38. Ліквідація Запорожської Січі і подальша доля українського козацтва.

КатеринаІІ завершила справу, що її почав на Україні ПетроІ.Вона була переконана, що найбільш розумним і ефективним є уряд, заснований на абсолютистських засадах іпозбавлений таких “феодальних реліктів”, як особливий статус окремих земель. Імператриця вибрала на посаду генерал-губернатора “людину розумну” – видатного російського полководця й політика Петра Румянцева. Йому допомагала друга Малоросійська колегія, що складалася з чотирьох російських урядовців та 4х довірених представників старшин. Він діяв обережно аби не викликати “ненависті до росіян”. Здійснювалась політика кийка і пряника. Після російсько-Турецької війни 1768-1775рр Румянцев удається до рішучих кроків. Перший удар він спрямовує проти Зап Січі, яку в 1775р. було зруйновано несподіваним наступом російських військ. До самої Гетьманщини черга дійшла в 1781, коли у зв/язку з адміністративною реорганізацією всієї імперії на Лівобережжі було скасовано його традиційні 10 полків. Потім скасувалися і славетні козацькі полки. Лівобережне селянство ставало юридично закріпаченим.1785 українська знать прирівнюється до російського дворянства.

Історія Запорозької Січі має свій епілог. П'ять тисяч запорожців, що втекли до Оттоманської імперії, дістали дозвіл оселитися в гирлі Дунаю. У 1784 р., щоб створити їм противагу, російський уряд переселяє решту колишніх запорожців на землі між річками Буг та Дністер. У 1792 р. цих бузьких козаків перейменували у Чорноморське Військо й переселили на Кубань. У 1828 р. частина задунайських козаків під проводом Йосипа Гладкого повертається до Російської імперії та згодом приєднується до своїх побратимів на Кубані. З 1864 до 1921 р. вони були відомі під назвою кубанських козаків.

39. Реформи гетьмана Кирила Розумовського та причини його відставки.

Перелік реформ, що було запроваджено Кирилом Розумовським (роки правління 1750 - 1764) у роки його правління.

1)Гетьманщину було поділено на 20 повітів. Кожен із власними судами, суддів обирали з маєтної знаті.

2) Модернізація козацького війська: уніформа, артилерія, систематизація вишколу.

3) Офіцери стають дворянами.

4) Скасовано митні кордони України та Росії.

5) Бюджет Гетьманщини ставиться під Рос. контроль.

Брат К. Розум. був фаворитом імператриці Єлизавети Петрівни, саме завдяки цьому він мав деяку свободу дії. Вступ на російський пристол Катерини ІІ супроводжувався посиленням абсолютистської влади царизму. Це призвело до конфликту між Єкатериною ІІ і К. Розум. Він скликає старшину на раду у Глухові, та вирішує послати петицію Катерині, щоб розширити права автономії. А вона навпаки знищує всі права і жадає відставки Розумовського. На Україні було ліквідовано нею гетьманство і введено малоросйське генерал-губернаторство, і малоросійську колегію при ньому на чолі з П. Румянцевим. К. Розумовський в 1764 іде у відставку.

40. Гайдамацькі рухи. Коліївщина (Соціальні та національні аспекти).

На Правобережжі не було козаків, окрім тих,що наймалися до польських магнатів. У пригноблених селян не було сил чинити повстання проти шляхти. Але повстання виникали. Його учасників називали гайдамаками. “Гайдамак” означає волоцюга, бомж, грабіжник. Також гайдамаками називали селян-утікачів. Вони жили грабунком багатих і мали підтримку селян. Спочатку шляхта їх не дуже боялася, але після періоду 15-20 річного терміну звільнення селян від повинності селяни не бажали миритися із раптовим закріпаченням і приєднувались до гайдамаків. Польська армія мало фінансівалася, тому не була для них перешкодою. Запорізька Січ допомагала Г. Гайдамаки особливо насідали на шляхту під час серйозних проблем у останньої.

Особливу небезпеку для шляхти являли гайдамаки тоді, коли поляки втягувалися в міжнародні конфлікти й кризи. Так, у 1734 р., коли між росіянами й двома польськими фракціями точилася боротьба навколо обрання нового короля Польщі, сотник надвірного війська князя Єжи Любомирського на ім'я Верлан утік із війська й оголосив повстання проти панів. Буцімто спираючись на підтримку російської імператриці, Верлан зібрав близько тисячі гайдамаків і селян у сформовані на взірець козацьких загони й розпочав великий грабіжницький похід Брацлавщиною та Галичиною. Врешті польське військо змусило його втекти до Молдавії. Підбадьорені успіхами Верлана, стали виникати інші гайдамацькі ватаги, які намагалися перевершити його. Польська шляхта, проте, відповідала ударом на удар. Вона підкупом схилила знаного гайдамацького ватажка запорожця Саву Чалого до того, щоб він виловлював власних співвітчизників. Протягом кількох років удавалося Чалому виконувати це завдання, доки на Різдво 1741 р. його не вбили запорожці. У 1750 р. гайдамацькі заворушення знову значно посилилися. В самій лише Брацлавщині було поплюндровано 27 міст і 111 сіл. Тільки завдяки новим військовим підкріпленням удалося придушити рух, що розгорівся у велику пожежу.

Коліївщина. 1768 рік був часом загальної смути. Шляхту Речі Посполитої дедалі більше дратувало постійне втручання у польські справи російської цариці Катерини II. Спочатку вона добилася того, що королем Польщі обрали її коханця Станіслава Понятовського, а згодом примусила поляків гарантувати релігійні свободи православним. Розлючена шантажем росіян польська шляхта утворила в лютому 1768 р. Барську конфедерацію й напала на російські війська, розташовані на польських землях. Для православних Речі Посполитої настали тривожні часи. Багато з них були переконані, що конфедерати не простять їм підтримки, що її вони одержували від росіян. Інші вирішили вдарити по шляхті, доки вона не напала першою. У травні 1768 р. з Мотронинського монастиря вирушила на- північ у заселені частини Правобережжя ватага із 70 гайдамаків під проводом Максима Залізняка, запорожця з Лівобережжя. За лічені дні загін поповнили новобранці з селян і мандрівних гайдамаків. Місто за містом падали перед повстанцями: Фастів, Черкаси, Корсунь, Богуслав, Лисянка. На початку червня близько 2 тис. гайдамаків обступили Умань — добре укріплене місто, де сховалися тисячі шляхтичів, католицьких та греко-католицьких священиків, орендарів-євреїв. Долю Умані вирішив Іван Гонта — сотник в охороні Стефана Потоцького, який разом зі своїм загоном узяв бік повстанців. Коли місто здалося, почалась нещадна різанина, в якій страшною смертю загинули тисячі чоловіків, жінок і дітей.

Наприкінці червня в руках повстанців були Київське, Брацлавське, а також частина Подільського і Волинського воєводств. Лише присутність польських та російських військ на інших західноукраїнських землях перешкоджала їх приєднанню до повстанців. До поразки повстання зовсім несподівано спричинилися росіяни. Побоюючись поширення повстання на Лівобережжя, Катерина II наказала своєму полководцеві генералу Михайлу Кречетникову подати допомогу полякам. Увечері 6 липня 1768 р. Кречетников запросив на бенкет Залізняка, Ґонту та інших гайдамацьких ватажків, де заарештував їх разом з їхніми приголомшеними товаришами. Росіяни видали Ґонту та 800 його людей полякам, які піддали його тортурам, а потім стратили. Залізняка та решту гайдамаків було заслано до Сибіру. Наступних кілька років польський воєвода Юзеф Стемпковський продовжував чинити помсту над українськими селянами, тисячі яких він замордував у своїй резиденції в Кодні. Так зустріло сумний кінець останнє повстання українських селян проти польських феодалів.