- •1. Передісторія україни: археологічна періодизація, еволюція людини та людського суспільства.
- •2. Трипільська культура на українських землях.
- •3. Перші етноси на території України
- •4. Антична колонізація Північного Причорномор’я.
- •5. Основні слов'янські етнополітичні угрупування. Державність у східних слов'ян. Антська держава.
- •6. Велике переселення народів.
- •7. Перші слов’янські державні утворення на території України.
- •8. Східнослов’янські союзи племен: іх розселення та процес об’єднання навколо Києва.
- •9. Передумови утворення Київської Русі. Теорії походження держави.
- •10. Основні етапи розвитку Київської Русі.
- •12. Політичний устрій Київської Русі.
- •13. Утвердження християнства в Київській Русі та його значення у розвитку давньоруського суспільства.
- •14. Русь і кочовий степ: етапи та особливості відносин.
- •15. Причини та наслідки розпаду Київської Русі.
- •16. Галицько-Волинське князівство: особливості історичного розвитку.
- •17. Київське, Чернігівське та Переяславське князівства.
- •18. Монгольське завоювання земель Русі. Причини та наслідки.
- •19. Входження українських земель до Великого князівства Литовського.
- •20. Основні тенденції соціально-економічного, політичного та релегійного життя на українських землях у складі великого князівства Литовського.
- •21. Польсько-литовські унії та їх наслідки для укр. Народу.
- •22. Берестейська унія: зміст та наслідки.
- •23. Виникнення та еволюція українського козацтва до середини 17 ст.
- •24. Запорозька Січ суспільно-політичний устрій та військова організація
- •25. Козацько-селянські повстання кінця першої половини 17 ст.
- •27. Зовнішня політика б. Хмельницького.
- •27. Причини національно-визвольної війни 1648-1657 рр.
- •28. Національно-визвольна боротьба під проводом Хмельницького. Причини, етапи та наслідки.
- •29. Козацько-гетьманська держава: соціальна структура, політика, адміністративний устрій.
- •30. Переясловсько-Московський договір 1654р. Причини, умови та політико-правове значення.
- •31, 32. Період «Руїни»: причини, суть, наслідки.
- •33. Правобережна україна та західно-українські землі під владою Пльші в другій половині 18 ст. Семен Палій.
- •34. Національно-культурний рух українців в кінці 16-першій по половині 17 ст.
- •35. Україна в умовах північної війни. Іван Мазепа.
- •36. Конституція Орлика 1710 р.
- •37. «Українська» політика Петра I.
- •38. Ліквідація Запорожської Січі і подальша доля українського козацтва.
- •39. Реформи гетьмана Кирила Розумовського та причини його відставки.
- •40. Гайдамацькі рухи. Коліївщина (Соціальні та національні аспекти).
- •41. Геополітичні зміни в східній європі та їх наслідки для України наприкінці 18 ст.
- •42. Український автономістський рух.
- •43. Національне відродження у наддніпрянській Україні в 19ст. Причини та основні наслідки.
- •44. Кирило-Мефодіївське товариство.
- •45. Соціально-економічні та політико-правові реформи в Австрії та Росії у19 ст.Та їх наслідки для українського народу.
- •48. Феномен т.Г.Шевченка в українській історії.
- •49. Політизація українського громадського й національного руху.
- •50. Україна в роки Першої світової війни.
- •52. Зовнішня політика уцр.
- •53. Українська держава часів гетьманату Павла Скоропадського.
- •54. Західно-українські народні республіки, відношення між унр та зунр вроки 19-20 ст.
- •55. Культурно-освітня робота центральної Ради і гетьманського уряду.
- •56. Внутрішня та зовнішня політика Директорії.
- •57. Боротьба за українську державність 1917-1920 рр.
- •58.Утвердження радянської влади в Україні, її соціально-економічна та національна політика.
- •59. Завершення нового поділу українських земель на початку 20х зз. 20ст. Проблема їх політичної проавосуб»єктивності.
- •60. Входження Радянської України до союзних держав в срср, проблеми політичної правосуб”єктності України.
- •61.Україна в умовах неп.
- •62. Національно-культурне відродження в Україні.
- •64. Західноукраїнські землі в 20-30 р. 20 ст.
- •65. Політика соціального штурму в Україні в кінці 20-х на початку 30-х років.
- •66. Колективізація українського села і її особливості, і методи збійснення, соціальні та демографічні раслідки.
- •67. Причини та наслідок голодомору 32-33 рр.
- •68. Інтегральний націоналізм як суспільно-політичне явище української історії: теорія та політика.
- •69. Возз’єднання українських земель та «радянізація» західноукраїнських земель.
- •70.Українське питання напередодні та початку II світової війни.
- •71. Німецькофашистський окупаційний режимв Україні. Всенародний рух опору окупаційному режиму.
- •72. Діяльність оун упа під час та після закінчення іі св. Війни.
- •73. Внесок українського народу в перемогу над фашизмом.
- •74. Західноукраїнські землі у повоєнні роки. Операція «Вісла».
- •75.Ідеологічний наступ сталінізму на культурно-національну сферу суспільного життя України в повоєнний період.
- •76. Відбудова і дальший розвиток народного господарства урср у воєнний період 1945 – 1955 рр.
- •77. Спроби десталінізації суспільного життя в україні в умовах хрущовської відлиги.
- •78. Політична опозиція в Україні 60-80рр. 20 ст.
- •79. Наростання кризових явищ у сусп. Економ. Житті урср в 70-80.
- •80. Україна в умовах демократизації рад. Суспільства.
- •81. Перебудовчий курс Горбачова і Україна.
- •82. Історичні обставини та основні віхи здобуття незалежності України на початку 90-х р. 20 ст.
- •83. Формування багатопартійності в Україні.
- •84. Зовнішня політика України після проголошення незалежності 90рр. 20ст.
- •86, 88. Соціально-економічний розвиток України після проголошення незалежності.
52. Зовнішня політика уцр.
Попри значні труднощі, пов'язані зі становленням української державності періоду Центральної Ради, саме в цей час закладалися основи української зовнішньої політики та дипломатії, саме в цей час незалежна Україна зробила низку важливих кроків, котрі стосувалися розбудови національної зовнішньополітичної служби, активної участі України в тогочасних міжнародних відносинах. Дотримання керівництвом ЦР курсу на політичну автономію України у складі федеративної Росії, звичайно, гальмувало самостійний вихід нашої держави на міжнародну арену. Однак навіть за цих умов було зроблено чимало.
Як уже зазначалося, певні зовнішньополітичні повноваження були покладені на секретаріат міжнаціональних справ Центральної Ради. Проголошення УНР у листопаді 1917 р. дало змогу Україні активно включитися у міжнародну діяльність в рамках боротьби за припинення Першої світової війни. Формується перша дипломатична місія республіки — делегація на мирні переговори у Брест-Литовську. Протягом грудня 1917 р. секретаріат міжнаціональних справ трансформується у відомство міжнародних справ. До Швейцарії підряджається представник уряду УНР Ю. Гасенко для погодження умов запровадження постійного представництва України за кордоном. Англія та Франція призначають своїх представників в Україні. З січня 1918 р. починає діяти міністерство закордонних справ УНР. Після укладення Брестської угоди з Центральними державами Україна відправляє послів до Німеччини, Австро-Угорщини, Туреччини, Румунії. Була тут і серйозна проблема: зовнішньополітична залежність України від австро-німецького блоку гальмувала встановлення нормальних зносин з державами Антанти.
Значну увагу уряд УНР приділяв організації консульської служби. МЗС виробило проект закону, який визначав компетенцію та структуру консульських установ України, їх планувалося запровадити в державах Центрального блоку, нейтральних європейських країнах, а також на території колишньої Російської імперії в місцях компактного проживання українців.
Ці плани, однак, урядом УНР повною мірою не були реалізовані. І все ж саме за Центральної Ради, восени 1917 р., в Києві з ініціативи професора М. Туган-Барановського постала поважна наукова громадська інституція — Українське товариство економістів. На його базі було створено Консульські курси — перший навчальний заклад, який розпочав підготовку консульських працівників. У 1918р, за активної участі академіка А. Кримського в Києві почав працювати Близькосхідний інститут, у складі якого відкрито консульський факультет.
Керівництво зовнішніми справами УНР доби Центральної Ради в якості генерального секретаря міжнародних справ, міністра закордонних справ і державного секретаря закордонних справ відповідно здійснювали О. Шульгин, В. Голубович, М. Любинський.
53. Українська держава часів гетьманату Павла Скоропадського.
Гетьман П.Скоропадський, колишній царський генерал, командир 1-го Українізованого корпусу, прийшов до влади в Україні 29 квітня 1918 р. за¬вдяки державному перевороту, здійсненому за допомогою німецько-австрійських окупаційних військ.
29 квітня 1918 р. у Києві зібрався Хліборобський конгрес, на який прибули уповноважені представники від 8 українських губерній. У своїх промовах вони висловлювали незадоволеність політикою Центральної Ради, вимагаючи понов¬лення приватної власності на землю та утворення міцної влади у формі істо¬ричного гетьманату. Присутні одноголосне обрали гетьманом П.Скоропадсько¬го. Протягом 29 квітня прихильники гетьманського перевороту зайняли всі державні установи, практично без боротьби. Центральна Рада була розпуще¬на, на цьому державний переворот, який ще називають "безкровним", закінчився, фактично в Україні відбулася зміна республіканської форми правління на монархічну. Характер державної системи, якої прагнув гетьман, нелегко визначити однозначно, — найвірогідніше, це мала бути конституційна монархія, що відійшла від традиційної самодержавної системи в Росії.
Одним із перших кроків нового уряду було проголошення 29 квітня маніфестів — "Грамота до всього Україноокого Народу" та "Закони про тим¬часовий устрій України", підписаних гетьманом та головою Ради міністрів Ми¬колою Устимовичем. У "грамоті" гетьман заявляв, що "взяв на себе тимчасово всю повноту влади", тобто перебрав до своїх рук усі три гілки влади (зако¬нодавчу, виконавчу та судову). Цією ж грамотою він оголосив себе Гетьманом усієї України. Центральна Рада і всі земельні комітети розпускалися, міністри звільнялися; поновлювалося право приватної власності. У "законах" підкрес-лювалося, що вони діють до скликання Сейму (Український сейм міг бути скликаний "тільки після видання закону про вибори до нього"). Також окрес¬лювалися головні напрямки роботи нового уряду в галузі гетьманської влади, прав населення, законів, організації управління. Замість назви "Українська На¬родна Республіка" мала вживатися назва "Українська Держава". Водночас відбувався процес формування нового уряду — Ради міністрів, першим голо¬вою якої було призначено М.Устимовича. Але сформувати кабінет він не зміг, і ЗО квітня на посаду голови РМ було призначено М.Василенка, а після нього Ф.Лизогуба. Першим кроком у внутрішній політиці стало вирішення земельного питання. Було засновано Вищу земельну комісію на чолі з гетьманом та земельні комісії — губернські й повітові. Аграрна політика Скоропадського мала поміркований характер і нагадувала реформи Столипіна. Кінцевою метою цієї політики мало стати утворення сильної верстви селян-середняків, які б слугу¬вали міцною опорою уряду. Усі великі земельні маєтки мали бути викуплені державою за допомогою державного Земельного банку і розподілені між се¬лянами не більш як по 25 десятин в одні руки. Тільки господарства, які мали культурне значення, обслуговували цукроварні тощо, могли мати по 200 де¬сятин.
Великий обсяг роботи припав на міністерство шляхів. Отримавши в своє розпорядження залізниці, більшість яких була зруйнована, пошкоджені мости, залишки потягів та вагонів, міністерство спромоглося вже на середину літа налагодити нормальний залізничний рух. Не менш успішно працювало міністерство фінансів. Йому вдалося налаго¬дити розхитані фінанси й створити дієвий державний бюджет. Українською валютою, яка була реально забезпечена природними ресурсами України, стала гривня.
Найвизначніших і найтривкіших успіхів гетьманський уряд досяг у галузі науки й освіти. Українізація системи освіти провадилася шляхом відкриття паралельно до вже існуючих російських українських вищих шкіл, гімназій та університетів. На кінець гетьманської доби існувало близько 150 українських гімназій, б жовтня 1918 р. відкрито в Києві перший Державний український університет, 22 жовтня другий Український університет у Кам'янці-Подільсько-му. Існували плани відкриття університетів у Харкові, Катеринославі й Одесі. Засновано Державний український архів, в якому мали зосереджуватись до¬кументи з історії України; засновано Національну галерею мистецтва, Український історичний музей та Українську національну бібліотеку. 24 листо¬пада 1918 р. відбулося урочисте відкриття Української Академії наук на чолі з В.Вернадським, яка стала науковим осередком, що групував найкращі на¬укові сили України. Також до досягнень у галузі культури необхідно додати заснування Українського театру драми та комедії; Української державної ка¬пели під проводом О.Кошия; Державного симфонічного оркестру під прово¬дом О.Горілого. Широко розгорнулося видання підручників українською мовою.
У військовій галузі всі зусилля були спрямовані на створення сильного українського війська. Гетьманський уряд прийняв проект Центральної Ради про формування 8 корпусів та 45 кінних дивізій, планувалося довести кількість війська до 300 тисяч. Для підготовки освічених старшин засновувалися спеціальні військові школи. Але, враховуючи протидію німецького командуван¬ня, гетьманові вдалося створити армію в кількості 65 тис. Також 16 жовтня 1918 р. гетьман окремим універсалом відновив козацтво на чолі з Великою козацькою радою. Цьому передували дві мети: створити заможну, з сильними історичними традиціями верству, а з другого боку — мати надійне військо. Вдалося досягти згоду з німецьким урядом на передачу Україні кораблів Чор¬номорського флоту, які було захоплено німцями.
Дуже важливими були судові реформи: налагоджено судову справу, ство¬рено сенат, суд на нових засадах, укладено багато нових законів.
У зовнішньополітичній діяльності гетьмана були значні обмеження. Союз¬ництво з державами Четвертного союзу стримувало його відносини з країнами Антанти. Незважаючи на це, йому вдалося встановити дипломатичні відносини із Швейцарією, Фінляндією, Польщею та Росією. У міждержавних відносинах основною турботою гетьмана було повернення всіх територій етнічного розсе¬лення українців. Так, до Української держави було приєднано Гомельський, Путивльський, Римський, Суджанівський, Гайворонський, Бєлгородський, Коро-чанський, Валуйський, Річицький, Пінський, Мозирський повіти, Холмщину, Підляшшя, 12 повітів Берестейщини, місто Маріуполь. Крим увійшов на правах автономії. Розроблялися проекти федеративного входження Кубані до України. Велись україно-румунські перемови про повернення окупованих етнічних українських земель.Восени 1918 р. зовнішньополітична орієнтація гетьмана круто змінилася. Внаслідок поразки Четвертного союзу гетьман починає шукати підтримки у країн Антанти. Гетьманщина наполягала на федеративних зв'язках з білою Росією. 14 листопада 1918 р. П.Скоропадський зважився на відчайдушний крок: оголосив грамоту про федеративні зв'язки з небільшовицькою Росією. Але це не врятувало режим гетьмана.Великим плюсом правління Гетьмана була виконуваність його указів завдяки відновленню дієвого чиновницького апарату на місцях. Саме це його відрізняло ві недієвих Центральної Ради, та Директорії.