломатії • Відвідала Константинополь у складі мирного посольства (946 p.), яке урочисто зустрів візантійський імператор Константин Багрянородний. Було укладено союзницьку угоду, обговорювалося питання про христи­янізацію Русі • Активізувала відносини із західноєвропейськими державами, обмінялася посольствами з Німеччиною (імпе­ратором Оттоном І)
Святослав (964—972)	• Замінив місцевих племінних пра­вителів київськими намісниками (своїми синами) з метою зміцнення центральної влади • Дотримувався язичництва, але не забороняв приймати хрещення усім бажаючим	• Повернув до складу Київської держави племінне кня­зівство в'ятичів (964 p.), переміг союзників хозарів вол­зьких болгар і завоював столицю каганату місто Ітиль; завоював племена ясів (осетинів) і касогів (адигів), захо­пив хозарське місто Білу Вежу • Здійснив другий похід проти хозарів (968 p.), який за­кінчився повною перемогою русичів • Вступив у тривалу війну Візантії з Болгарією, здійснив декілька походів у Болгарію • Воював проти Візантії (971 p.), яка була занепокоєна зростанням могутності Русі. Уклав мирну угоду, згідно з якою відмовився від завойованих земель у Подунав'ї і ведення воєнних дій у Криму, здав місто Доростол візантійському імператору й зобов'язався надавати йому допомогу проти арабів

385.

1. Утвердження в Києві

• В олодимир утвердився у Києві 980 р., вже маючи чималий досвід державного діяча. Із розповідей літописця довідуємося, що княжити він почав у Новгороді, з якого, одначе, був вигнаний старшим братом Ярополком.

• Позбавлений володінь, Володимир кілька років поневірявся на чужині. Роки вигнання не були для нього бездіяльними, бо повернувся на Русь Володимир із загонами варягів. За їхньої підтримки він не лише відвоював Новгород, а й заволодів землями старших братів, прихопивши, крім того, й Полоцьк.

• Легендарними подробицями прикрасив літописець розповідь про те, як Володимир торував шлях до великнязівського столу.

• Багато випробувань довелося подолати Володимирові, аж поки він, за висловом літописця, «став княжити у Києві один».

Протягом володарювання Володимир підкорив Києву велетенські території, встановивши кордони своєї держави вздовж Дністра, Західного Бугу, Німану, Західної Двіни на заході, межиріччя Оки та Волги на сході, Чудського, Ладозького та Онезького озер і Фінської затоки на півночі, Причорномор’я та Приазов’я на півдні. З огляду на територіальний поділ і скасування місцевої племінної влади це вже була не намріяна, а цілком реальна імперія – найбільша держава тогочасної Європи.

386.

Впровадження християнства як державної релігії. Зв’язок між владою та вірою за часів середньовіччя

• Н а об’єднаних Володимиром землях мешкали різні племена й народи. Усі вони дотримувалися своїх споконвічних звичаїв і традицій, вірили у своїх богів, які здебільшого були різними навіть у споріднених племен, різнилися мовою, побутом, а найвіддаленіші – й способом життя.

• За таких умов територіальна єдність держави, підтримувана лише силою зброї, була доволі примарною. Щоби виплекати могутню імперію – а саме такий намір мав Володимир, – він мусив поклопотатися про ідеологічнеобґрунтування свого володарювання.

• За давніх часів право володарювати вважалося дарованим богами. Подібних уявлень дотримувались і наші предки. За умов панування язичницьких культів Володимир наражався на небезпеку постійного спротиву племен, що поклонялися кожне своєму богові й корилися освяченому тим богом правителю.

• Київський князь знищив племінні князівські династії, проте залишилися боги… І вони вустами жерців-волхвів намовляли люд до поновлення споконвічного порядку.

 Володимирова імперія була несумісна із язичницьким багатобожжям. Для всієї держави мусив бути єдиний Бог, який своєю волею надав право володарювати київському князеві.

 Вибір віри

• Князеві Володимиру випало жити за часів, коли великого поширення набувалохристиянство.

• Тож не дивно, що з-поміж русичів багато було християн. Як християнку знаємо княгиню Ольгу – Володимирову бабусю.

• Джерела до наших днів зберегли легенди про те, як сам Володимир зважено і прискіпливо вибирав нову віру для себе та своєї держави.

• Попервах він буцімто взагалі спробував обійтися без нововведень і заходився реформувати язичництво.

  • Літописець оповідає, зокрема, що Володимир, утвердившись у Києві, наказав поставити неподалік князівського палацу ідолів Перуна, Хорса, Даждьбога, Стрибога, Симаргла і Мокоші – найшанованіших слов’янських богів.

  • Цим богам, за задумом князя, мусили поклонятися всі племена. Одначе спроба виявилася невдалою.

  • Тоді Володимир запросив до себе представників різних народів, що сповідували віру в єдиного бога – іслам, іудаїзм, римське (католицьке) християнство та візантійське, або, як тоді казали, грецьке (православне) християнство.

  • Вислухавши виклад засад кожного віровчення, Володимир іще зволікав із оголошенням своєї волі, хоча вибір уже зробив. Щоб остаточно впевнитися у правильності вибору, він розіслав посланців до різних країн для«випробування віри».

  • Лише почувши звіт кожного, князь оголосив про своє рішення прилучитися до візантійського християнства.

Н асправді впровадження християнства як державної релігії було визначено самим плином життя.

• Наміри охрестити Русь, як ви пам’ятаєте, мали ще князь Аскольд і княгиня Ольга. Одначе тоді такий політичний крок не здобув підтримки впливових можновладців.

• Крім того, прилучитися до християнських держав можна було лише зі згоди їхніх правителів. Володарі Візантійської імперії, приміром, уважали, що після впровадження в якійсь державі візантійського християнства вона автоматично стає підлеглою Візантії.

• Київським князям, які протягом століття суперничали з Константинополем, не можна було не зважати на цю обставину.

Отож, на думку дослідників, літописні легенди є відгомоном складних міждержавних переговорів, що їх здійснював уряд Володимира перед актом хрещення Русі.

Літописна легенда про хрещення Володимира та впровадження християнства на Русі.

• Впровадження християнства літописець пов’язав із походом Володимира на грецьке місто Херсонес (Корсунь) у Криму, що належало тоді до візантійських володінь.

  • Змусивши мешканців міста відчинити браму, Володимир звернувся до володарів Візантії з вимогою віддати йому за дружину їхню сестру.

  • Шлюбові перешкоджало язичництво київського князя. Охрестившись у Херсонесі та одружившись із Анною – так звали візантійську принцесу, Володимир повернувся до Києва.

  • Зі собою київський князь привіз корсунське духівництво, книги, ікони, хрести, мощі папи Римського св. Климентія.

• Потому він вдався до рішучих заходів для охрещення киян. Великий князь розіслав по місту гінців із розпорядженням наступного дня прибути до Дніпра.

• Більшість киян разом із дітьми прийшли до річки та увійшли у воду. У присутності Володимира священики їх охрестили.

• Навернення до християнства киян започаткувало охрещення всієї країни.