33

Зміст

Вступ 3

1. Загальний огляд джерел за темою курсової роботи 6

2. Місце та види міністерств в структурі органів виконавчої влади 8

13

3. Зміст діяльності центральних органів виконавчої влади 14

4. Територіальні органи міністерств. Взаємодія міністерств з іншими 21

суб’єктами публічної адміністрації. 21

Висновки 29

Список використаних джерел 32

Вступ

Актуальність теми. Система органів виконавчої влади виступає провідним об’єктом трансформаційних перетворень в ході проведення в Україні адміністративної реформи. Запроваджені на цей час ідеї та положення Концепції адміністративної реформи в Україні стосуються насамперед «верхніх ешелонів» системи органів виконавчої влади.

Проте поки що зазначені кроки привели лише до формально-структурних зрушень, глибоко не зачепивши змісту діяльності органів виконавчої влади і не спричинивши інтегрального ефекту від здійснюваних заходів. Більше того, останнім часом спостерігаються певні відходи від окремих раніше здійснених перетворень. Відтак, усе більш відчутним стає розрив між очікуваними результатами адміністративної реформи і реальними наслідками не досить комплексних і послідовних реформаційних зусиль.

В українській науці адміністративного права і процесу та теорії управління певна увага традиційно приділяється організації і функціонуванню органів державного управління. Чимало цікавих і ґрунтовних досліджень функціонування зазначених органів вже було виконано відомими вченими-юристами нашої держави. Проте аналіз наукових напрацювань з цього питання свідчить про те, що існує гостра необхідність у нових, поглиблених дослідженнях діяльності центральних органів виконавчої влади, зокрема міністерств. Нині потрібно встановити правовий статус міністерства як центрального органу виконавчої влади, його місце в державно-правовому механізмі поділу влади, роль у вирішенні питань у різних сферах державного управління, визначити систему відносин міністерства з іншими органами державної влади. Слід зазначити, що однією з необхідних умов ефективного функціонування міністерств у режимі забезпечення чіткого правового регулювання діяльності цих органів є створення єдиного, внутрішньо узгодженого, стабільного законодавства, яке має базуватися, передусім, на нормах Конституції України.

Як відомо, в Україні за роки її незалежності сформувалася певна система міністерств як органів центральної виконавчої влади, покликаних виконувати функції державного управління у відповідних галузях. Навіть її поверхневий аналіз свідчить, що вона є не досить стабільною. Неодноразові і не завжди виправдані об’єднання, роз’єднання, ліквідація, створення нових міністерств, перетворення їх на державні комітети і навпаки дають підстави зробити висновок, що у нашій державі, незважаючи на деякі кроки по здійсненню адміністративної реформи, поки що не має чіткої програми вдосконалення системи центральних органів виконавчої влади, зокрема міністерств. Належним чином не визначено їх правовий статус, оскільки той статус, який вони мають нині, не відповідає завданням, які покладені на них. Це пояснюється не лише суттєвими недоліками у здійсненні адміністративної реформи, а й тим, що вона не забезпечується законодавчо так, як потрібно. Зокрема однією з причин недосконалого правового регулювання діяльності зазначених органів є тривала відсутність закону про центральні органи виконавчої влади, як і закону про Кабінет Міністрів України, який сім років приймався Верховною Радою України і до якого стільки ж разів застосовувалося право вето глави держави.

Незважаючи на важливу роль, яку відіграють міністерства як органи виконавчої влади в організації та здійсненні державного управління в сучасних умовах, їх система, правовий статус та організаційно-правові форми діяльності в юридичній науці, зокрема адміністративно-правовій, практично не досліджувалися. Відсутність фундаментальних розробок і аналізу практичних питань функціонування міністерств і зумовила поряд з іншим вибір даної теми дослідження.

Дослідження проблем адміністративно-правової реформи, запровадження публічної адміністрації та удосконалення системи органів виконавчої влади нині активно здійснюються як у юридичній науці, так і в науці державного управління. Зокрема, серед правознавців слід відзначити наукові здобутки таких вчених, як В. Б. Авер’янов, О. Ф. Андрійко, І. Б. Коліушка, В. Ф. Погорілка, В. М. Шаповала і інших, а серед фахівців з державного управління - Н. Р. Нижник, Н. Т. Гончарук, В. М. Олуйко, В. Д. Бакуменко і ін.

Основна мета роботи полягає у з’ясуванні місця та ролі міністерства у системі органів виконавчої влади України, а також у виробленні конкретних пропозицій щодо вдосконалення їх системи та правового статусу.

Об’єктом роботи є правовідносини, що виникають з приводу організаційно-правового забезпечення діяльності міністерств.

Предметом роботи є норми права, що визначають організаційно-правові засади діяльності міністерств, практика їх застосування, наукові праці, монографії.

Методи дослідження. Для вирішення завдань дослідження в роботі використовується комплекс методів наукового пізнання: системний метод; історико-правовий метод; формально-юридичний метод; порівняльно-правовий метод; системно-функціональний метод; статистичний метод; метод спостереження; аналіз службової документації.

Теоретичну базу дослідження становлять праці вітчизняних і зарубіжних вчених. Так, у ньому використані положення та висновки, сформульовані вченими у галузі теорії управління та адміністративного права, а також у деяких інших галузях права. Зокрема, мова йде про праці В.Б. Авер’янова, С. С. Алексєєва, О. Ф. Андрійко, І.Л. Бачило, Ю. П. Битяка, А.С. Васильєва, В. Н.Денисова, Є. В. Додіна, С.В. Ківалова, М. І. Козюбри, В. В. Копєйчикова, Л. Т. Кривенко, Є. Б. Кубка, В.М. Марчука, А.В. Омельченка, В. Ф. Опришка, М. П. Орзіха, В.Ф. Погорілка, В.М. Селіванова, В. Ф. Сіренка, О. Ф. Фрицького, В.В. Цвєткова, В.М. Шаповала, Ю. С. Шемшученка та ін.

Нормативною основою є положення Конституції України, законів та інших нормативно-правових актів, які стосуються системи та правового статусу державних органів, у тому числі міністерств.

1. Загальний огляд джерел за темою курсової роботи

Проблематика адміністративних відносин у системі центральних органів виконавчої влади в науково-правовій літературі є малодослідженою. Вітчизняні організаційно-правові дослідження управлінських відносин у сучасній системі органів виконавчої влади знаходяться на початковій стадії, адже лише окремим аспектам цієї теми присвячувалися праці правознавців, зокрема, В.Б. Авер’янова, О.Ф. Андрійко, О.М. Бандурки, Ю.П. Битяка, І.П. Голосніченка, Є.Б. Кубка, В.М. Марчука, Н.Р. Нижник, В.М. Селіванова, В.Ф. Сіренка, В.В. Цвєткова та деяких інших дослідників.

Оскільки проблема відносин у системі центральних органів виконавчої влади є складовою загальної проблематики органів виконавчої влади та управлінських відносин, вагоме значення для цілей дослідження мають праці вітчизняних адміністративістів та управлінців, зокрема, крім вищезазначених, – В.М. Гаращука, Р.А. Калюжного, Л.В. Коваля, В.К. Колпакова, О.В. Кузьменко, В.Л. Наумова, М.П. Орзіха, В.Ф. Опришка, О.П. Рябченко, А.О. Селіванова, М.М. Тищенка, О.Ф. Фрицького, О.І. Харитонової, В.М. Шаповала, Л.П. Юзькова, М.К. Якимчука та деяких інших.

Поряд з цим, досліджуваної проблематики стосуються роботи відомих зарубіжних вчених, а саме, О.П. Альохіна, Г.В. Атаманчука, Д.М. Бахраха, І.Л. Бачило, Ю.М. Козлова, О.П. Коренєва, Б.П. Курашвілі, Б.М. Лазарєва, О.Є. Луньова, Г.І. Петрова, Г.А. Туманова, Ю.М. Старилова, Є. Старосьцяка.

Безперечно корисними як джерело осмислення теоретико-методологічних підходів, основних понять та дефініцій є роботи теоретиків держави і права та дослідників-управлінців радянського періоду, зокрема, С.С. Алексеєва, В.Г. Афанасьєва, В.В. Копєйчикова, Ю.О. Тихомирова, Є.С. Фролова, С.М. Хана, Л.С. Явича та інших.

У найбільшій мірі основним джерелом курсового дослідження є підручник з Адміністративного права України, за редакцією В.К. Колпакова.

Означений підручник розкриває зміст норм Загальної та Особливої частин Адміністративного права України. Загальна частина розглядає норми, якими закріплюються основні принципи державного управління, регулюється правове положення його суб'єктів, регламентуються процесуально-процедурні питання у сфері державного управління. В Особливій частині розглядаються питання щодо виконавчо-розпорядчої діяльності державних органів з управління народним господарством, адміністративно-політичною та соціально-культурною сферами [14].

Також використаний підручник з Адміністративного права України, за редакцією Ю. П. Битяка. У підручнику на основі досягнень адміністративно-правової науки, сучасного адміністративного законодавства України та практики його застосування висвітлюються основні питання курсу адміністративного права України [3].

У процесі дослідження проблем адміністративного права України широко використовувалися досвід і відповідні знання вчених інших держав. У наукових доробках фахівців далекого і близького зарубіжжя відзначимо два аспекти. З одного боку це весь той масивний комплекс студій, у яких висвітлюються загальні проблеми філософії і методології права, державно-правової теорії, адміністративного права і процесу, адміністративної юстиції, теорії управління, статусу державних і недержавних суб’єктів в адміністративно-правовому просторі. З іншого — роботи, присвячені безпосередньо проблемам адміністративного права.

Роботи вітчизняних і зарубіжних фахівців склали теоретичну базу для нового погляду на природу діяльності центральних органів виконавчої влади.