5. Внесок України в поліпшення загальної атмосфери безпеки у світі

Після розпаду CРСР Україна стала ядерною державою, як і Росія, Білорусь, Казахстан. Для західних країн це було великою проблемою. Вони прагнули, щоб Україна, Білорусь і Казахстан відмовилися від своїх ядерних арсеналів і вивезли їх до Росії. Починаючи з 1992 р. США витратили 1,5 млрд доларів на встановлення контролю за ядерною зброєю в Росії, Україні, Білорусі та Казахстані (до цієї суми входять витрати на перевезення ядерних боєголовок, їх зберігання й демонтаж). Президент України в січні 1993 р. разом із президентами США та Росії підписав Договір про скорочення стратегічної ядерної зброї (СНО-2). Україна почала вивозити свої ядерні боєголовки до Росії, демонтувати ракети і шахти з устаткуванням. Така діяльність України викликала велику повагу до неї з боку урядів і народів багатьох країн світу.

Важливим досягненням зовнішньої політики незалежної України стало її приєднання до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ). Це стало можливим після того, як на будапештській зустрічі у верхах країн НБСЄ у грудні 1994 р. президенти США і Росії, а також прем'єр-міністр Великої Британії поставили свої підписи під меморандумом про гарантії безпеки Україні, Білорусі та Казахстану. Аналогічні гарантії надали Україні уряди КНР і Франції, які мають ядерну зброю.

Україна підтримує програму НАТО "Партнерство заради миру". 9 липня 1997 p. JI. Кучма підписав у Мадриді з лідерами 16 країн НАТО Хартію особливого партнерства України з цим альянсом. Цей документ сприяв зміцненню миру та безпеки в Європі.

Україна вже ствердилася на міжнародній арені як суверенна держава. Її зовнішня політика є виваженою й передбачуваною, вона спрямована на розвиток добросусідських відносин, зміцнення безпеки в Європі та світі.

Розвиток відносин України з окремими державами вийшов на рівень стратегічного партнерства. У двосторонніх документах уже закріплено відносини стратегічного партнерства України з шістьма державами світу — це Азербайджан, Болгарія, Польща, Росія, США, Узбекистан. Ще з двома державами документально зафіксовані відносини особливого партнерства — це Грузія і Канада. Активно розвиваються політичні контакти України з країнами ГУУАМ. Членами цього регіонального об'єднання є Грузія, Україна, Узбекистан, Азербайджан і Молдова. Поступово нарощується регіональне співробітництво в рамках ОЧЕС (Організації черноморського економічного співробітництва).

Головною проблемою зовнішньополітичної діяльності України є низька ефективність використання зовнішніх чинників для піднесення вітчизняної економіки та вирішення нагальних внутрішніх проблем.

Міжнародні відносини початку XXI ст.

Міжнародний тероризм. Початок XXI ст. не приніс миру для людства. З проблем, успадкованих із попереднього століття, найбільш небезпечною виявилася проблема міжнародного тероризму.

Явище міжнародного тероризму відоме людству ще з часів середньовіччя, але саме на зламі тисячоліть, коли завершується формування глобальної світової цивілізації, міжнародний тероризм набув нової якості у світовій політиці.

Серед причин існування міжнародного тероризму на сучасному етапі:

• невирішеність національних проблем та проблем кордонів (значна частина народів позбавлена права на національне самовизначення);

• відсутність дієвого механізму боротьби з тероризмом;

• домінування США у світі, як єдиної наддержави;

• протиріччя між християнською, ісламською та далекосхідною цивілізаціями;

• прагнення окремих людей, організацій до дезорганізації встановленого світового порядку; їх бажання посіяти зерна страху і невпевненості.

Особливості міжнародного тероризму:

• спрямованість проти провідних країн світу;

• використання районів міжнародної нестабільності для розбудови мереж своїх організацій і здійснення терористичної діяльності;

• підтримка сепаратистських рухів, спроба встановити контроль над національно-визвольними рухами;

• використання найсучаснішої техніки і технологій;

• координація дій та взаємопідтримка терористичних організацій;

• фінансування терористичної діяльності за рахунок легального бізнесу та контролю над нелегальним бізнесом;

• здійснення широкомасштабних терористичних акцій, які б спричинили значний світовий розголос;

• прагнення терористів створити "державу в державі";

• значний вплив ісламського фактора.

Терористичний акт 11 вересня 2001 р. у Нью-Йорку та Вашингтоні (захоплені терористами-смертниками пасажирські літаки врізалися у хмарочоси Світового торговельного центру і будинок Пентагону) спонукав світову громадськість до об'єднання у боротьбі з тероризмом. Було створено потужну антитерористичну коаліцію держав на чолі зі США, яка розгорнула широкомасштабну боротьбу з мережею терористичних організацій. Вона ведеться в економічній сфері (ліквідація джерел та каналів фінансування терористичних структур); військовій (здійснення антитерористичних операцій зі знищення виявлених баз терористів); політичній та ін. Важливим моментом у боротьбі з тероризмом є ліквідація "гарячих точок", повалення в деяких країнах тих режимів, які сприяють діяльності терористів, врегулювання міжнаціональних та міжетнічних конфліктів.

Відповідальність за здійснення терористичного акту у Нью-Йорку адміністрація США поклала на мережу "Аль-Каїда", яку очолює Бен Ладен. США оголосили справжню війну цій структурі. З вересня 2001 р. спецслужби 70 країн світу заарештували півтори тисячі членів цієї організації. Наприкінці осені 2001 р. США та їхні союзники по антитерористичній коаліції розпочали війну проти режиму "Талібан" в Афганістані, який відмовився видати лідера "Аль-Каїди". До кінця лютого 2002 р. в результаті операції "Незламна свобода" режим "Талібан" було повалено, проте лідерам терористів вдалося уникнути арешту або загибелі. На сьогодні боротьба з терористичною мережею продовжується, але терористи в різних куточках світу продовжують здійснювати терористичні акти.

Крім боротьби безпосередньо з терористами, США розгорнули боротьбу проти режимів, звинувачених у підтримці тероризму. 30 січня 2002 р. президент США Дж. Буш-молодший заявив про існування "Вісі зла" КНДР-Іран-Ірак: режими в названих державах, що мають зброю масового знищення, становлять загрозу світу.

Восени 2002 р. загострилася ситуація навколо Іраку. США та Великобританія стверджували, що Ірак, всупереч резолюції ООН 1991 р., так і не роззброївся (загалом до 2003 р. було прийнято 12 резолюцій): у нього є хімічна і бактеріологічна зброя та її носії. Саддаму Хусейну також закидалися зв'язки з міжнародними терористичними організаціями, злочини проти власного народу.

Для перевірки підозр ООН прийняла відповідну резолюцію, і до Іраку було споряджено спеціальну комісію, яка, пропрацювавши три місяці, так і не знайшла зброї масового знищення. Тим часом США і Великобританія стягнули у регіон свої війська і створили антиіракську коаліцію. Всі їхні спроби провести через ООН резолюцію, яка дала б їм можливість розпочати війну проти багдадського режиму, для його роззброєння та повалення, були безуспішними. Проти позиції США виступили Франція, Німеччина, Китай, Росія і ціла низка інших провідних держав. Франція та Росія пригрозили накладенням вето. Зрозумівши, що легітимносгі своєї операції не домогтися, США і Великобританія вирішили діяти самочинно, зламавши всю систему міжнародних відносин, що склалася після завершення "холодної війни" та проігнорувавши усі міжнародні організації і суспільну думку. 18 березня 2003 р. Дж.Буш-молодший висунув ультиматум Саддаму Хусейну, аби той відмовився від влади і залишив країну. 20 березня війська США та Великобританії розгорнули бойові дії (командувач генерал Томмі Френкс). Після 21 дня війни американські війська захопили Багдад, а англійці заволоділи Басрою. Хусейн втратив контроль над країною і зник. 14 квітня 2003 р. організований опір було придушено. 1 травня президент США оголосив про завершення війни. Для Іраку розпочався новий етап розвитку.

Повалення режиму Хусейна поставило на порядок денний питання долі повоєнного Іраку і всього регіону. Після серії переговорів США та Великобританії довелося пом'якшити свою позицію. ООН та ЄС погодилися взяти участь у відбудові і формуванні нової влади у повоєнному Іраці. Незважаючи на швидку перемогу, війна в країні не закінчилася: окупаційні війська зіткнулися з масовим партизанським рухом, ефективну протидію якому знайти поки що не вдалося (втрати США уже перевищують ті, що вони зазнали їх під час повалення режиму С. Хусейна). США прискорили процес створення і передачі влади новому уряду Іраку, що відбулося 30 червня 2004 р. У квітні 2005 р. було обрано президента країни.

Загостренням становища навколо Іраку вирішила скористатися КНДР, яка заявила про свій вихід з Договору про нерозповсюдження ядерної зброї і відновила роботи з будівництва ядерного реактора. Було проведено також серію випробувальних пусків балістичних ракет і зроблено зая ву про наявність ядерної зброї. США, відреагувавши на це попервах досить м'яко, після завершення війни в Іраку розпочали пошук виходу із загрозливої ситуації в цьому регіоні. Відбулася ціла низка переговорів за участі США, Китаю, КНДР, Республіки Корея, Японії, Росії. Гостроту ситуації вдалося зняти, але проблема залишилась нерозв'язаною.

Загострилася ситуація і навколо Ірану, який звинуватили у розробці атомної зброї та Сирії, котру було звинувачено у підтримці партизанського руху в Іраці і палестинських терористів. Продовжується хвиля насилля в Ізраїлі і Палестині. Відбулася ціла низка переворотів в Африці. Усі сподівання початку 90-х років XX ст. на стабільність і мир у світі розвіялися.