59. Завершення нового поділу українських земель на початку 20х зз. 20ст. Проблема їх політичної проавосуб»єктивності.

На території східної України була встановлена радянська влада. На початку 20-х рр. УРСР займиала територію у 450 тис. кв. км., де проживало 25,5 млн. чоловік. Віповідно до Ризького мирного договору (березень 1921р.) Польща визнала незалежність УСРР, разом з тим до Польщі відійшли західні області України та Білорусі. У цей час було узаконено включення до складу Чехословаччини Закарпаття, Румунії – Північної Буковини, тобто 7 млн. українців потрапили під владу Польщі, Румунії і Чехословаччини. Відносно УСРР дивись білет №56.Хоча Польща перемогла у воєнному конфлікті в Східній Галичині у 1919 р., з точки зору міжнародного права і держав Антанти її влада над західними українцями лишалася спірною. З огляду на формальне зобов'язання дотримуватися принципу самовизначення націй, Антанта не могла ігнорувати протести західних українців проти нав'язування їм польського правління. Тому до 1923 р. західні держави, насамперед Англія й Франція, продовжували обговорювати питання про статус Східної Галичини. Проте вони тимчасово погодилися на те, щоб краєм правила Польща, за умови надання йому автономної адміністрації й поважання національних прав українців.Іншою країною, котра в хаосі 1918—1919 рр. захопила значну кількість українців, була Румунія. За румунською статистикою, у 1920 р. в її межах проживало близько 790 тис. українців, що складали 4,7 % населення. Українці утворювали три виразних підгрупи. Перша — близько 450 тис. чоловік — мешкала в південносхідній частині країни, у колишній російській провінції Бессарабія (нинішня Молдова), що мала вихід до Чорного моря. У 1919 р. під Хотином ці бідні селяни підняли повстання проти румунського уряду, яке очолили більшовики, але після його поразки їхня політична активність занепала. Інша невелика група українців проживала на колишній угорській території Мараморош і також була політичне малоактивною. Третю й найбільш діяльну українську громаду складали близько 310 тис. українців Буковини.

Описуючи в основному гнітючі умови існування українців у міжвоєнний період, відрадно вказувати на один, хоч і крихітний, уламок цього народу, доля якого в цей час значно поліпшилася: це були українці Закарпаття. Ізольовані від співвітчизників Карпатськими горами, карпатоукраїнці (або русини, як вони продовжуваній називати себе) були найменш розвиненими у політичному, соціально-економічному й культурному відношенні. Коли падіння Австро-Угорської імперії поклало кінець мадярському гнітові, цей регіон увійшов до складу Чехословаччини. На відміну від насильницької анексії інших західноукраїнських земель об'єднання Карпатської України з Чехословаччиною було добровільним. Унаслідок підписаної в м. Скрентоні (штат Пенсільванія, США) у листопаді 1918 р. угоди з чеськими лідерами емігранти з Закарпаття погодилися на включення спосї батьківщини до складу нової чеської держави за умови надання їй автономії.

Що до правосуб»єктності:

У січні 1924 р. відбулося конституційне оформлення СРСР. За радянської конституції Україна отримала чітко окреслену національно-територіальну цілісність із власним адміністративним центром та апаратом, але утворення СРСР на федеративних засадах керівництво РКП(б), вихо¬дячи з власної партійної програми, розглядало як одну з перехідних форм до повної єдності радянських республік. Тому з кінця 20-х років розпочався наступ сталінського керівництва на ті залишки суверенітету, що мали союзні республіки.

Отже на основі правового документу - конституції СРСР Україна була визнана автономним національно-територіальним суб’єктом державності. Тому подальші дії Росії відносно України носили антиправовий характер.