- •1. Передісторія україни: археологічна періодизація, еволюція людини та людського суспільства.
- •2. Трипільська культура на українських землях.
- •3. Перші етноси на території України
- •4. Антична колонізація Північного Причорномор’я.
- •5. Основні слов'янські етнополітичні угрупування. Державність у східних слов'ян. Антська держава.
- •6. Велике переселення народів.
- •7. Перші слов’янські державні утворення на території України.
- •8. Східнослов’янські союзи племен: іх розселення та процес об’єднання навколо Києва.
- •9. Передумови утворення Київської Русі. Теорії походження держави.
- •10. Основні етапи розвитку Київської Русі.
- •12. Політичний устрій Київської Русі.
- •13. Утвердження християнства в Київській Русі та його значення у розвитку давньоруського суспільства.
- •14. Русь і кочовий степ: етапи та особливості відносин.
- •15. Причини та наслідки розпаду Київської Русі.
- •16. Галицько-Волинське князівство: особливості історичного розвитку.
- •17. Київське, Чернігівське та Переяславське князівства.
- •18. Монгольське завоювання земель Русі. Причини та наслідки.
- •19. Входження українських земель до Великого князівства Литовського.
- •20. Основні тенденції соціально-економічного, політичного та релегійного життя на українських землях у складі великого князівства Литовського.
- •21. Польсько-литовські унії та їх наслідки для укр. Народу.
- •22. Берестейська унія: зміст та наслідки.
- •23. Виникнення та еволюція українського козацтва до середини 17 ст.
- •24. Запорозька Січ суспільно-політичний устрій та військова організація
- •25. Козацько-селянські повстання кінця першої половини 17 ст.
- •27. Зовнішня політика б. Хмельницького.
- •27. Причини національно-визвольної війни 1648-1657 рр.
- •28. Національно-визвольна боротьба під проводом Хмельницького. Причини, етапи та наслідки.
- •29. Козацько-гетьманська держава: соціальна структура, політика, адміністративний устрій.
- •30. Переясловсько-Московський договір 1654р. Причини, умови та політико-правове значення.
- •31, 32. Період «Руїни»: причини, суть, наслідки.
- •33. Правобережна україна та західно-українські землі під владою Пльші в другій половині 18 ст. Семен Палій.
- •34. Національно-культурний рух українців в кінці 16-першій по половині 17 ст.
- •35. Україна в умовах північної війни. Іван Мазепа.
- •36. Конституція Орлика 1710 р.
- •37. «Українська» політика Петра I.
- •38. Ліквідація Запорожської Січі і подальша доля українського козацтва.
- •39. Реформи гетьмана Кирила Розумовського та причини його відставки.
- •40. Гайдамацькі рухи. Коліївщина (Соціальні та національні аспекти).
- •41. Геополітичні зміни в східній європі та їх наслідки для України наприкінці 18 ст.
- •42. Український автономістський рух.
- •43. Національне відродження у наддніпрянській Україні в 19ст. Причини та основні наслідки.
- •44. Кирило-Мефодіївське товариство.
- •45. Соціально-економічні та політико-правові реформи в Австрії та Росії у19 ст.Та їх наслідки для українського народу.
- •48. Феномен т.Г.Шевченка в українській історії.
- •49. Політизація українського громадського й національного руху.
- •50. Україна в роки Першої світової війни.
- •52. Зовнішня політика уцр.
- •53. Українська держава часів гетьманату Павла Скоропадського.
- •54. Західно-українські народні республіки, відношення між унр та зунр вроки 19-20 ст.
- •55. Культурно-освітня робота центральної Ради і гетьманського уряду.
- •56. Внутрішня та зовнішня політика Директорії.
- •57. Боротьба за українську державність 1917-1920 рр.
- •58.Утвердження радянської влади в Україні, її соціально-економічна та національна політика.
- •59. Завершення нового поділу українських земель на початку 20х зз. 20ст. Проблема їх політичної проавосуб»єктивності.
- •60. Входження Радянської України до союзних держав в срср, проблеми політичної правосуб”єктності України.
- •61.Україна в умовах неп.
- •62. Національно-культурне відродження в Україні.
- •64. Західноукраїнські землі в 20-30 р. 20 ст.
- •65. Політика соціального штурму в Україні в кінці 20-х на початку 30-х років.
- •66. Колективізація українського села і її особливості, і методи збійснення, соціальні та демографічні раслідки.
- •67. Причини та наслідок голодомору 32-33 рр.
- •68. Інтегральний націоналізм як суспільно-політичне явище української історії: теорія та політика.
- •69. Возз’єднання українських земель та «радянізація» західноукраїнських земель.
- •70.Українське питання напередодні та початку II світової війни.
- •71. Німецькофашистський окупаційний режимв Україні. Всенародний рух опору окупаційному режиму.
- •72. Діяльність оун упа під час та після закінчення іі св. Війни.
- •73. Внесок українського народу в перемогу над фашизмом.
- •74. Західноукраїнські землі у повоєнні роки. Операція «Вісла».
- •75.Ідеологічний наступ сталінізму на культурно-національну сферу суспільного життя України в повоєнний період.
- •76. Відбудова і дальший розвиток народного господарства урср у воєнний період 1945 – 1955 рр.
- •77. Спроби десталінізації суспільного життя в україні в умовах хрущовської відлиги.
- •78. Політична опозиція в Україні 60-80рр. 20 ст.
- •79. Наростання кризових явищ у сусп. Економ. Житті урср в 70-80.
- •80. Україна в умовах демократизації рад. Суспільства.
- •81. Перебудовчий курс Горбачова і Україна.
- •82. Історичні обставини та основні віхи здобуття незалежності України на початку 90-х р. 20 ст.
- •83. Формування багатопартійності в Україні.
- •84. Зовнішня політика України після проголошення незалежності 90рр. 20ст.
- •86, 88. Соціально-економічний розвиток України після проголошення незалежності.
67. Причини та наслідок голодомору 32-33 рр.
Голод 1932—1933 рр. став для українців тим, чим був голокост для євреїв і різанина 1915 р. для вірменів. Як трагедія, масштаби якої неможливо збагнути, голод травмував націю, залишивши на її тілі глибокі соціальні, психологічні та демографічні шрами, які вона носить досьогодні. Найважливішим у трагедії голоду є те, що його можна було уникнути. Сам Сталін заявляв: «Ніхто не може заперечити того, що загальний урожай зерна в 1932 р. перевищував 1931 р.» Як указують Р. Конквест і Б. Кравченко, врожай 1932 р. лише на 12 °о був меншим середнього показника 1926—1930 рр. Інакше кажучи, харчів не бракувало. Проте держава систематично конфісковувала більшу їх частину для власного вжитку. Ігноруючи заклики й попередження українських комуністів, Сталін підняв план заготівлі зерна у 1932 р. на 44 °о. Це рішення й та жорстокість, із якою режим виконував його накази, прирекли мільйони людей на смерть від голоду, який можна назвати не інакше як штучним. Про байдужість режиму до людських страждань, ціною яких здійснювалася його політика, свідчив ряд заходів, проведених у 1932 р. В серпні партійні активісти отримали юридичне право конфіскації зерна в колгоспах, того ж місяця в дію було введено ганебний закон, що передбачав смертну кару за розкрадання «соціалістичної власності». За пом'якшуючих обставин такі «антидержавні злочини» ка-
ралися 10 роками виснажливої праці. Для того щоб не дати селянам кидати колгогпи у пошуках їжі, була впроваджена система внутрішніх паспортів. У листопаді Москва видала закон, що забороняв давати селянам колгоспне зерно, доки не буде виконано план державних заготівель. Під загальним керівництвом надзвичайної хлібозаготівельної комісії Молотова загони партійних активістів у пошуках зерна нишпорили в кожній хаті, зривали підлоги, залазили в колодязі. Навіть тим, хто вже пухнув з голоду, не дозволяли лишати собі зерно. Якщо ж виявлялося, що хтось не голодує, то його підозрювали у переховуванні зерна.
Голод, який поширювався протягом 1932 р., набув найстрашнішої сили на початку 1933 р. Підраховано, що на початку року середня селянська родина з п'яти чоловік мала близько 80 кг зерна, щоб проіснувати до наступного врожаю. Інакше кажучи, кожний її член мав близько 1,7 кг на місяць. Залишившись без хліба, селяни їли котів, собак, щурів, кору, листя, навіть пили помиї з добре забезпечених кухонь членів партії. Мали місце численні випадки канібалізму. За словами одного радянського автора, «першими вмирали чоловіки. Потім діти. В остан-ню чергу помирали жінки. Але перш ніж померти, люди часто божеволіли.
Сталін та його помічники, звичайно, дивилися на все інакше. У 1933 р. помічник Сталіна на Україні Мендель Хатаєвич, що керував кампанією зернозаготівель, із гордістю заявляв: «Між селянами і нашою владою точиться жорстока боротьба. Це боротьба на смерть. Цей рік став випробуванням нашої сили і їхньої витривалості. Голод довів їм, хто тут господар. Він коштував мільйони життів, але колгоспна система існуватиме завжди. Ми виграли війну!» Інші вважають, що голод був для Сталіна засобом послаблення українського націоналізму. Зрозуміло, що пов'язаність націоналізму з селянством не оминуло пильності радянського керівництва. Сталін казав, що «селянське питання було основою, квінтесенцією національного питання... По суті, національне питання є селянським питанням». У 1930 р. провідна українська комуністична газета далі розвинула це ототожнення, заявивши: «спеціальне завдання колективізації на Україні полягає в тому, щоб ... знищити соціальну базу українського націоналізму — індивідуальне селянське господарство». Тому можна дійти висновку, що у кращому випадку Сталін вважав смерть мільйонів людей необхідною ціною індустріалізації. В гіршому ж він свідомо дозволяв голодові змітати всякий опір у цій особливо неспокійній частині його імперії. Вартим уваги аспектом голоду є намагання викреслити його з суспільної свідомості. Ще до зовсім недавнього часу радянська позиція зводилася до заперечення самого факту голоду. Якби стали відомими всі масштаби трагедії, то, цілком очевидно, це завдало б серйозної шкоди тому образові країни, що його прагнула створити Москва як у себе вдома, так і за кордоном. Тому влада довго забороняла відкрито говорити про голод в СРСР. Хоч деякі газети на Заході повідомляли громадськість про голод, тут теж замовчувалися його страхітливі масштаби. Багатьом на Заході важко було повірити, що в той час як Радянський Союз експортує зерно й відмовляється від чужоземної допомоги, на Україні може лютувати голод. Здійснивши ретельно обставлені режимом подорожі по СРСР, такі світила західноєвропейської культури, як Джордж Бернард Шоу та колишній прем'єр Франції Едуард Еріо, поверталися, захоплено оповідаючи про радянські досягнення, про задоволених і ситих селян. Підлещуючись до Сталіна, московський кореспондент газети «Нью-Йорк Тайме» Уолтер Дуранті неодноразово в своїх статтях заперечував існування голоду (хоч у приватних розмовах допускав, що від голоду, можливо, загинуло 10 млн чоловік). «За глибину, об'єктивність, тверезу оцінку і виняткову ясність» його репортажів з СРСР у 1932 р.