5. Окупація Німеччиною Данії, Норвегії, Бельгії, Голландії

Велика Британія і Франція оголосили війну Німеччині ще 3 вересня 1939 р., виконуючи свої зобов'язання перед Польщею, але відвертих воєнних дій не починали. Французькі війська, які більше ніж у 3 рази переважали німецькі на Західному фронті, здійснили лише невеликий наступ в районі Саарбрюкена на початку вересня, а вже 3 жовтня були відведені за оборонну "лінію Мажино". Це дозволило Німеччині зосередити війська у стратегічно важливих місцях і 9 квітня напасти на Данію та Норвегію.

У Данії бойових дій фактично не було. Через годину після вторгнення уряд цієї країни і король ухвалили не чинити протидії гітлерівським військам і капітулювати. Під час загарбання Данії гітлерівці втратили двох вояків убитими і 10 пораненими.

Інакше склалося в Норвегії. Норвезькі міста, розташовані на узбережжі, мали досить надійну берегову оборону. Збройні сили Норвегії, а надто флот, були достатньо боєздатними. Перший етап бойових дій тривав із 9 по 14 квітня і виявився, фактично вирішальним для долі країни: більшу її частину було захоплено, владу трохи згодом передано ватажкові норвезьких фашистів Відкуну Квіслінгу, короля та уряд було вивезено із залишками норвезької армії до Великої Британії. Це сталося 10 червня 1940 р. У Норвегії розпочався рух Опору.

Водночас здійснювалося всебічне підготування до наступу проти англо-французьких військ. Німецьке командування планувало завдати основного удару у стик кордонів Бельгії та Люксембургу з Францією через гори Арденни і далі в обхід англо-французьких військ на Кале до узбережжя проток. Гітлер обрав цей напрям, щоб обійти з півночі добре укріплену "лінію Мажино".

На Світанку 10 травня 1940 р. суходільні війська вермахту розпочали вторгнення до Голландії, Бельгії, Люксембургу. 13 травня німецькі війська прорвали фронт союзників на річці Маас. Через день голландські збройні сила капітулювали. У Великій Британії були надзвичайно стурбовані швидким просуванням гітлерівських військ і того ж дня почали створювати загони цивільної оборони. А головне - у Лондоні сталася зміна уряду: Н. Чемберлена, найактивнішого провідника "політики умиротворення", яка дискредитувала себе, заступив В. Черчилль, давній супротивник Гітлера. 17 травня гітлерівські війська вступили до столиці Бельгії Брюсселя, наступного дня Гітлер видав декрет про приєднання до Німеччини трьох бельгійських округів.

7. Розгром Франції

14 травня німецькі .війська прорвали оборону французів під Седаном. У наступ перейшов генерал Рундштедт, головнокомандувач ударним угрупованням "А", у складі якого знаходився танковий корпус генерала Гудеріана.

Розпочавши наступ о 16-й годині 14 травня, корпус Гудеріана вже 23 травня вийшов до французького порту Дюнкерк, коли він раптом одержав особистий наказ Гітлера зупинити свої війська.

У районі Кале - Дюнкерка було відрізано й притиснуто до моря 40 англійських, бельгійських і французьких дивізій. 28-травня склала зброю бельгійська армія. Англійський експедиційний корпус, який, здавалося, був приречений, зумів евакуюватися з Дюнкерка.

Після закінчення бойових дій під Дюнкерком німецьке командування розпочало другу стратегічну операцію проти Франції: 31 травня 1940 р. генштаб суходільних військ вермахту надіслав до військ директиву, що містила план операції під кодовою назвою "Рот".

5 червня нацистські війська розгорнули наступ на Париж, а через 9 днів без бою увійшли до столиці Франції. Зі згоди уряду Париж було оголошено відкритим містом. Три чверті жителів залишили столицю, рятуючись від окупації Долю Франції було вирішено. 22 червня маршал Ф. Петен від імені уряду підписав акт про перемир'я з Німеччиною. Угоду про перемир'я було підписано в Комп'єнському лісі, де 22 роки тому, 11 листопада 1918 р., у білому салон-вагоні командувач військ Антанти маршал Фош продиктував умови перемир'я переможеній Німеччині.

Мовою документів

Умови перемир'я між Німеччиною і Францією

"Стаття 1. Негайне припинення воєнних дій. Уже оточені французькі війська мусять скласти зброю.

Стаття 3 На окупованій території Німеччина повинна мати всі права окупуючої держави, за винятком місцевого управління. Французький уряд мав забезпечити для цього всі необхідні умови...

Стаття 4. Французькі військові, військово-морські та військово-повітряні сили повинні бути демобілізовані й роззброєні в строк, що його буде встановлено додатково, крім військ, потрібних для підтримання порядку. Кількість і озброєння цих військ буде визначено відповідно Німеччиною та Італією".

Окупація поширилася на північні найбільш розвинені області й райони країни, а також на Атлантичне узбережжя. Територія, що не підлягала німецькій окупації, підпадала під владу уряду маршала Петена, резиденція якого знаходилася у невеликому містечку Віші на півдні Франції.

24 червня було підписано франко-італійську угоду про перемир'я Франція зазнала жорстокої та принизливої поразки. Французька армія втратила 84 тис. вбитими, 1547 тис. солдатів і офіцерів опинилися в німецькому полоні. У боях за Францію німецькі війська втратили лише 27 тис. убитими і 111 тис. пораненими.

16 липня 1940 р. Гітлер підписав план захоплення Великої Британії "Морський лев". Німецька авіація почала активніше бомбардувати Лондон та інші англійські міста, а підводні човни блокували Британські острови. Але, як показали підрахунки, можливостей здійснити масову висадку військ на Британські острови у Німеччини не було. Операцію перенесли на вересень, а згодом відклали на 1941 р. Проте згодом плани Гітлера змінилися — він вирішив не звертати уваги на англійців і почав готувати наступ на Схід.

Щоправда, він позитивно сприйняв ініціативу Ріббентропа про створення коаліції проти англійців. Антикомінтернівський пакт після підписання домовленостей з СРСР вичерпав себе, і Ріббент - роп ініціював підписання тристоронньої угоди між Німеччиною, Італією та Японією 27 вересня 1940 р. Ця угода визнавала провідну роль Німеччини та Італії в установленні "нового порядку" в Європі, а Японії -—.у Східній Азії.

Перегодом до цієї угоди приєдналися Болгарія, Іспанія, Маньчжоу-го, Румунія, Словаччина, Таї (Сіам), Фінляндія, Хорватія, режими Ван Цзінвея в Китаї та Петена у Франції. Останні, як і режим Квіслінга в Норвегії, вважаються колабораціоністськими.