3. Наростання консервативних тенденцій у внутрішньополітичному житті

На початку 50-х рр. СЩА охопив розгул маккартизму — реакційної політичної течії, що дістала свою назву від прізвища сенатора Джозефа Маккарті, який очолював сенатську підкомісію з питань розслідування антиамериканської діяльності. Маккартисти розпалювали антикомуністичну істерію, переслідували ВСІХ» хто виявляв вільнодумство.

У 1950 р. набрав чинності закон Маккарена, який зобов'язував компартію та деякі інші організації зареєструватися в міністерстві юстиції як "підривні" організації. Відмова від реєстрації каралася 5-річним тюремним ув'язненням і штрафом у розмірі 10 тис. доларів.

Багатьох керівних працівників компартії та її активістів заарештували й судили за те, що вони обстоювали свої переконання. Сотні громадських організацій США було оголошено "підривними". Переслідувань зазнавали видатні діячі науки, мистецтва, літератури і освіти. Чимало видатних американців, у тому числі уславлений кіноактор Ч. Чаплін, покинули країну. У "неблагонадійних" осіб брали відбитки пальців, багатьох із них на вимогу Федерального бюро розслідувань (ФБР) звільняли з роботи. Понад 2,5 млн. державних службовців пройшли .перевірку на "лояльність".

Діяльність сенатора Дж. Маккарті та його помічників дістала назву "полювання на відьм". Маккарті у своїх підозрах дійшов до того, що звинуватив комуністів у проникненні до сенату. Ця антикомуністична істерія викликала невдоволення широкої громадськості. Парламент у грудні 1954 р. засудив його поведінку.

США У 60-70-х рр.

1. Внутрішня та зовнішня політика адміністрації Дж. Кеннеді та л. Джонсона

У 1960 р. президентом США було обрано молодого демократа Джона Кеннеді, якому на той час виповнилося 43 роки.

Основою діяльності Кеннеді на посаді президента стала концепція "нових рубежів", спрямована на збереження і зміцнення позицій США на міжнародній арені.

Стратегію економічного зростання Кеннеді вбачав у збільшенні капіталовкладень в економіку, оптимальному використанні досягнень НТР, підвищенні кваліфікації та освіти працівників, на всіх рівнях.

Програма уряду передбачала підвищення мінімуму погодинної Оплати праці, збільшення строків виплати субсидій з безробіття, допомогу збіднілим фермерам, розширення житлового будівництва. Крім того, передбачалися комплексна програма заходів із переустрою районів хронічної депресії, зокрема субсидії приватним фірмам і муніципалітетам, збільшення допомоги для переустрою міст, програма професійної перепідготовки безробітних.

Американці пам'ятають і часто повторюють слова президента Дж. Кеннеді: "Не питай, що країна може зробити для тебе, питай, що ти можеш зробити для країни". У них міститься глибока філософська думка: будь-яка ініціатива, спрямована на поліпшення добробуту американців, знайде в суспільстві підтримку.

І справді, програма адміністрації демократів досягла серйозних успіхів. Коли Кеннеді взявся за кермо влади, ВНП становив 500 млрд. доларів, а 1964 р. він досяг 622,3 млрд., тобто збільшився на 25%. Отже, щорічний приріст дорівнював 5,6%, тоді як демократи під час кампанії 1960 р. обіцяли 5%.

У сфері зовнішньої політики президент Кеннеді намагався збільшити вплив США на перебіг подій у світі й не допустити експансії комунізму. Водночас уряд Кеннеді почав реалістичніше оцінювати свої можливості у світі, ясніше усвідомлювати соціально-економічні фактори. Сам Кеннеді неодноразово підкреслював необхідність провадити більш гнучку й реалістичну зовнішню політику.

Багатообіцяльна кар'єра Джона Кеннеді обірвалася трагічно. 22 листопада 1963 р. під час поїздки до м. Даллас, штат Техас, його було смертельно поранено. За усталеною версією, стріляв убивця-одинак Лі Харві Освальд, якого незабаром було застрелено у поліцейській дільниці. Проте донині багато обставин цього "вбивства XX століття" залишилися нез'ясованими, а правосуддя досі не може (або не хоче під тиском певних кіл) дати відповідь на всі запитання, пов'язані з трагічною смертю 35-го президента США.

Згідно з конституцією США посаду президента країни обійняв віце-президент Ліндон Джонсон.

8 січня 1964 р. у першому посланні про становище країни президент Л. Джонсон урочисто проголосив початок "безкомпромісної війни проти бідності в Америці". 16 травня того ж року він надіслав до конгресу спеціальне послання "Про війну проти бідності", на основі якого було ухвалено відповідний закон, що став основним напрямом діяльності адміністрації Джонсона. Однак реалізація цієї програми виявилася малоефективною. Хоча, за офіційними даними, кількість бідняків 1968 р. скоротилася до 25 тис., це скорочення обумовлювалося не стільки державними програмами допомоги, скільки високою економічною кон'юнктурою 60-х рр.

Авторитет адміністрації Л. Джонсона відчутно знизила розпочата 1964 р. масштабна війна у В'єтнамі.

Особливо активно розвинувся молодіжний антивоєнний рух, оскільки молодих американців аж ніяк не вабила перспектива загинути в ім'я стратегічних інтересів Білого дому, які для більшості з них були чужими й незрозумілими.

У січні 1973 р. було підписано Паризьку угоду про припинення війни та відновлення миру у В'єтнамі. Аналізуючи "уроки В'єтнаму", Генрі Кіссінджер (державний секретар США) згодом зазначав: "Після гіркого досвіду В'єтнаму Америка дізналася, що вона не має такої могутності, щоби вирішувати кожну проблему. Ми знаємо, що наш вплив має межі".

Однією з найгостріших внутрішньополітичних проблем США, що сягає корінням у далеке минуле, є расова проблема. Особливо гостро вона стояла перед країною у 50-60-ті рр. Незважаючи на проголошену конституцією рівноправність американських громадян, США залишалися країною расової нерівності й дискримінації.

Наприклад, Верховний суд США 1954 р. скасував роздільне навчання негритянських та білих дітей. Але расисти відмовилися підкоритися цьому рішенню. Коли група негритянських школярів у Літл-Рок (штат Арканзас) намагалася відвідувати школу, в якій навчалися білі діти, расисти вдалися до терору.

На початку 60-х рр. негритянський рух вийшов на новий етап. Він мав характер масової боротьби за соціальні права, досягнення справді громадянського рівноправ'я і доступу до політичної влади.

"Довге гаряче літо" 1967 р. за масштабом і силою негритянських повстань перевершило всі попередні: 120 міст було охоплено повстаннями. Найбільше сталось у липні 1967 р. в Детройті, столиці автомобільної імперії Форда. Визнаним лідером негритянського руху став Мартін-Лютер Кінг, священик, лауреат Нобелівської премії миру, який провадив велику громадську роботу.

Вбивство Мартіна-Лютера Кінга у 1968 р. поставило країну на межу громадянської війни. За один тиждень — із 4 до 11 квітня 1968 р. — повстання негрів охопили стільки ж міст, що й за весь попередній рік. На придушення расових безладів влада кинула 100 тис. поліцейських, національних гвардійців і солдатів. Усього за час "чорних бунтів" 1964-1969 рр. загинули 250 осіб, було поранено майже 11 тис. американців, переважно чорних.

Наростання расових проблем у країні, вкупі з в'єтнамською війною та невтішними наслідками боротьби з бідністю, стали основними причинами поразки демократів під час президентських виборів у листопаді 1968 р.