3. Капітуляція Італії

Після зустрічі Гітлера і Муссоліні 19 липня 1943 р. 24 липня зібралася "велика фашистська рада", яка не скликалася багато років. Муссоліні зробив доповідь про становище в країні та на фронті, про результати зустрічі з Гітлером. Все свідчило про повний крах внутрішньої та зовнішньої політики італійського фашизму. Рада вирішила відправити Муссоліні у відставку і передати командування збройними силами королю. 25 липня диктатора заарештували. Головою уряду і міністром закордонних справ було призначено маршала Італії П. Бадольйо. Повалення Муссоліні відбулося незвичайно легко, його близькі навіть і не намагалися прийти на допомогу. Звістку про падіння диктатора італійський народ зустрів із захопленням.

З вересня 1943 р. лондонське радіо оголосило про капітуляцію Італії, підписання перемир'я з урядом Бадольйо.

Мовою документів

Умови перемир'я з Італією

"1. Негайне припинення всіх воєнних дій італійськими збройними силами.

2. Італія докладе всіх зусиль до того, щоби не надати німцям можливостей, які могли б бути використані проти Об'єднаних націй.

9. Італійський уряд повинен гарантувати, що в разі потреби він використає всі наявні збройні сили для того, щоб забезпечити швидке і точне виконання всіх умов цього перемир'я".

Англо-американські війська за домовленістю з Бадольйо висадилися на півдні Італії. У відповідь німецькі війська, що перебували в Італії, роззброїли італійську армію, окупували Північну і Центральну Італію і перетнули шлях англо-американським військам. Виник Італійський фронт, що переділив Італію на північ від Неаполя на дві нерівні частини. У Північній та Центральній Італії діяв сформований німецькими окупантами італійський фашистський уряд. Його очолив Муссоліні, визволений німецькими десантниками з полону. Південною частиною Італії, що займала менше третини території, керував уряд Бадольйо, який оголосив війну Німеччині та діяв під контролем англо-американської військової адміністрації.

Крах фашистського режиму і перехід Італії на бік союзників мали велике політичне значення. Італійська армія вийшла з боротьби. У Південній Італії фашизм зазнав краху, а в Північній і Центральній Італії він тримався лише на німецьких багнетах.

5. Тегеранська конференція, її рішення та значення

Конференція за участю голови Раднаркому СРСР Й. Сталіна, президента США Ф. Рузвельта і прем'єр-міністра Великої Британії В. Черчилля відбувалася в Тегерані з 28 листопада по 1 грудня 1943 р. Тут уперше зустрілися глави урядів трьох провідних держав антигітлерівської коаліції.

У центрі уваги Тегеранської конференції були проблеми подальшого ведення війни, особливо питання про відкриття другого фронту. Від його вирішення залежали терміни закінчення війни в Європі, а отже, долі мільйонів людей у всьому світі.

Мовою документів

Із Декларації конференції керівників трьох союзних держав — Радянського Союзу, Сполучених Штатів Америки і Великої Британії в Тегерані 28 листопада — 1 грудня 1943 р.

"Ми, Президент Сполучених Штатів, Прем'єр-міністр Великої Британії і Прем'єр Радянського Союзу, висловлюємо нашу рішучість у тому, що наші країни працюватимуть спільно як під час війни, так і 8 наступний мирний час.

Що стосується війни, представники наших військових штабів брали участь у переговорах за круглим

столом, і ми погодили наші плани знищення німецьких збройних сил. Ми дійшли повної згоди щодо масштабу і строків операцій, які будуть здійснені зі сходу, заходу і півдня".

На конференції було ухвалено рішення про відкриття другого фронту у травні 1944 р. в Північній Франції (Радянський Союз взяв зобов'язання пов'язати з цим великий наступ Червоної армії). Було досягнуто попередньої домовленості про відновлення польської держави у кордонах по лінії Керзона (тобто визнання приєднання до СРСР західноукраїнських і західнобілоруських земель) із переданням їй низки територій на заході. Союзні держави висловили прагнення до повоєнного співробітництва щодо створення ООН. Отже, Тегеранська конференція мала важливе історичне значення.