- •1. Передісторія україни: археологічна періодизація, еволюція людини та людського суспільства.
- •2. Трипільська культура на українських землях.
- •3. Перші етноси на території України
- •4. Антична колонізація Північного Причорномор’я.
- •5. Основні слов'янські етнополітичні угрупування. Державність у східних слов'ян. Антська держава.
- •6. Велике переселення народів.
- •7. Перші слов’янські державні утворення на території України.
- •8. Східнослов’янські союзи племен: іх розселення та процес об’єднання навколо Києва.
- •9. Передумови утворення Київської Русі. Теорії походження держави.
- •10. Основні етапи розвитку Київської Русі.
- •12. Політичний устрій Київської Русі.
- •13. Утвердження християнства в Київській Русі та його значення у розвитку давньоруського суспільства.
- •14. Русь і кочовий степ: етапи та особливості відносин.
- •15. Причини та наслідки розпаду Київської Русі.
- •16. Галицько-Волинське князівство: особливості історичного розвитку.
- •17. Київське, Чернігівське та Переяславське князівства.
- •18. Монгольське завоювання земель Русі. Причини та наслідки.
- •19. Входження українських земель до Великого князівства Литовського.
- •20. Основні тенденції соціально-економічного, політичного та релегійного життя на українських землях у складі великого князівства Литовського.
- •21. Польсько-литовські унії та їх наслідки для укр. Народу.
- •22. Берестейська унія: зміст та наслідки.
- •23. Виникнення та еволюція українського козацтва до середини 17 ст.
- •24. Запорозька Січ суспільно-політичний устрій та військова організація
- •25. Козацько-селянські повстання кінця першої половини 17 ст.
- •27. Зовнішня політика б. Хмельницького.
- •27. Причини національно-визвольної війни 1648-1657 рр.
- •28. Національно-визвольна боротьба під проводом Хмельницького. Причини, етапи та наслідки.
- •29. Козацько-гетьманська держава: соціальна структура, політика, адміністративний устрій.
- •30. Переясловсько-Московський договір 1654р. Причини, умови та політико-правове значення.
- •31, 32. Період «Руїни»: причини, суть, наслідки.
- •33. Правобережна україна та західно-українські землі під владою Пльші в другій половині 18 ст. Семен Палій.
- •34. Національно-культурний рух українців в кінці 16-першій по половині 17 ст.
- •35. Україна в умовах північної війни. Іван Мазепа.
- •36. Конституція Орлика 1710 р.
- •37. «Українська» політика Петра I.
- •38. Ліквідація Запорожської Січі і подальша доля українського козацтва.
- •39. Реформи гетьмана Кирила Розумовського та причини його відставки.
- •40. Гайдамацькі рухи. Коліївщина (Соціальні та національні аспекти).
- •41. Геополітичні зміни в східній європі та їх наслідки для України наприкінці 18 ст.
- •42. Український автономістський рух.
- •43. Національне відродження у наддніпрянській Україні в 19ст. Причини та основні наслідки.
- •44. Кирило-Мефодіївське товариство.
- •45. Соціально-економічні та політико-правові реформи в Австрії та Росії у19 ст.Та їх наслідки для українського народу.
- •48. Феномен т.Г.Шевченка в українській історії.
- •49. Політизація українського громадського й національного руху.
- •50. Україна в роки Першої світової війни.
- •52. Зовнішня політика уцр.
- •53. Українська держава часів гетьманату Павла Скоропадського.
- •54. Західно-українські народні республіки, відношення між унр та зунр вроки 19-20 ст.
- •55. Культурно-освітня робота центральної Ради і гетьманського уряду.
- •56. Внутрішня та зовнішня політика Директорії.
- •57. Боротьба за українську державність 1917-1920 рр.
- •58.Утвердження радянської влади в Україні, її соціально-економічна та національна політика.
- •59. Завершення нового поділу українських земель на початку 20х зз. 20ст. Проблема їх політичної проавосуб»єктивності.
- •60. Входження Радянської України до союзних держав в срср, проблеми політичної правосуб”єктності України.
- •61.Україна в умовах неп.
- •62. Національно-культурне відродження в Україні.
- •64. Західноукраїнські землі в 20-30 р. 20 ст.
- •65. Політика соціального штурму в Україні в кінці 20-х на початку 30-х років.
- •66. Колективізація українського села і її особливості, і методи збійснення, соціальні та демографічні раслідки.
- •67. Причини та наслідок голодомору 32-33 рр.
- •68. Інтегральний націоналізм як суспільно-політичне явище української історії: теорія та політика.
- •69. Возз’єднання українських земель та «радянізація» західноукраїнських земель.
- •70.Українське питання напередодні та початку II світової війни.
- •71. Німецькофашистський окупаційний режимв Україні. Всенародний рух опору окупаційному режиму.
- •72. Діяльність оун упа під час та після закінчення іі св. Війни.
- •73. Внесок українського народу в перемогу над фашизмом.
- •74. Західноукраїнські землі у повоєнні роки. Операція «Вісла».
- •75.Ідеологічний наступ сталінізму на культурно-національну сферу суспільного життя України в повоєнний період.
- •76. Відбудова і дальший розвиток народного господарства урср у воєнний період 1945 – 1955 рр.
- •77. Спроби десталінізації суспільного життя в україні в умовах хрущовської відлиги.
- •78. Політична опозиція в Україні 60-80рр. 20 ст.
- •79. Наростання кризових явищ у сусп. Економ. Житті урср в 70-80.
- •80. Україна в умовах демократизації рад. Суспільства.
- •81. Перебудовчий курс Горбачова і Україна.
- •82. Історичні обставини та основні віхи здобуття незалежності України на початку 90-х р. 20 ст.
- •83. Формування багатопартійності в Україні.
- •84. Зовнішня політика України після проголошення незалежності 90рр. 20ст.
- •86, 88. Соціально-економічний розвиток України після проголошення незалежності.
22. Берестейська унія: зміст та наслідки.
Як не дивно, безпосередній заклик до укладення унії надходив від православної сторони. У 1590 р. православний єпископ Львова Гедеон Балабан, розлючений безкінечними суперечками з братством, а ще більше — нетактовним втручанням константинопольського патріарха, порушив питання про унію з Римом на таємній зустрічі православних єпископів у Белзі. Крім Балабана, докладніше вивчити це питання погодилися ще три єпископи: Кирило Терлецький із Луцька, Дионісій Збируйський із Холма та Леонтій Пелчицький із Турова. Згодом до змовників пристав Іпатій Потій з Володимира. Разом з Терлецьким цей енергійний недавно висвячений феодал і колишній кальвініст став на чолі змови єпископів за укладення унії.
Цими єпископами керували як власні інтереси, так і щира занепокоєність долею церкви. Вони вірили, що високоавторитетна і добре організована католицька церква впровадить серед православних жаданий порядок та дисципліну. А ще вони сподівалися, що внаслідок цього зросте престиж єпископів серед духовенства та мирян. Ставши частиною католицької церкви, православні, на думку цих єпископів, дістануть повну рівноправність у Речі Посполитій, українські міщани не будуть більше зазнавати дискримінації в містах, а православну знать перестануть ігнорувати при розподілі службових посад. Більше того. єпископи теж мали б вигоду від унії, бо, отримавши рівний з католицькими ієрархами статус, вони стали б членами впливового Сенату. Спонукувані такими привабливими перспективами, провівши кілька таємних зустрічей з королівськими урядовцями, католицькими єпископами та папським нунцієм, чотири православних єпископи погодилися у червні 1595 р. укласти між своєю церквою та Римом унію.
Зміст. За умов гарантії збереження традиційної православної літургії та обрядів, а також таких звичаїв, як право священиків брати шлюб, вони приймали верховний авторитет Риму в усіх справах віри та догми. Наприкінці 1595 р. Терлецький і Потій поїхали до Риму, де папа Клемент VIII проголосив офіційне визнання унії.
Коли розійшлася звістка про унію, православна громада вибухнула від обурення. Найвидатніший її представник князь Острозький був розлючений не самою унією, а тим, в який спосіб її укладено. У широко розповсюдженому відкритому листі він оголосив чотирьох єпископів «вовками в овечій шкурі», які зрадили свою паству, й закликав віруючих до протесту. Надіславши офіційну скаргу королю, яку було проігноровано, Острозький вступив у антикатолицьку спілку з протестантами, погрожуючи підняти збройне повстання. Водночас по всіх українських та білоруських землях православна знать збирала свої місцеві ради (сеймики), на яких гнівно засуджувала унію. Перелякані такими подіями, ініціатори всієї справи єпископи Балабан і Копистенський зреклися своїх колег та оголосили про свою формальну опозицію унії. Щоб розв'язати конфлікт, у 1596 р. в м. Бересті (Бресті) був скликаний церковний собор. Ніколи не бачили Україна і Білорусія таких величезних зборів духовенства. Противників унії представляли два вищезгаданих єпископи, православні ієрархи з-за кордону, десятки виборних представників знаті, понад 200 священиків та численні миряни.Водночас у таборі її прибічників була жменька католицьких сановників, королівських урядовців і четверо православних єпископів. Із самого початку стало очевидним, що сторони не можуть знайти спільної мови. Зрозумівши, що переговори не мали ніякого сенсу, прибічники унії публічно підтвердили свої наміри укласти її.
Незважаючи на протести та погрози, православній стороні не вдалося змусити їх відступити або домогтися того, щоб король позбавив їх посад. Так українське суспільство розкололося навпіл: з одного боку — православні магнати, більшість духовенства та народні маси, в той час як з іншого — колишні ієрархи, підтримувані королем та купкою прибічників. Унаслідок цього виникла ситуація, коли існувала церковна ієрархія без віруючих і віруючі без своїх ієрархів. Те, що почалося як спроба об'єднати християнські церкви, закінчилося їхнім подальшим роздрібненням, бо тепер замість двох існувало три церкви: католицька, православна та уніатська. або греко-католицька. як її згодом стали називати.
Релігійна полеміка. Суперечки навколо Берестейської унії породили небачену зливу полемічних писань.Прибічник: єзуїт Скарга зі своїм твором «На захист Брестської унії» (1597 р.). Противник: Іван Вишенський, галичанин, що провів більшу частину свого життя (жив він десь між 1550 та 1620 рр.) як чернець-відлюдник у Греції на горі Афон. Вишенський був фанатичним оборонцем православних традицій. У своїх простих і яскравих прозових творах. таких як «Послання єпископам — відступникам від православ'я» та «Короткослівна відповідь Пйотру Скарзі», він безжально таврує греко-католиків.
Релігійна полеміка кінця XVI — початку XVII ст. висвітлила ряд наболілих проблем українського суспільства. Вона піднесла дедалі зростаючу напруженість між Польщею та Україною на високоемоційний ідеологічний рівень. Католицька Польща тепер поставала як цілковита протилежність українському суспільству. Та українцям дорого коштувала культурна конфронтація з поляками: вона змусила українську верхівку вибирати між власною застиглою та зубожілою культурною спадщиною й привабливою польсько-католицькою культурою. Тому не дивно, що величезна більшість приймала католицтво й згодом неодмінно полонізувалася. Внаслідок цього українці втратили свою еліту — шляхту. Ці явища мали епохальне значення в їхній подальшій історії.
Іншим побічним продуктом конфронтації між православними й католиками, що мав далекосяжні наслідки, став, зокрема, поділ українців на дві конфесії. Це поклало початки багатьом різким відмінностям, які пізніше розвинулися між східними та західними українцями. Проте цей період ніс не лише невдачі для українського суспільства: релігійна полеміка спричинилася до культурного піднесення, а ворожнеча з поляками сприяла чіткішому усвідомленню українцями своєї самобутності.