
- •Тема. Друга світова війна
- •Початок війни. Події 1939 р. – червня 1941 р.
- •Причини, характер і періодизація Другої світової війни.
- •Другу світову війну переділяють на такі періоди:
- •2. Напад Німеччини на Польщу
- •3. Вступ Червоної армії в Західну Україну та Західну Білорусь і приєднання їх до срср
- •4. Входження до складу Радянського Союзу Північної Буковини, Бессарабії, Латвії, Литви та Естонії
- •Радянсько-фінська війна
- •Окупація Німеччиною Данії, Норвегії, Бельгії, Голландії
- •7. Розгром Франції
- •Агресія на Балканах
- •План "Барбаросса"
- •2. Напад Німеччини на срср
- •3. Створення антигітлерівської коаліції
- •4. Перебіг подій на радянсько-німецькому фронті
- •5. Напад Японії на Перл-Гарбор і початок бойових дій на Тихому океані
- •6. Війна в Північній Африці
- •Перебіг війни у 1943 р.
- •1. Сталінградська битва, її наслідки та значення
- •2. Розгром німецьких військ на Орловсько-Курській дузі
- •Висадження англо-американських військ на Сицилії
- •Капітуляція Італії
- •5. Тегеранська конференція, її рішення та значення
- •Окупаційний режим у поневолених країнах. Рух опору
- •1. Нацистський "новий порядок" у Європі
- •2. Холокост
- •3. Рух Опору, його політична орієнтація та форми боротьби
- •1. Наступальні операції Червоної армії
- •2. Визволення території срср, перенесення воєнних дій у Центральну і Східну Європу
- •3. Відкриття другого фронту в Європі
- •Завершення та підсумки війни
- •1. Кримська (Ялтинська) конференція
- •2. Воєнна поразка і капітуляція Німеччини
- •3. Берлінська (Потсдамська) конференція та її рішення
- •4. Розгром Японії
- •5. Підсумки, наслідки та наука Другої світової війни
- •Порівняльна таблиця підсумків і наслідків Першої та Другої світових воєн
- •Світ після другої світової війни
- •1. Зміни у світі внаслідок другої світової війни
- •2. Створення оон
- •3. Мирні договори з колишніми союзниками Німеччини
- •4. Формування військово-політичних блоків
- •Виникнення і розгортання "холодної війни" 40-60-х pp.
- •Міжнародні відносини в 70 — першій половині 80-X pp.
- •3. Перехід від конфронтації до співробітництва
- •4. Нова роль центрально - і східноєвропейських держав на міжнародній арені
- •5. Внесок України в поліпшення загальної атмосфери безпеки у світі
- •Міжнародні відносини початку XXI ст.
- •Тема. Американський континент: сша, Канада та Латинська Америка (1945-початок ххі ст.)
- •1. Зміцнення міжнародного статусу сша внаслідок Другої світової війни
- •2. Особливості економічного розвитку
- •3. Наростання консервативних тенденцій у внутрішньополітичному житті
- •1. Внутрішня та зовнішня політика адміністрації Дж. Кеннеді та л. Джонсона
- •2. Загострення внутрішньополітичної боротьби у 70-ті рр. "Уотергейтська справа"
- •3. Другий етап науково-технічної революції
- •1. "Рейганоміка"
- •2. Політичний курс Клінтона
- •3. Економічне піднесення наприкінці XX— на початку XXI ст.
- •4. Зростання ролі сша у міжнародних відносинах після розпаду срср і комуністичного блоку
- •5. Українсько-американські відносини на початку XXI ст.
- •1. Становище країни після Другої світової війни
- •2. Проблема Квебеку
- •3. Конституційна реформа 1982 р.
- •4. Соціально-економічний розвиток країни наприкінці XX — на початку XXI ст.
- •5. Українці в Канаді
- •Країни латинської америки
- •1. Особливості соціально-економічного та політичного розвитку країн регіону в повоєнний час
- •Кубинська революція 1959 р.
- •Ліквідація військово-диктаторських режимів і відновлення конституційного ладу в ряді країн регіону
- •4. Українці в країнах регіону
- •Країни Латинської Америки у 40-90-х роках. Інтеграційні процеси
2. Холокост
Слово холокост означає катастрофу, або знищення єврейського народу в роки Другої світової війни.
"Новий порядок" передбачав здійснення особливої расової політики, жертвами якої стали євреї, цигани, а затим і слов'янське населення Східної Європи. У 1942 р. керівництво Німеччини винесло рішення про початок фізичного знищення всіх євреїв у Європі. По всій її території запрацювали "фабрики смерті" — концентраційні табори, найбільшими з яких були Освенцим (із травня 1940 р. по січень 1945 р. було знищено понад 4 млн. осіб), Майданек (знайшли свою смерть 1,5 млн. в'язнів), Треблінка на території Польщі; Дахау, Бухенвальд, Заксенгаузен і Равенсбрюк у Німеччині; Маутгаузен в Австрії. Там були ув'язнені військовополонені, цивільне населення, учасники руху .Опору. Загалом у концтаборах опинилися 18 млн. осіб, із яких 12 млн. було знищено. 6 млн. із них становили євреї. Тільки в Бабиному Яру окупанти знищили 195 тис. осіб, 150 тис. із яких були євреями. Криваві погроми провадили спеціально створені зондеркоманди. Всього на окупованій території колишнього Радянського Союзу, за підрахунками доктора Арада, колишнього директора Інституту пам'яті жертв нацизму й героїв Опору Яд Ва-Шем в Ізраїлі, перед війною проживало 2,75-2,9 млн. євреїв. Після закінчення війни в живих залишилося кілька десятків тисяч. Тільки в Україні загинуло 1,4 млн. євреїв. На сьогодні відомо 248 місць їх масового знищення: Янівський табір у Львові, Жандармська балка у Дніпропетровську, Дробицький яр у Харкові та ін. Серед них були видатні вчені, духовні особи, уславлені лікарі, юристи, діячі мистецтва, які збагатили науку і культуру не тільки свого народу, а й усієї Європи.
Мовою документів
Із свідчень Янкеля Верника, колишнього в'язня концтабору Треблінка, побудованого спеціально для знищення виключно євреїв
"До камер розміром у 25 квадратних метрів впускали від 450 до 500 осіб. Було страшенно тісно. Один напирав на іншого. Вносили дітей, гадаючи, що цим урятують їх. На шляху до смерті їх били, штовхали прикладами, а також залізними палицями. На них пускали собак, їжі, гавкаючи, кусалися й кидалися на жертв. Кожен із криком, рятуючись від ударів і собак, сам поспішав в обійми смерті — біг у газову камеру. Ті, що були сильнішими, переносили слабших. Шум тривав недовго. Двері а тріском зачинялися, камера ставала могилою. Пускали мотор і з’єднували з вихлопними трубами, 15 хвилин —і всі були мертві, навіть не лежали, бо це було неможливо. Стояли, падаючи один на одного. Вже не кричали. Матері і діти в смертних обіймах...".
3. Рух Опору, його політична орієнтація та форми боротьби
Після запровадження "нового порядку" поневолені народи в Європі та Азії ставали на боротьбу проти ворога. У багатьох країнах створювалися партизанські загони, виникав рух Опору, що об'єднував різні верстви населення: робітників і селян, дрібну й середню буржуазію, інтелігенцію і діячів церкви, людей різних політичних поглядів і переконань.
Рух Опору мав інтернаціональний характер. Особливо це виявлялося в підпільних організаціях концтаборів, членами яких були люди різних національностей. Активну участь у діяльності підпілля брали військовополонені бійці й командири Червоної армії, котрі воювали у партизанських загонах Франції, Італії, Польщі та в інших країнах Європи.
У Франції проти окупантів боролася "Вільна Франція" — організація, яку створив генерал Шарль де Голль одразу після окупації країни німцями, а також партизанські загони й підпільні групи, очолювані комуністами та соціалістами. Вже .18 червня 1940 р. Ш. де Голль виступив по радіостанції Бі-Бі-Сі з Лондона і закликав французьких солдатів та офіцерів не складати зброю, вступати до лав організації "Вільна Франція". "Хоч би що сталося, полум'я французького Опору не повинно згаснути і не згасне", — запевнив він. У листопаді 1942 р. французька компартія уклала з Ш. де Голлем договір про спільні дії. У травні наступного року було створено Національну раду Опору, що об'єднала всі сили, які боролися проти окупантів. А в червні було утворено Французький комітет національного визволення (ФКНВ), який оголосив себе урядом. Згодом його очолив Ш. де Голль.
Антифашистський рух Опору набув широкого розвитку в таких країнах, як Югославія (де в листопаді 1942 р, було створено Народно-визвольну армію під командуванням Й. Броз Тито), а також в Італії, Польщі, Чехо-Словаччині.
У Північній та Середній; Італії, окупованих німецькими військами, керівництво рухом Опору здійснювали комітети національного визволення, що складалися переважно з представників демократичних партій. Деякі гірські райони Італії були очищені від окупантів і перетворилися на своєрідні "партизанські республіки", де повновладними господарями були партизанські бригади ім. Дж. Гарібальді.
У Польщі рух Опору набув великого розмаху. Тут не існувало колабораціонізму (співробітництва) з німецькими окупантами ані як політичної, ані як економічної течії. Терор, геноцид, вкрай жорстокий окупаційний режим не створювали умов для співробітництва. Гітлерівська расистська доктрина мала однією з цілей знищення польської державності й польської нації. 22% населення (6 млн.) гітлерівці встигли знищити. Значний авторитет серед населення мали загони Армії Крайової, керовані з Лондона емігрантським урядом, і загони Гвардії Людової, створені Польською робітничою партією (комуністична партія). Обидва ці військові формування вели боротьбу проти окупантів, хоча між ними існували серйозні розбіжності щодо тактики і стратегії у визвольному русі, майбутнього устрою Польщі, що переростали у відверто ворожі відносини.
Народи Чехо-Словаччини чинили дедалі більший опір окупантам. Поширився саботаж на військових заводах, чинилися диверсії на залізницях, електростанціях. У країні зростало єднання всіх патріотичних сил незалежно від партійної та релігійної належності. В СРСР було створено 1-й окремий чехо-словацький батальйон під командуванням Л. Свободи, що 8 березня 1943 р. прийняв бойове хрещення в боях за Соколове (на південь від Харкова). Після цього батальйон став бригадою, що увійшла до складу 38-ї армії генерала К. Москаленка.
Своєрідно розвивався рух Опору в Греції. Народно-визвольна армія вела операції на всій території країни, створювала визволені райони, де владу перебирали народно-демократичні радії і комітети. Загони ЕЛАС фактично визволили основну частину Греції.
На території України, Білорусі, в західних районах Росії, окупованих ворогом, партизанський рух набув великого розмаху. Там діяли цілі з'єднання під керівництвом Центрального штабу партизанського руху, створеного у травні 1942 р. Вони застосовували різноманітні методи боротьби — від окремих диверсій до масової рейкової війни. Це відволікало від бойових дій на фронті значні сили гітлерівців. Без перебільшення можна сказати, що партизанська війна в тилу ворога значною мірою сприяла крахові окупаційного режиму на території СРСР. Крім створених Москвою, на окупованих територіях діяли антифашистські національні формування в Латвії, Литві, Естонії, Білорусі, Росії. В Україні впродовж десяти років проти нацизму та більшовизму боролася Українська повстанська армія (УПА), бійці якої зробили значний внесок у боротьбу проти ворога.
Патріотичний і антинацистський рух Опору відіграв визначну роль у перемозі над "коричневою чумою". Його учасники обирали різноманітні форми і засоби боротьби проти ворога за свободу і незалежність своїх країн. Багатьом із них судилося покласти життя на спільний вівтар перемоги.
ВОЄННІ ДІЇ У 1944 р.