78. Політична опозиція в Україні 60-80рр. 20 ст.

Дисидентство – рух незгодних з радянською системою, рух інакомислячих

Внутрішніми передумовами опозиційного руху були: практично бездержав¬ний статус України, панування партійно-радянської бюрократії, утиски національ¬ного культурно-духовного життя, цілеспрямована русифікація кор`інного населен¬ня.

Хрущовська "відлига" створила можливості для зародження незнаного раніше руху і появи нової генерації борців за порятунок нації, її духовності, культури та мови, названих за часом розквіту їх мистецького таланту "шістде¬сятниками". Ігнорування комуністичним режимом законів, норм і правил, підкорення інтересів особи примарним інтересам колективу і тоталітарної дер¬жави призвели до активізації руху за права людини.

Серед перших дисидентських організацій і груп в Україні були:Українська Робітничо-Селянська Спілка (Левко Лукяненко), Обєднана партія визволення України, Український національний фронт.

Після підписання Гельсінського Заключного акту правозахисна течія руху опору дісталася Українській Гельсінській Групі (УГГ), створеній 9 листопада 1976. ЇЇ очолив письменник М.Руденко. Чима¬лий пласт антирежимної опозиції становили також борці за свободу совісті, зокрема представники православної та репресованої Української грекокатолицької церкви (Василь Романюк, Йосип Тереля).

Для опозиційного руху було характерним заперечення комуністично-бюрократичної системи, прагнення ліквідувати колоніальний статус України. Погляди дисидентів на економічний устрій вільної держави зміню¬вались від прокомуністичних через демократичний соціалізм до ринкової еко¬номіки. Відповідних змін зазнала і точка зору щодо політичного ладу неза¬лежної України: від перебудови радянської системи до демократії західного зразка.

Особливістю руху опору 60-х - початку 80-х років було прагнення уник¬нути створення формальних організацій, які легко викривав і знищував КДБ. Українська опозиція зуміла обминути цю загрозу, перетворивши опір режимові на широкий рух. Навіть численні індивідуальні репресії не руйнували загальної тенденції до політичного, духовного і культурного відродження нації, до появи яскравих речників цього відродження.

З 1976р до 1980р УГГ оприлюднила 30 меморандумів, декларацій, маніфестів, звернень та інформаційних бюлетенів. В цих документах доводилось до відома громадськості факти порушення прав громадяна УРСР.Діяльність УГГ та її коллег викликала невдоволення існуючого режиму. Почались репресії. З точки зору влади, на початку 80-х рр. опозицію було розгромлено: більшість дисидентів опинилася в ув'язненні. Але лише окремі з них "стали на путь исправления". тобто не витримали тортур і покаялися. Всі інші збе¬регли стійкість духу, енергію для подальшої боротьби. Вони становили велику потенційну силу, яка, власне, й стала рушієм демократичного поступу на за-вершальному етапі національно-визвольної боротьби.

79. Наростання кризових явищ у сусп. Економ. Житті урср в 70-80.

Економіка республіки, маючи значний потенціал, поступово, але неухильно втрачала динаміку свого розвитку.Нестрпиятлива демографічна ситуація, зрівнялівка в оплаті праці, криза організіації виробництва тощо були у цей час загальносоюзними негативними тенденціями в економічній сфері.Проте Україна, крім цього, мала ще цілий ряд особливостей власного економічного розвитку, які заважали ефективному господарюванню у республіці. Це деформована структура розміщення продуктивних сил, що склалася ще у довоєнні пятирічки. Внаслідок незбалансованого розвиттку народного господарства республіки частка галузей, що працювали на споживчий ринок, у загальному обсязі валової продукції не перевищувала 29%, тоді як у розвинутих країнах цей показник досягав 50-60% і більше. Деформованість економіки зумовила не тільки появу товарного дефіциту, а й загострення ряду екологіних, демографічних та соціальних проблем.Перекоси та деформації у розміщенні продуктивних сил стали причиною різкого зростання техногенного навантаження на природу, що у 6-7 разів перевищувало загальносоюзний рівень.Особливістю економічного розвитку України було швидке старіння основних виробничих фондів (за темпами зростання основних вир. фондів республіка у 1986р. займала останнє, 15 місце у Союзі). Дія загальносоюзних та республіканських негативних тенденцій в економічній сфері зумовила постійне відставання УРСР за принциповими економічними показниками. Так у період з 1960р. по 1985р. Україна за темпами зростання загального обсягу продукції промиловості займала 13 місце в СРСР; за темпами збільшення валової продукції сільського господарства у 1960р. – 11 місце , а у 1985 р. перемістилась на 13 місце. Закономврно, що за темпами зростання національного валового доходу за період 1980-1985 рр. Україна займала теж 13 місце у СРСР.