73.Соціокультурна ситуація в Україні наприкінці 20- початку 21 ст.

Суспільний стан України наприкінці 20- початку 21 ст. характерний як перехідний. Формується громадянське суспільство, для якого притаманний плюралізм у духовному житті, створення політичної та правової систем, що відповідають світовим демократичним стандартам. Це суспільство вимагає вищого рівня освіти, економічної і політичної культури, здатності самостійно орієнтуватися у різних ідейних та духовних традиціях і течіях. А для цього необхідний не лише високий ступінь масового освоєння культури, а й здатність співгромадян широко використовувати досягнення людства у культурній сфері. На сучасному етапі процес освоєння художньої спадщини має свої особливості. Тенденція переосмислення ролі й значення культурної спадщини полягає у прагненні не лише зберегти її у первісному вигляді, а й активно ввести до канви теперішнього життя. Суверенній українській державі надзвичайно важливо розуміти спадкоємність художніх цінностей не як механічне використання культурної спадщини минулих поколінь, а вивчати цю спадщину й активно вводити її в сучасну соціокультурну ситуацію.

Інтеграція країни у світовий культурний простір, відкритість українського суспільства зумовлює підвищену увагу до національних культурних традицій, протекціонізм стосовно розвитку питомої української культури, надання певних пільг і переваг, зокрема у виданні україномовної літератури, кіновиробництва, кінопрокату, розвитку українського театру та художньої творчості.

В умовах міжнародної інтеграції України поступово ліквідовуються бар'єри й обмеження на шляху розвитку культури. Свобода підприємницької і комерційної діяльності в сфері культури особливо виразно виявилась у розмаїтті видавничої діяльності, появі нових часописів, розширенні й насиченні радіотелевізійного ефіру конкуруючими програмами.

Перед новим поколінням митців відкрилися широкі перспективи реального плюралізму в застосуванні стилів і засобів виразу. Заслужено здобули і визнання талановиті особистості, заявляють про себе молоді художники. Поступово відвойовують інтерес спеціалістів і публіки малярство та графіка, повільніше — скульптура, шукає нових форм декоративно-ужиткове мистецтво. Досвід переконує, що найбільший інтерес викликає творчість художників, які, зберігаючи глибинні, зовні практично невідчужні, зв'язки з національними традиціями, є, проте, яскравими, неповторними індивідуальностями, і у високоінтелектуальному мисленні, і в засобах виразу та формах втілення соціальних задумів.

Рисою української культури можна вважати і той факт, що поступово творці та шанувальники українського мистецтва долають колись планомірно формований комплекс неповноцінності.

Характерною рисою української культури на рубежі тисячоліть є розмаїття творчих спілок і об'єднань митців поза межами офіційних організацій. Так, лише у Львові, поряд зі Спілкою художників та Спілкою письменників у 90-х роках XX ст. функціонували мистецьке товариство "Шлях" (1988 —середина 1990 р.), "Клуб українських митців" "КУМ" (1989 p.), " Бу – Ба – Бу " (80-ті роки), " Лутосад " (80-ті роки), Мистецько-літературне об'єднання "Січкарня" (1991 — 1995 pp.), Творча майстерня "Марко" (1992 p.), Творча корпорація "Лір-Артіль" (1993—1998 pp.), Мистецьке об'єднання "Дзига" (1994 p.), Галицька асоціація ковалів (ГАК)(1997 р.), Спілка критиків та істориків мистецтва (СКІМ) (1998 p.) та ін.

У ситуації невизначеності, хаосу й абсурду, якими характерний стан українського суспільства наприкінці 20- початку 21 ст є закономірні спроби втечі від дійсності. На тлі переосмислення культури формами такої втечі можна вважати увагу до іншого - спроби переглянути вже усталені оцінки діячів культури минулого, творення літературного кічу, жорстокої іронії. Такі групи об'єднують митців, котрі ще пам'ятають стару державу, але живуть і працюють у новій. Їм притаманне бажання пошуку, відкриття нових істин, захованих у мистецтві як виразі життя, вони, раз у раз вибухають запереченням, спротивом чи то формі, ідеї, естетиці чи ще чомусь. Варіант втечі — створення угрупувань. Завдання влади — не заважати цій втечі, починанням нового витка — творення української культури, яка шукає можливих напрямів задоволення потреб людини у самовираженні.