1.Поняття «культура» як духовного та суспільного феномену. Структура культури

Існує декілька підходів до визначення поняття «культура»: антропологічний, соціологічний, філософський (сутність). Кожна з цих концепцій дає своє визначення цьому терміну. Тому існує більше 250-ти тлумачень, що таке культура, бо к-ра – явище складне, суперечливе, багатопланове. Проте, мабуть, найпоширенішим є таке: культура – це система матеріальних і духовних цінностей, вироблених людством впродовж історії.

Там, де є суспільство, там існує і культура, безперечно, якщо розуміти під суспільством не будь-яке угруповання людей, а лише таке, що виникає й існує на ґрунті суспільно корисної діяльності. Отже, по-перше, культура являє собою створену людиною "другу природу". По-друге, культура виступає як система спільних цінностей, матеріальних або духовних, ідеальних. По-третє, культура — це міра людського в людині та суспільстві, що виступає чільною характеристикою розвитку людини як суспільної істоти.

Культуру залежно від існуючих сфер і видів життя та діяльності людей можна поділити на матеріальну і духовну. Матеріальна культура – цінності, які задовольняють матеріальні потреби людини. Духовна культура - система так званих духовних (тобто нематеріальних) цінностей: релігійних, наукових, моральних, естетичних, політичних, правничих тощо.

2. Українська культура як духовний та суспільний феномен. Її сутність, характерні риси і ознаки

Українська культура є продуктом життєдіяльності українського народу. Вона представляє собою сукупність матеріальних та духовних цінностей, витворених українським народом протягом своєї історії. Це сукупність наукових, філософських, морально-етичних, естетичних та правових поглядів і переконань.

Фактори, які впливають на розвиток української культури:

1. Зовнішні:

• Тривалий період колонізації України іноземними державами;

• Відсутність до 1918 року державного суверенітету;

• Географічне розташування України;

• Вплив Сходу і Заходу.

2. Внутрішні:

• Національний менталітет;

• Риси українського народу:

• Почуття меншовартісності;

• Почуття пригніченості і підлеглості;

• Спалахи бунтівництва;

• Підвищена емоційність;

• Властивий гумор і жартівливість;

• Релігійність.

Характерні риси української культури:

• Гуманістична спрямованість української культури;

• Відкритість перед культурами інших народів;

• Глибокий демократизм;

• Творчий характер.

3.Еволюція поглядів на культуру в європейській та вітчизняній філософії та культурології

За свідченням І.Нідермана, термін "культура" як самостійна лексична одиниця існує лише з 18ст.Раніще цей термін існував тільки у словосполученнях, означаючи функцію чогось: cultura juris (вироблення правил поведінки), cultura literarum (удосконалення мови)У більшості лінгвістів не викликає сумніву, що латинське слово "cultura" походять від "соlеге" у значенні: піклуватися, удосконалювати, шанувати, заселювати. Деякі значення цього слова пізніше трансформувалися у самостійні поняття: заселення, олюднення — у colonus (колонія), шанування, поклоніння — у cultus (культ). Марк Порцій Катон, автор праці про сільське господарство, назвав свій твір "De agri cultura".Однак поступово це поняття поширюється і на інші сфери людської діяльності, зокрема на виховання і навчання самої людини.У листах Ціцерона "Тускуланські бесіди"трапляється вислів "cultura animi autem philosophia est" ("але культура духу є філософією"). На його думку, дух, розум необхідно плекати так, як селянин плекає землю. Пізніше слово "культура" все частіше починає вживатися як синонім освіченості, вихованості людини, і в цьому значенні воно увійшло, по суті, в усі європейські мови. У середні віки - культура стала асоціюватися з міським укладом життя, а в епоху Відродження, з досконалістю людини. Нарешті, у 18ст. слово "культура" набуло, самостійного наукового значення.Філософ-просвітитель Гердер у творі "ідеї до філософи історії людства" висунув ідею багатоманітності людської культури, розглядав її як самостійний і важливий феномен буття людства.Термін ''культура" оформлюється у наукове поняття в добу Нового часу не випадково. Відчутні зрушення у соціальному бутті людей, що сталися на межі Середніх віків і Нового часу, характерні, передусім, початком глибоких перетворень у ставленні людини до природи. Людство починає усвідомлювати себе силою, здатною протистояти "натурі" (природі), а "культурна" європейська людина Нового часу наділяється якостями, що значно відрізняють її від "природної" людини Минулого. Виникає потреба у понятті, яке фіксує новий»неприродний" стан суспільства і людини. Тому термін "культура" як самостійна лексична одиниця формується у прямій опозиції слова "натура" (природа).Культура розглядалась, передусім, як наслідок і вияв творчої діяльності в галузі науки, мистецтва, релігії, права. Матеріально-виробнича діяльність поняттям культури не охоплювалась,бо матеріальне виробництво у ті часи мало переважно традиційний характер, було працею багатомільйонної маси селян та ремісників і не створювало належного простору для творчої активності людей. Духовна діяльність завжди асоціювалась з вільним інтелектуальним пошуком науковця, фантазією і натхненням митця, незалежним від навколишніх обставин, внутрішнім світом філософа, тобто з тим, ЩО підносить людину, робить її досконалішою і сильнішою. Погляд на культурно-історичний процес як на поширення знань, освіти, удосконалення розуму був притаманний і гуманістам епохи Відродження, і мислителям доби Просвітництва. Зокрема, французькі просвітителі Вольтер,Тюрго ,Кондорсе вважали, що "культурність", "цивілізованість" нації чи країни на противагу "дикунству" і "варварству" первісних народів полягають у "розумності" суспільних порядків і політичних установ, вимірюються сукупністю досягнень у галузі науки і мистецтв.Однак уже в межах Просвітництва виникає і критика існуючої "культури" та її носіїв. Так, Жан Жак Руссо протиставляв зіпсованості та моральній розбещеності "культурних" європейських націй простоту і чистоту вдачі народів, які перебувають на патріархальній стадії розвитку. Але критичне ставлення Руссо до людини, котра перейшла від природного стану до стану культури,не варто трактувати як заклик до повернення назад, у доісторичний первісний стан, назавжди втрачений для людства. Це заклик до того, щоб, зауважуючи знання певних переваг минулого і вад сучасності, знайти шлях для удосконалення людства. Кант вважає , що Руссо не хотів, аби людина знову повернулась у природний стан, а лише озирнулась назад з того ступеня, на якому вона перебуває тепер. Філософи вважають,що розум становить джерело розвитку і вихідний критерій культури.

Переусвідомлення ролі розуму, а водночас і пошук інших підходів до розуміння культури розпочали новий етап розвитку європейської культурологічної думки, що відбувався вже в умовах панування німецької класичної філософії. Було зрозуміло що для удосконалення (окультурнення) людини і суспільства,розвиток душі має не менше значення, ніж розвиток розуму. Сутність культури вбачалася у моральній ,естетичній, філософській свідомості.І.Кант пов'язував основу культури не стільки з розумом, скільки з моральністю.У його розумінні культура — це здатність індивіда піднятися від емпіричного чуттєвого існування до морального існування, згідно з яким людина має змогу діяти вільно, досягаючи мети, яку сама ставить перед собою відповідно до вимог морального обов'язку. За Шіллером- завдання культури полягає у розвитку та гармонійному примиренні фізичної і моральної природи людини, чуттєвого та розумного, насолоди й обов'язку. Культура усвідомлювалась або як абсолютна влада обставин над людиною, що позбавляла її самостійної творчої активності, або як абсолютна свобода індивіда від зовнішніх умов і обставин. За Гегелем -сутність культури визначається не наближенням людини до природи, наближенням індивіда до світового цілого, яке охоплює і природу, і суспільну історію.

Не залишився поза увагою філософів і релігійний аспект культури. Релігійно налаштовані філософи дивились на культуру як на засіб, за допомогою якого матеріальний світ перетворюється в духовному напрямі, а людина реалізує своє вище покликання.Дійсна культура підпорядкована релігійному культу. М.Бердяєв -філософія, архітектура, поезія, музика — все це спочатку внутрішньо зосереджене в культі. Культура як духовний феномен протистоїть існуючому об'єктивному світові й символізує дійсне буття духу.Культура має релігійні засади.

Український філософ Г. Сковорода вперше поставив пи­тання про культуру як окремий, незалежний від природи, символічний світ, у якому вищі цінності людського буття, все святе і божественне, розкриваються і побутують у сим­волічній формі.Представники української демократичної думки 19ст. Леся Українка,Франко,Коцюбинський-пов'язували історію культури з діяльністю народних мас, осмислювали культуру в контексті нац-визвольної та соціальної боротьби..Поняття культури пройшло складну еволюцію, поступово збагачуючись за змістом. Сьогодні не існує загальноприйнятого визначення куль­тури. У світовій літературі можна знайти більш як 500 визначень поняття "культура". Ось деякі з них: Культура - все те, що є результатом людської історії. Культура - як міра людяності людини. Культура - все те, що людина створила власним ро­зумом, а не отримала від природи.