78. Передекзистенціалізм Скорена Кєркегора. Вчення про 3 стадії людського існування.

Філософські погляди данського мислителя Кєркегора склалися під впливом німецького романтизму, з одного боку, і були антираціоналістичною реакцією на філософію Гегеля, — з іншого.Він скептично критикував усе, що йогго сучасники вваж.ідеальним. Вперше він приділив увагу терміну ЕКЗИСТ. – ІСНУВАННЯ. Розум як існування людини, похідні – настрої, відчуття. Людське існув.протиставляється існуванню світу, абстракції. Об'єктивність є необгрунтованою і непозбавленою вигадки. Людське існування може бути охоплене поняттями, людина на шляху до Бога проходить три якісно відмінні стадії: 1.Естетичну: людина піддається бажанням, почуттям,інстинктам –зовнішньому впливу, виконує їх, вона є ненаситною, хоче все більше. Людина не зв'язана із минулим та майб., не знає, що таке вина і обов'язок. В результаті етик приходить до траг.фіналу – не може насититись і знесилюється, стає етиком.

2. Етичну: Обов'язок, провина, повторення. Це людина раціональності, здатна піднятися над чуттєвою природою, прагне соціальності, сім'ї, становища. Вона робить зусилля над собою. Має аскетизм, у її обмеженні діє вольова природа. Етик закінчує відчаєм. Далі йде релігія.

3.Релігійна: найвища, головна стадія розвитку людини. Це віра силою абсурду, несумісна із жодним раціональним поясненням.( Приклад про Агамемнона та Авраама). Те, що вимагає Бог не є надто багато, і жертва не може бути занадто великою, якщо її вимагає Бог.Ця жертва, готовність до неї стала передумовоювважати Авраама отцем віри.

79. Філософія життя. Загальна х-ка

«Філософія життя» формується в середині XIX ст. Криза раціоналізму. Основним концептом виступає життя як інтуїтивно-осяжна цілісна реальність, яка нетотожна ні духу, ні матерії. Пізнання є актом інтуїції. Відбувається культ творчості та генія. Філос.життя визнає неможливість примирити науку та філософію, їх погляди на світ. Наука прагне підкорити світ, а філос.займає позицію спостерігача. Мистецтво – найбільш адекватна та яскрава форма вираження життя, у ньому увіковічнені ідеї, найбільш свобідний віиз мист-ва – музика( Вагнер).Синонімом життя стає творчість як постійне породження чогось нового, життя – це процес творчого становлення, він є аналітичним, підвладним розсудку. Методом пізнання стає художній символ. Ф.Ж. є антисцеїнтичною. Розум відірваний від життя. Орієнтир на задоволення практичних потреб. Філософія зближується з міфологією. Мислителі висловлювались метафорично і афористично. Визначні філософи: Шопенгауер, Ніцше, Бергсон, Шпенглер. У 30х рр. Філософія життя вичерпує себе і ввинакиє нове мислення – позитивізм.

80. Філософія Фрідріха Ніцше. Загальна х-ка

Головним питанням своєї епохи Ніцше вважає питання про «надлюдину». Коли він вживає поняття «надлюдина», то має на увазі не соціальний аспект людського життя, не суспільно-політичну ієрархію. «Надлюдина» — це те, що в філософії Стародавнього Сходу означає «досконало мудрий» — людина, яка осягнула Дао, пізнала чотири священних істини буддизму чи пройнялась складною діалектикою християнської трійці. Бути «надлюдиною» — не означає стояти при владі. «Надлюдина» у Ніцше постає як долаючий власні страждання творець особистого життя, а не як вождь, не як «повелитель людського стада».

Ніцше вважав, що розум не є головною характеристикою людини, це є незначна частина нашої душі. Основою життя взагалі і, зокрема, людського, є воля, хотіння, прагнення, тобто активність. Справжньою людиною є та, яка прагне виявити свою силу, свою активність, яка прагне до самовдосконалення. «Воля до влади» означає самоствержування, самопереборювання, владу над собою, а не над іншими. Людське щастя Ніцше вбачає в почутті зростаючої сили, влади, вмінні переборювати всі перешкоди. Він стверджує: «Хай гинуть слабкі, їм треба допомагати в цьому, тому що нічого немає гіршого, ніж співчуття».

У творчості Ніцше дається радикальна критика християнських цінностей.

У філософії Фр.Ніцше є 3 етапи розвитку:

I етап — Ф.Ніцше розвиває вчення Шопенгауера та розробляє естетичну проблематику (праці «Походження трагедії з духу музики», «Невчасні роздуми»);

II етап — вивчає проблеми людського пізнання, виявляє інтерес до позитивізму та природничих наук, піддає критиці мораль суспільства (твори «Людське, надто людське», «Ранкова зоря», «Весела наука»).

III етап — надає своїй філософській концепції відносно закінченого вигляду, осмислює метафізичну проблематику, розробляє концепцію «волі до влади» (праці «Так говорив Заратустра», «Антихристиянин», «По той бік добра та зла», «Генеалогія моралі», «Воля до влади»).

Твори Ф.Ніцше репрезентовані у різних жанрах. Тут і форма есе, і праці, які складаються з ланцюжка афоризмів і фрагментів. Філософія Ф.Ніцше набула вираження у поетичній творчості, в легенді, міфі.

В філософській творчості Ф.Ніцше поєднуються дві основні тенденції. З одного боку, Ніцше — прямий ідейний нащадок західної філософської класичної традиції — античної філософії, філософії Нового часу. З другого боку, Ніцше є виразником ірраціоналістичної тенденції європейської культури. Злиття цих двох тенденцій багато в чому обумовило багатоплановість і суперечливість як самої творчості Ніцше, так і його наступного впливу.