5. Українсько-американські відносини на початку XXI ст.

Після розпаду СРСР США намагалися встановити взаємовигідні відносини з колишніми радянськими республіками, не забуваючи при цьому про свої стратегічні інтереси. Незалежній Україні у Вашингтоні відводили особливу роль з огляду на її геополітичне становище в Європі. В Україні з розумінням оцінювали провідну роль США як єдиної супердержави після розпаду СРСР і прагнули встановити довгострокові, взаємовигідні й рівноправні відносини з цією країною. Через місяць після здобуття незалежності Україною відбувся візит Голови Верховної Ради України Л. Кравчука до США. З адміністрацією Сполучених Штатів було проведено перші переговори про співробітництво у провідних галузях економіки, конверсії, науки та культури, 23 січня 1992 р. в МЗС України відбувся обмін нотами між Україною та США про встановлення дипломатичних відносин у повному обсязі. Серйозною завадою на шляху розвитку двосторонніх відносин залишалася наявність на території України ядерної зброї. Підписання 14 січня 1994 р. президентами України, Росії та США тристоронньої заяви та угоди про ліквідацію ядерної зброї в Україні сприяло помітному поліпшенню американсько-українських відносин.

За активної підтримки США 8 лютого 1994 р. у Брюсселі представники України підписали документи, пов'язані з участю у програмі НАТО "Партнерство заради миру". Великий внесок у розвиток двосторонніх відносин між нашими країнами зробили державні візити до США президентів Л. М. Кравчука та Л. Д. Кучми, а також візити до України президента В. Клінтона 1995 і 2000 рр.

Зокрема, виступаючи перед багатотисячним натовпом киян і гостей столиці України в червні 2000 р., президент США Клінтон високо поцінував зусилля українського народу на шляху розбудови демократичного суспільства, проте зауважив, що це тільки перші кроки і необхідно зробити набагато більше в економічній сфері, захисті прав особистості, боротьбі проти організованої злочинності тощо. Президент українською мовою цитував нашого національного генія Т. Г. Шевченка: "Борітеся — поборете!".

КАНАДА

1. Становище країни після Другої світової війни

У роки Другої світової війни Канада зробила важливий внесок у перемогу антигітлерівської коаліції. Країна з населенням у 12 млн. душ спромоглася мобілізувати до збройних сил 785 тис. осіб, або майже 15% усього самодіяльного населення.

Канадські льотчики відіграли значну роль у повітряному захисті Великої Британії. Канадські війська брали активну участь у висадженні союзницьких сил у Франції 1944 р., у бойових діях на території Італії, Індії, інших країн. 42 тис. канадців загинули в роки війни.

повоєнний час Канада розвивалася досить успішно. Оскільки воєнні дії відбувалися на великій відстані від її території, ніяких економічних збитків країна не зазнала. Навпаки — канадські бізнесмени зуміли використати сприятливу кон'юнктуру для оновлення основного капіталу, завоювання нових ринків для своїх товарів, активної інвестиційної політики.

У перші повоєнні роки Канада вийшла на третє місце у світі за обсягом промислового виробництва. Хоча після відновлення економіки європейських держав та Японії вона посунулася далі, але входить до "великої сімки" найбільш промислово розвинених країн.

У повоєнні роки зберігалася залежність Канади від Великої Британії, яка репрезентована генерал-губернатором, хоча ще в 1931 р. англійський уряд визнав за Канадою самостійність у внутрішній та зовнішній політиці. Канада входить до Британської співдружності націй. Щоправда, позиції Великої Британії були послаблені після введення в 1947 р. канадського громадянства, а 1949 р. до Канади приєднався Ньюфаундленд, що був доти англійською колонією.

Позиції Сполучених Штатів у 40—50-х рр., навпаки, значно зміцніли. Якщо англійські капіталовкладення в канадську економіку становили 16%, то американські — 76%. На політичній арені Канади у повоєнний час діють дві впливові політичні партії — ліберальна і прогресивно-консервативна. Зокрема, ініціатором американсько-канадського зближення був лідер ліберальної партії Л. Сен-Лоран. У 1947 р., перебуваючи на посаді міністра закордонних справ, він виступив за відмову від традиційної орієнтації на Велику Британію і за "тісну співпрацю" зі Сполученими Штатами. Ставши прем'єр-міністром, Л. Сен-Лоран зважився на подальшу канадсько-американську інтеграцію. Він підтримував широке залучення в економіку країни американського капіталу.

Корпорації США скупили в Канаді величезні лісові масиви, землі, багаті на природні копалини, особливо уран, рідкоземельні метали, нафту. Вони вклали кошти в будівництво найбільш сучасних підприємств провідних галузей економіки, а також у банківсько-фінансову сферу.

Посилилася й політична залежність Канади від США. У 40-х рр. канадський уряд підтримував всі основні заходи американської зовнішньої політики: доктрину Трумена, план Маршалла, створення НАТО, війну в Кореї. Поступово Канада перетворилася на молодшого партнера США.

Особливо рельєфно ця лінія проводилася урядами Канади у 50-60-х рр.

У 70-х рр. ситуація дещо змінилася.

Це знайшло конкретне втілення у скороченні участі Канади у військовому механізмі НАТО, в розширенні зв'язків з країнами Спільного ринку, СРСР, установленні 1970 р. дипломатичних відносин із КНР. У 1976 р. прем'єр-міністр Канади відвідав з офіційним візитом Кубу. Помітно пожвавилася в 70-х рр. канадсько-японська торгівля, активізувалися економічні відносини з країнами Латинської Америки. Все це свідчило про більш самостійний і незалежний зовнішньополітичний курс Канади.