51. Національно-культурне відродження в Галичині в хіх- на початку хх ст. Аналіз основних періодів відродження.

Національно-культурне відродження на Лівобережжі пробудило національну свідомість українців на Галичині, що була в той час в складі Австро-Угорщини. Виділяють 3 періоди НКВ в Галичині:

1) збирання народної спадщини (1816-1847);

2) організаційний (1848-1860);

3) політичний (1861-1918).

1) Ініціатор НКВГ – греко-католицька церква (через відсутність національної інтелігенції). М.Грушевський: «Г-К. церква стала для Зх України такою ж національною церквою, як перед тим була церква православна». Культурно – просвітницьку місію виконували дух. навч. наклади (Г-К. дух. семінарія у Львові, Дяко-вчительський інститут у Перемишлі). Митрополити та єпископи, духовні діячі створювали парафіяльні школи при церквах, де поширювали освіту, пропагували досягнення української культури. На жаль, в багатьох церквах мовою викладання була польська, що викликало протест Г-К. духівництва.

Активісти культурно-просвітницької діяльності:

І.Могильницький – автор першої в Галичині граматики укр. мови. У науковій розвідці «відомості о руськом язиці» - укр. мова є народною і має право на самостійне існування, єдність галицьких і малоросійських українців. Прагнув оживити пам’ять про руський народ, з його ініціативи створено товариство галицьких священників Г-К. обряду, що займалося розповсюдженням книжок релігійного змісту і мовним питанням.

М.Герасевич – автор твору з історії української церкви.

В.Компаневич – дослідник історії монастирів.

І.Лаврінський – підготував популярну «Історію Русі» та переклав польською мовою «Повість врем’яних літ».

Велика роль –діяльність «Руської трійці» - див. питання 52.

2) Другий етап НКВГ розпочався після револ. подій 1848 року, австрійський уряд пішов на поступки національним меншинам – українці могли обиратися до національного парламенту (Рейхстагу), була скасована панщина, проголошена загальна рівноправність громадян.

Було створено Головну Руську Раду, її вимогами було викладання предметів у школах в Галичині українською мовою, оголошувати цісарські укази й урядові постанови українською, а також розвивати її, зрівняти в правах представників всіх трьох обрядів, надати українцям право брати участь в усіх адміністративних установах Австрії. Організували культурно-освітнє товариство «Галицько-Руську матицю», відкрили народний просвітній інститут «Народний дім», провели «Собор руських вчених», видали першу в Галичині українську газету – «Зоря Галицька» (1848-1857). У Львівському університеті відкрили кафедру української мови і літератури (очолив Я.Головацький). Окремі предмети викладалися українською мовою.

1868 – «народовці» заснували товариство «Просвіта» у Львові (за допомогою вчителів і священиків створили читальні, бібліотеки, хори, театральні трупи, спортивні секції, кооперативи). Визначні діячі – А.Вахнянин, О.Огоновський, О.Партицький. До 1914 р. було вже більше 36 тис. членів у складі Львівської філії і близько 200 тис. – у сільських. Було створено перші молодіжні товариства – «Січ» і «Сокіл».

3) Почали виникати політичні групи, що обстоювали українські інтереси. Спочатку – громадсько-політичні організації («Руська Рада»,, «Народна Рада»), потім – політичні партії. Відбувалося поєднання культурно-просвітницьких та політичних ідей, розвиток науки, літератури, публіцистики (І.Франко, М.Грушевський).

Сер. 70-х рр. – новий напрям у духовному та суспільно-політичному житті Галичини, очолили І.Франко, М.Павлик, О.Терлецький, С.Данилович, К.Трильовський, Ф.Вовко. З їх ініціативи прогресивна інтелігенція Східної Галичини створила в 1890 році першу в У. організацію європейського типу – Русько-українську революційну партію (РУРП, соціальне визволеня селян та робітників, проголошення незалежності України). 1899 РУРП поділилася на Національно-демократичну (М.Грушевський, І.Франко, Ю.Романчук, Кость і Євген Левицькі) і Соціально-демократичну (молоді радикали, прихильники марксизму – Ю.Бачинський, С.Вітик, М.Новаківський) партії. Висунув тезу незалежності в Галичині Ю.Бачинський у 1895 році в книжці «Україна irredenda».

Великий внесок –І.Франка і М.Грушевського. М.Грушевський понад 15 років очолював Наукове товариство імені Т.Шевченка. Товариство видавало праці своїх вчених у «Записках НТ ім. Т.Ш.», «Збірнику математично-природничої і лікарської секції», «Єтнографчному збірнику». У 1898 році вони разом заснували «Літературно-науковий вісник». Наступного року Грушевський заснував «Українську видавничу спілку», а в 1904 році – «Товариство української науки, літератури і штуки».