2 Початок віини

Тема. Початок війни. [Програма. Тема 621. (Тема розрахова­на на 2 уроки). Урок 1.

Мета (очікувані результати уроку). Після цього уроку учні зможуть: на­зивати дати: початку операції «Бирборосса», створення ДКО, київського оборонної ітерації; тлумачити понят­тя: Велика Вітчизняна війна, фронт, тил, укршрайон, мобілізація, евакуація; иокапувнти на карті: місце дислокації військ !Лівденво-Нахідного франту шд час оборони; перераховувати ідавати оцінкумобілізаційним заходам влади по перебудові промисловості і сільського господарства на воєнні рейки; визначати роль на­ших земляків у процесі евакуації на Схід СРСР; дава­ти власну оцінку наслідкам приховування правдивої інформації про події па радянсько-шмецькому фронті для населення; називати приклади героїчних подвигів наших земляків у першому місяці війни; висловлювати власну думку щодо виправдання дій. Основні поняття й терміни: Велика Вітчизняна війна, фронт,

тил, укршрайон, мобілізація, евакуація. Навчально-методичне забезпечення: підручник, карта

Полтавської області «Велика Вітчизняна війна».

Тип уроку, комбінований. Форма проведення: урок-ирактикум. Структура уроку:

і. Організаційний момент (2 хв).

2. Актуалізація опорних знань (8 хв).

3. Вивчення нового матеріалу (25 хв):

1. «Чорна неділя».

2. Громовиці літа 1941 р.

   4. Закріплення набутих знань (5 хв).

   5. Підсумок уроку (3 хв).

   6. Домашнє завдання (2 хв)

Організаційний момент

3. Актуалізація опорних знань

Тести

4. рівень

1. Німеччина оголосила війну Радянському Союзу:

а) 1 вересня 1939 р.;

б) 17 вересня 1939 р.;

в) 22 вересня 1941 р.

2. Ставка Головного командування була створена:

а) 23 червня 194 1 р.;

б) 25 вересня 1941 р.;

в) 2 жовтня 1941 р.

3. Кому під час війни належала вся повнота влади в Радянському Союзі:

а) И. Сталіну;

б) Ставці Головного командування;

в) Державному Комітету Оборони?

4. На території Дніпровського Правобережжя були розгорнуті могутні радянські фронти:

а) Ііівденно-Західний;

б) Південний;

в) Воронезький.

5. Командуючим німецькою групою армій ♦Південь» був:

а) генерал-фельдмаршал Рунштедт;

б) Б. фон Кляйет;

в) Ваді^гер фон Райхенау.

6. Територія Правобережної України була захоплена німцями:

а) у серпні 1941 р.;

б) у жовтні 194 1 р.;

в) у січні 1942 р.

2. рівень

   1. Запровадження в Україні воєнного стану на початку війни передбачало:

а) переведення всіх підприємств на випуск воєнної продукції;

б) запровадження загальної військової повинності;

в) надання військовій владі надзвичайних повноважень, пере дачу всіх судових справ до військових трибуналів, масові арешти всіх підозрілих;

г) проходження всіма військовозобов'язаними відповідної підготовки.

Назвати три основні маршрути евакуації народногос.подарсь ких об'єктів із Полтавщини. .'!. Постанову бюро Полтавського обкому КІ1(б)У і виконкому обласної ради про евакуацію худоби і с/г реманенту було прийнято:

а) 1 серпня 1941 р.;

б) 1З серпня 194 І р.; п) ЗО серпня 1941 р.

1 . Хто З наших земляків сприяв виробництву новітньої бойової ПХНІМ!?

1. рівень

1. Розставте події в хронологічному порядку:

а) потуп 52-го німецького корпусу в Полтаву;

б) зруйнування радянської оборони Полтави;

її) захоплення німцями всієї Правобережної України.

Які фронти вели бойові дії на території Полтавщини: її) Центральний та Воронезький;

б) і Центральний та Степовий;

в) Воронезький та Степовий;

г) Степовий та І Центральний?

:;. Силами якого фронту було звільнено Кременчук від фн- иі темсих окупантів:

а) Воронезького фронту;

б) Степового!;

в) Центрального;

г) Південного?

1. Назвати дату, коли була визволена Котельна:

а) 9 вересня 1943 р.;

б) 5 листопада 1944 р.;

в) 5 вересня 1943 р.;

г) 29 серпня 1913 р.

>. Хто командував 4-ого гвардійською армією під час визволення Ликаньки, Шишак, Котельви: н) 0.1. Зигін; и) І.В. Галанін; п) Г1.С. Рибалко; ) Г.І. Кулик?

2. рівень

   1. Поясніть парадокс: тоталітарна система, яка в 19 11 р. поста­ми іа країну перед безоднею воєнної поразки, в умовах війни звик- іими надзвичайними методами врятувала її від загибелі.

   2. Як трапилось, що німці порівняно легко захопили плацдарм І і Кременчуком і швидко розширили його?

Свыдчення №2

Через кілька годин після одержання цих документів В.М. Молотов виступив до радіо зі зверненням до радянського народу. У першій частині свого виступу він :-аявив, що Німеччина напала без оголошення війни, не висунувши жодних пре­тензій до Радянського Союзу. Проте далі В.М. Молотов повідомив, що претензії бу- дд пред'явлені: німецький посол в Москві В. фон Шуленбурґ о 5 год. ЗО хв. ранку : робив заяву від імені свого уряду, що «німецький уряд вирішив виступити з вій­ною проти Радянського Союзу в зв'язку з зосередженням частин Червоної армії бі­ля східного німецького кордону». В.М. Молотов не спростував ці претензії, обме- т.лвшись загальними деклараціями про миролюбну політику Радянського Союзу. Здступ закінчувався закликом до армії і народу повести вітчизняну війну, ще тіс­ніше згуртувавшись навколо більшовицької партії, радянського уряду, великого вождя товариша Сталіна. Останні слова промови стали крилатими: «Наше дело дравое! Враг будет разбит! Победа будет за нами!».

Запущена В.М. Молотовим формула: «віроломно, без оголошення війни» на­довго стала радянською офіційною точкою зору на німецьке вторгнення 22 червня 1941 р. Ця формула приховувала причини нападу Німеччини на Радянський СоюзВ.М. Молотов був поганим оратором. Його промова лунала із запинками, квапли­во, з недоречним пафосом. Незважаючи на підбадьорливі заклики, у всіх, хто слухав виступ, виникло відчуття, що трапилося щось непередбачуване. Першою реакцією людей було поспішне скупляння в крамницях солі, мила, сірників та інших товарів повсякденного вжитку. Багато хто кинувся до ощадкас забрати свої заощадження, але виплату було припинено. Проте справжні апокаліпсичні масштаби загрози в сус­пільстві не усвідомлювалися. Серед значної частини населення переважали виховані довоєнною пропагандою «шапкозакидницькі» настрої. Почувши про напад нацистів, люди заспокоювали себе тим, що довго ця війна не триватиме - «могутня і непере­можна Червона армія» за лічені дні розгромить аґресора і пройде переможним пара­дом в повергнутій столиці Райху. Популярною приказкою перших годин війни була: «Будемо снідати в Москві, обідати у Варшаві, а вечеряти у Берліні».

Стан загальної ейфорії культивувався т. зв. фронтовими зведеннями, що опри­люднювалися спочатку від імені Головного Командування Червоної армії (22-23 червня 1941 р.), а потім - від імені незрозумілого Совінформбюро (рос. - Советское информационное бюро). З 23 червня 1941 р. до кінця війни передавали­ся вранішнє й вечірнє повідомлення (часто між ними ще й екстрене). Замість прав­дивої інформації про становище на радянсько-німецькому фронті, ці зведення від початку поширювали неправдиві відомості про неймовірні успіхи Червоної армії.

Переможні повідомлення на короткий час підняли ентузіазм народу («все йде чудово, завтра будемо в Берліні»), але незабаром наступило гірке розчарування й зневіра. Обманювався не тільки народ, але й вище командування. Того ж 22 чер­вня на командні пункти 5 фронтів була передана ґенштабівська секретна директи­ва № 3, в якій повідомлялося, що «атаки противника повсюди відбиті з великими для нього втратами». Насправді ж перебіг подій на радянсько-німецькому фронті відразу набув нес­приятливого для Червоної армії характеру. Протягом перших годин війни було втрачено значну частину аеродромів і літаків. Червона армія залишилась прак­тично без прикриття з повітря. Німецькі танкові частини врізалися в бойові поряд­ки радянських військ. В тилу висаджувалися ворожі повітряні десанти. У фронто­вому лексиконі з'явилися страшні слова: «оточення», «котел».

1. Драматичний характер подій на фронті ускладнила криза, що сталася в стра­тегічному керівництві країною та армією у перші дні війни. Керівництво СРСР знало про дату нападу, але було впевнене в

боєздатності Червоної армії. Переко­навшись, що А. Гітлер справді напав, И. Сталін увесь перший тиждень війни гнав війська в наступ. Коли ж стало зрозуміло, що попередній сценарій війни потрібно переписувати, кремлівський диктатор пережив потрясіння обіграного картяра, / але швидко перебудувався відповідно до нових реалій.

Як свідчить журнал запису осіб, прийнятих Й. Сталіним в кремлівському службовому кабінеті, перші сім днів війни робочий день вождя складав 14-16 год. на добу. За цей трагічний тиждень на прийомі у Й. Сталіна побували всі вищі по­садові особи, включаючи керівників цивільних відомств, представники культури, вчені, конструктори, випробовувані військової техніки, партійні працівники, а го­ловне - військові. Після цього настала триденна пауза, коли Й. Сталін осмислював ¹ кезворотно втрачений шанс, потім прийом відновився і тривав із незначними пе- '' рервами до 9 травня 1945 р.

Відбиток кризової ситуації мали державні заходи, прийняті впродовж червня 1941 р. Всі вони вживалися зі значним запізненням і були чистісінькою імпровізацією. Замість наказати військам відкрити секретні пакети, заготовлені на випадок нападу німців, керівництво в перші хвилини і години війни зайнялося складан­ням нових директив. Прикметно, що ці директиви теж мали наступальний харак­тер, але дещо стриманіший: в неясній обстановці Й. Сталін не хотів ризикувати.

Водночас із постановкою завдань військам керівництво СРСР оголосило мобілі­зацію військовозобов'язаних 1905-1918 р. нар. на території чотирнадцяти ВО і зап­ровадило воєнний стан на європейській частини території країни.

23 червня 1941 р. постановою ДК ВКП(б) і РНК СРСР створено Ставку Голов­ного Командування (СГК), а при ній - інститут постійних радників.

Загалом правлячій компартійній верхівці знадобився цілий тиждень, аби осягнути масштаб подій і визначитись, що робити в непередбачуваній ситуації. Лише 29 червня 1941 р. з'явився перший загальнополітичний документ, де дава­лася характеристика війні Радянського Союзу проти нацистської Німеччини і ок­реслювалися основні напрями діяльності місцевих органів влади - директива РНК СРСР і ЦК ВКП(б) партійним і радянським організаціям прифронтових областей дро мобілізацію всіх сил і засобів на розгром фашистських загарбників. (с 38 Спец Указ)

30 червня утворено Держ. Комітет Оборони ( ДКО) у складі И. Сталін (го­лова), В. М. Молотов (заступник голови)Ворошилов , Маленков, Л.П. Берія. В руках ДКО зосередила всю владу рішення і розпо­рядження мали беззаперечно виконувати всі, радянські, комсомольські і військові органп.

Свідченням остаточного опанування ситуації став виступ Й. Сталіна по радіо 3 лип 1941р.. У своєму виступі II. Сталін остаточно р-зззтазиз крадз:и над Пояснюючи причини невдач Черво­ної армії, вождь оприлюднив тези, як: надовго стали методологічною основою для всіх історичних конструкцій, присвячених радянсько-німецькій війні: 1) війна роз­почалася за вигідних умов для Німеччини і невигідних для Червоної армії (німець­кі війська були відмобілізовані і висунуті до кордону з СРСР, тоді як радянським військам ще потрібно було відмобілізуватись і висунутися до кордону); 2) Німеччи­на несподівано і віроломно порушила пакт про ненапад. Після заспокійливого пові­домлення, що «в бій вступають головні сили Червоної Армії, озброєні тисячами тан­ків і літаків <...> наша відсіч ворогу міцніє і зростає», Й. Сталін несподівано закли­кав піднятися на війну весь народ: «Війну з фашистською Німеччиною не можна вважати війною звичайною. Вона є не тільки війною між двома арміями. Вона є ра­зом з тим великою війною всього радянського народу проти німецько-фашистських військ». При цьому кремлівський диктатор не випустив із поля зору свою стратегіч­ну ціль: «Метою цієї всенародної Вітчизняної війни проти фашистських пригноблю­вачів є не тільки ліквідація небезпеки, що нависла над нашою країною, але й допо­мога всім народам Європи, які стогнуть під гнітом німецького фашизму».

Услід звернулося до народу і компартійне керівництво УРСР. Відоз­ва Президії ВР УРСР, РНК і ЦК КП(б)У від 6 липня 1941 р. калькувала положен­ня сталінської промови і самостійного значення не мала.

62.1.2. Мобілізаційні заходи влади

Несподіваний напад нацистської Німеччини на СРСР викликав нерво­ву реакцію населення. Намагаючись опанувати ситуацію, партійні органи в перші дні війни організували ряд мітингів, де трудящі запевняли партію й уряд, що з честю виконають свій священний обов'язок - всі як один ста-

нуть на захист соціалістичної Батьківщини. Чимало полтавців висловили бажання вступити добровольцями в ряди Червоної армії. Станом на 12 ве­ресня 1941 р. в Полтавській області до війська було призвано і пішли доб­ровольцями 76260 чол., переважно робітників і колгоспників. Всього ж на смертний бій з ворогом із червня 1941 р. по травень 1945 р. пішло 269,442 полтавці. Переважно з мешканців області у серпні 1941 р. була . сформована 38-а армія, поповнені інші військові частини.

Чоловіків на робочих місцях замінили жінки і підлітки. Промислові підприємства перейшли на випуск воєнної продукції. Полтавські парово­зоремонтний і ливарно-механічний заводи налагодили виробництво мін, панчішна фабрика - зривників, артіль РЕМЗ - корпусів авіабомб. На під­приємствах легкої промисловості шили фуфайки, маскхалати, куртки, гімнастерки, шаровари, рукавиці, шапки. Тривалість робочого дня на ви­робничих об'єктах, що працювали на оборону, зросла да 11-12 год. На під­приємствах розгорнувся рух за виконання та перевиконання виробничих завдань на 200 і більше відсотків. Робітники брали зобов'язання викону­вати норму за себе і своїх рідних чи товаришів, які пішли на фронт. Доб- зовільними внесками населення поповнювався фонд оборони країни. В об- пасті розгорнули роботу кілька евакогоспіталів. Для поранених бійців : командирів збиралися гроші, продукти харчування, посуд, книги тощо. Багато полтавців виявили бажання стати донорами.

Відповідно до постанови Раднаркому СРСР від 24 червня 1941 р. у кож­ному із 44 районів Полтавщини при міських і районних відділах НКВС бу­ли створені винищувальні батальйони і загони місцевої протиповітряної оборони. Загальне число бійців у винищувальних батальйонах склало 8657 чол., але через недостатнє озброєння (переважно трофейне польське) вони не являли собою реальної військової сили. Так, Котелевський вини­щувальний батальйон мав у своєму розпорядженні 13 дрібнокаліберних гвинтівок і 37 мисливських рушниць, на початку війни відібраних у насе­лення. Найбільш оперативними і боєздатними були винищувальні баталь­йони Кременчука. Вони знешкодили групи диверсантів у районі с. Заруд- дя та ст. Потоки. На допомогу винищувальним батальйонам створювали­ся команди місцевої протиповітряної оборони. На спеціально збудованих вишках вони цілодобово спостерігали за появою ворожих літаків, пові­домляли війська та міліцію про висадку ворожих парашутистів. У Полта­ві, Кременчуці, Лубнах на базі будівельних і ремонтних організацій ство­рювалися аварійно-відбудовні загони, які мали ліквідувати наслідки бомбардувань і диверсій.(40) Населення вчилося в організаціях Тсоавіахіму прискореними темпами вели підготовку Всього протягом перших трьох місяців війни полтавські това­риства Тсоавіахіму підготували близько ЗО тис. стрільців, 1200 саперів, 1000 кулеметників, 220 мінометників. Але через скорочений термін нав­чання рівень підготовки був невисоким.

З наближенням фронту цивільне населення Полтавщини активно за­лучалося до спорудження протитанкових ровів, траншей, окопів, польо­вих аеродромів, ремонту шляхів і мостів, а також оборонних ліній на ді­лянках, які мали тактичне значення, передовсім, на Дніпрі, навколо Кре­менчука і Полтави. На будівництві інженерно-оборонних споруд щодня працювало близько 80 тис. чол. працездатного населення. Нерідко роботи проводилися під обстрілом ворожої артилерії та авіації. Ворожі літаки не­одноразово проривалися до обласного центру. Особливо сильних ударів із повітря Полтаві було завдано ЗО серпня і 16 вересня 1941_р.

Офіційні радянські повідомлення приховували від населення реальне становище на театрі бойових дій. Про просування німецьких військ на схід

Совінформбюро повідомляло із запізненням на 10-12 днів, чим вводи­ло в оману людей, які не могли розібратися в оперативній обстановці і сво­єчасно підготуватися до евакуації. Біженці, які заполонили залізничні станції уже через кілька тижнів від початку війни, красномовніше за будь-які урядові повідомлення говорили про швидке наближення німець­ких військ. Серед населення запанувала атмосфера страху, підозрілості : піпигуноманії.

62.1.3. Евакуація

Уже перші дні війни показали хибність тверджень кремлівського ке­рівництва, що війна у випадку аґресії проти СРСР буде вестися на ворожій території. Швидке просування німецьких військ у глибину радянської те­риторії поставило проблему термінової евакуації на схід устаткування фаб­рик і заводів, обладнання залізниць, колгоспів, МТС, народногосподар­ських та культурних цінностей. В умовах постійних бомбардувань ворожої авіації працювали тисячі робітників і службовців транспортної мережі об­ласті. Крім залізниць, рух по яких був перевантажений військовими пере­везеннями, на Полтавщині були встановлені три основні маршрути просу­вання на схід автомобілів із вантажами: Яготин^:Опїшня-Краснокутськ Харківської області,

Київ-Гадяч-Лебедин та Черкаси-Зіньків-Грунський район Сумської області. На шляхах просування автотранспорту були влаш­товані пункти заправки пальним. Проте ґрунтові дороги дозволяли вільне просування автотранспорту лише в суху погоду. Евакуація з Правобереж­ної України ускладнювалася тим, що 9 липня німецький літак зруйнував 58-метрову ферму залізничного моста через Дніпро в Кременчуці, перер­вавши тим самим надійний зв'язок між правим і лівим берегами річки.

13 серпня 1941 р. бюро Полтавського обкому КП(б)У і виконком облас­ної ради прийняли постанову про евакуацію худоби і сільськогосподар­ського реманенту, згідно якої органи влади на місцях мали забезпечити гурти худоби гонщиками і ветеринарними працівниками, а також гроши­ма, теплим одягом і продуктами на 2-3 місяці. Евакуації на схід підляга­ли також трактори і комбайни. До евакуації колгоспного майна було залу­чено понад 10 тис.)юнаків і дівчат. До початку вересня 1941 р. в глиб країни було евакуйовано майно близько 100 колгоспів області та понад 11200 сімей колгоспників. Цивільному населенню влада видавала еваку­аційні листик право виїзду в глиб території СРСР, але виїжджати ставало все важче через перевантаженість транспортних ліній. Номенклатурні працівники свої родини відправляли заздалегідь, як правило, потайки від населення. Так, заступник керівника Полтавської артілі РЕМЗ Нечаєв- ський в ніч з 10 на 11 серпня утік з Полтави разом із сім'ями свого началь­ника Сатановського та начальника цеху Галкіна. Колективу ж повідомле­но, що він «поїхав у відрядження до Харкова за карбідом».

Евакуація народногосподарських цінностей проходила в складних умовах: не вистачало людей, техніки, транспортних засобів, заважали на­льоти ворожої авіації. Швидке просування німецьких військ викликало паніку і розгубленість серед керівництва області. Так, у серпні 1941 р. для допомоги в організації евакуації промисло­вих підприємств Кременчука Полтавський обком КП(б)У відрядив до міс­та на Дніпрі секретаря обкому В.П. Коротченка. Не розібравшись в обста­новці, він разом з першим секретарем Кременчуцького міськкому партії К.Р. Котликом та головою міськради Г.С. Лагном 10 серпня віддав наказ директорам підприємств знищити заводи, фабрики, запаси сировини та готової продукції, а сам утік до Полтави. Того дня були зруйновані маши­нобудівний завод ім. Сталіна, два борошняних комбінати, швейна, мака­ронна та трикотажна

фабрики, торгова база міськторгу, електростанція та ряд інших об'єктів. Особливо слід наголосити на знищенні бази управлін­ня державних ресурсів, в елеваторах якої поблизу с. Кривуші знаходився стратегічний запас продовольства для Червоної армії: 39,6 тис. т вівса, 14,5 тис. т жита, 5,5 тис. т борошна, 8 тис. т рису, 5 тис. т цукру, 1,3 тис. т різних круп. Згідно з наказом партійного керівництва елеватор теж зір­вали, заклавши в нього 10 ваґонів вибухівки. За свідченнями очевидців, майже рік його руїни диміли, як вулкан, а обідрані жінки копирсалися в них, збираючи в мішки горіле зерно. Ним же годували і радянських вій­ськовополонених у кременчуцькому концтаборі.

Директори тютюнової й махоркової фабрик Ю.С. Спектор та Я.С. Сфі- мов не виконали розпорядження В.П. Коротченка, і пізніше багато готової .продукції цих підприємств було направлено до Діючої армії. Загалом із Кременчука впродовж липня-вересня 1941 р. було вивезено 1100 заліз­ничних ваґонів промислового обладнання.

Небувалий в історії маневр продуктивними силами, здійснений в 1941 р., до­поміг Радянському Союзу виграти війну проти сильного ворога. Евакуація устат­кування промислових підприємств, найціннішого майна радгоспів, колгоспів. МТС, науково-дослідних установ, вищих навчальних закладів, театрів, музеїв, со­тень тисяч фахівців різноманітних спеціальностей та їхніх сімей стала вирішаль­ною умовою створення ВПК на Сході країни. Економічно грамотні рішення щодо розміщення евакуйованих продуктивних сил та спеціалістів, а головне - безпре- цендентні трудові зусилля людей створили диво: обороноздатність СРСР зміцніла. Гасло: «Все для фронту, все для перемоги!» відбивало моральний настрій та патрі­отичні устремління більшості робітництва, селянства, інтеліґенції. Ті ж спеціаліс­ти, які відмовлялися кидати свої домівки й їхати в далекі краї, оголошувалися де­зертирами й притягалися до судової відповідальності.

Полтавці зробили значний внесок у забезпечення нормальної роботи залізниць у тилу. Потужне паровозне господарство, матеріально-технічна база експлуатаційних та ремонтних служб, великий загін працівниківзначно підвищили ефективність роботи магістралей. Механічний цех Полтавського депо (кер. - А. Ромашов), який знаходився у складі депо ст. Уральськ Західно-Казахстанської області, за підсумками роботи у 1942 р. здобув звання «Кращий колектив». Переможцем серед машиністів стала бриґада колони паровозів, очолювана полтавцем І. Ільїнським. Фахівців і обладнання депо ст. Полтава розмістили у Челябінську. Колісно-токар- ний цех Полтавського паровозоремонтного заводу прийняло депо ст. Зла­тоуст. Сам завод перебазувався в Красноярськ, де разом з Ізюмським, Хар­ківським та Воронезьким паровозоремонтними заводами став основою розширення виробничих потужностей спорідненого підприємства. Адмі­ністрацію реконструйованого заводу очолив полтавець Т. Гайовий. До кін­ця 1941 р. колектив налагодив випуск мінометів, а до середини 1942 р. опанував виробництво санітарних та броньованих потягів. Люди працюва­ли по 12-14 год. на добу; 2-3 норми щоденно виконували полтавці В. Ба- леєв, С. Колісниченко, В. Сученко. За роки війни Красноярський ПРЗ пе­ретворився на найбільше підприємство галузі.

Не менш значним був внесок полтавців у будівництво в тилу нових за­водів і фабрик текстильної, легкої та харчової галузей промисловості. Полтавська прядильна фабрика евакуювалася у Семипалатинськ. Тут у не­виробничих приміщеннях було змонтовано обладнання. Робітники що­денно виконували виробничі завдання на 150-200%, пошили тисячі ком­плектів шинелей та іншого обмундирування.

Евакуйовані МТС діяли у східних районах. Полтавці працювали на по­лях Воронезької, Сталінградської, Ростовської областей.

Велику роль у зміцненні воєнно-економічної могутності держави ві­діграли колективи науково-дослідних установ, та інститутів. З навчаль­них закладів Полтавщини встигли вивезти лише інститути: сільськогос­подарський - до Кургану, педагогічний - до Тюмені, проте більшість вик­ладачів і студентів залишилися на рідній землі. Із 76 наукових співробіт­ників педагогічного інституту на окупованій території залишилося 39, а із 850 студентів - 725. Із сільськогосподарського інституту до Казахста­ну виїхало 112 студентів і 27 викладачів. Всього ж, із майж^^ щн. жи­телів Полтавщини у східні райони СРСР евакуювалося близько 20 тисяч Відомим ученим, робота якого сприяла виробництву новітньої бойової техніки, був наш земляк Микола Леонідович Духов.