Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Лекції. Ладиченко.doc
Скачиваний:
20
Добавлен:
14.04.2019
Размер:
690.69 Кб
Скачать

3. Перехід від конфронтації до співробітництва

Припинення "холодної війни", внутрішньополітичні зміни в СРСР, мирні революції в країнах Східної Європи привели до розпаду ОВД (1 липня 1991 р.) і трансформації НАТО. Лондонська нарада керівників держав НАТО 5-6 липня 1990 р. ухвалила декларацію про радикальні зміни у своїй військовій доктрині. Країни НАТО зобов'язувалися не нападати на інші держави, а ядерне озброєння оголошувалося "зброєю екстремальної ситуації".

Зміни, що відбувались у світі, зробили актуальним завдання становлення нової системи європейської безпеки. Його розв'язанню сприяли як різноманітні багатосторонні зустрічі, так і двосторонні контакти між керівниками держав Європи. Так, на Паризькій нараді країн — учасниць Європейського економічного співтовариства (ЄЕС) на вищому рівні (листопад 1990 р.) було прийнято три важливі документи: Хартію для нової Європи, Спільну декларацію 22 держав, яка фактично узгоджувала принципи їхніх воєнних доктрин, і Договір про звичайні збройні сили в Європі. У хартії велику увагу приділено гуманітарним аспектам міжнародних відносин, "людському виміру" і становленню нового механізму розвитку загальноєвропейського процесу. Також на нараді було ухвалено рішення про радикальне скорочення озброєнь і збройних сил в Європі. 1 березня 1991 р. у Відні розпочав роботу постійно діючий Центр із запобігання конфліктів. Країни Східної Європй і Росія стали членами Ради Європи.

4. Нова роль центрально - і східноєвропейських держав на міжнародній арені

Унаслідок демократичних революцій 1989—1990 pp. у країнах Центральної та Південно-Східної Європи було ліквідовано накинуту ззовні радянську модель соціалізму. Нові політичні сили, що доступилися до влади, розпочали демонтаж адміністративно-командної системи та будівництво соціально орієнтованого господарства, правової держави і ліберальної демократії.

На сучасному етапі східноєвропейські країни прагнуть інтеграції з економічними й політичними структурами західноєвропейських країн, бажають увійти до НАТО. Проте їхній соціально-економічний і політичний рівень різниться, тому західні країни провадять диференційовану політику щодо цих держав.

У липні 1997 р. під час зустрічі лідерів НАТО в Мадриді було винесено рішення про прийняття до цієї організації трьох колишніх учасників Варшавського договору — Угорщини, Польщі та, Чехії. Це відбулося 1999 p., коли НАТО відзначала свій 50-річний ювілей. Хоча Франція та Італія наполягали на прййнятті до альянсу Румунії та Словенії, інші учасники зустрічі у верхах не підтримали цю пропозицію. Двері НАТО оголосили відчиненими для всіх, але без конкретних термінів прийняття "чергової хвилі". А всім, хто лишився поза межами організації, було запропоновано підсилену програму "Партнерство заради миру".

9 липня 1997 p., після того, як були оголошені нові члени НАТО, відбулася зустріч 44 керівників держав та урядів у Мадриді, яка дістала найменування 1-ї сесії Ради євро-атлантичного партнерства (РЄАП) на вищому рівні. Ця рада заступила форум політичних консультацій Заходу і Сходу з північноатлантичного співробітництва і перебрала місію координатора військового партнерства.

Поряд із західноєвропейською орієнтацією країни Центральної та Східної Європи прагнуть створити свої регіональні організації.