3. Статус цб.

Статус ЦБ не лише найважливіший елемент становлення даного інституту в економіці, але і фактор, що має велике політичне та економічне значення для розвитку ринкової інфраструктури.

Положенням ЦБ є відображення тих процесів, що відбуваються в економіці, рівня розвитку їх політичних інститутів, демократичних традицій суспільства та його економ-ї культури тощо.

В умовах ринкової економіки ЦБ є як правило юридично незалежними від виконавчих органів влади. Їх головне призначення – забезпечення сталості нац. грошової одиниці.

Правовий статус ЦБ розвинутих країн закріплений у правових актах, це Закони „Про ЦБ та їх статуси”, „Про банківську та кредитну діяльність”, а також валютне законодавство.

В Законі „Про ЦБ” визначено його правовий статус, функції, процедуру призначення вищого керівного складу, взаємовідносини між державою і нац. банківською системою.

За хар-ром власності ЦБ можливо поділити на 3 види:

1. державні – 100% капіталу ЦБ належить державі (ЦБ Франції, ВБ, Німеччини, Іспанії, України);

2. акціонерні – весь капітал цих ЦБ може належати комерційним банкам (США) чи іншим фінансовим установам (в Італії 100% капіталу ЦБ належить банкам та страховим компаніям);

3. змішані – держава володіє лише часткою капіталу ЦБ (в Японії 55% капіталу знаходиться у власності держави і 45% – приватним особам; у Швейцарії 57% – власність кантонів та 43% – власність приватних осіб).

Характер взаємовідносин ЦБ з урядовими держ. структурами за своїм змістом та формою істотно відрізняється, тому можливо виокремити 2 полюсні макросистемні моделі:

1. Коли ЦБ виступає агентом мін.фіну і є провідником його грошово-кредитної політики;

2. ЦБ є незалежним від Уряду, що забезпечує йому самостійність у проведенні грошово-кредитної політики без тиску з боку органів влади.

В чистому виді на практиці жодна з цих моделей не зустрічається. Є тільки компромісні варіанти.

Під незалежністю ЦБ від Уряду слід розуміти 2 її форми:

1. політична незалежність – автономія або самостійність ЦБ при встановленні цільових орієнтирів грошової маси;

2. економічна незалежність – самостійність ЦБ при виборі інструментів грошово-кредитної політики.

Умовами політичної незалежності ЦБ є встановлення порядку призначення членів його керівного органу або керуючого, ухвалення прийнятого банком рішення з боку Уряду або парламентом.

Економічна незалежність полягає у тому, що ЦБ не зобов’язаний автоматично видавати грошові кошти Урядові для фін-ня держ. витрат і віддавати саме йому перевагу при наданні кредитів.

Незалежність ЦБ в цілому визначається наступними чинниками:

1. незалежність від Уряду – ця умова є обов’язковою, якщо ЦБ зобов’язаний виконувати вказівки Уряду; в такому разі він не зможе підтримувати стабільність цін, оскільки відчуватиме тиск з боку Уряду;

2. особиста незалежність членів органів управління ЦБ – незалежність органів упр-ня ЦБ забезпечується в тому випадку, якщо вони призначаються на достатньо тривалий період часу. У випадку їх повторного призначення виникає небезпека зменшення ступеня їх особистої незалежності;

3. юридичний статус банку – визначається можливостями внесення змін у статут (закон) ЦБ. Що складніше внести зміни у статут, то надійніше забезпечується і незалежність ЦБ.

Статус та принципи ді-ті НБУ визначені у конституції Укр., ст.№99 наголошує, що осн. Функцією НБУ є забезпечення сталості грош. од. Укр. та її цінової стабільності.

Умовно сферу дій НБУ можна поділ. на 2 частини:

1. економічна політика країни й Уряду в цілому (участь у розробках, обговоренні та реалізації економічної політики та програм Уряду);

2. сфера безпосередньої ді-ті банку (гроші, кредит, капітал, ц.п., ін. валюта та інші цінності).

У ЗУ „Про НБУ” ст.№53 наголошено „не допускається втручання органів законодавчої та виконавчої влади або їх посадових осіб у виконання функцій і повноважень ради НБУ та правління НБУ”.