46. Антагонізм граду земного і граду Божого у філософіїї Августина Блаженного

Августин вперше приходить до дослідження історії, він вважав, що вона наділена сенсом. Історія людства є історією боротьби 2 непримиримих начал – світла(неба) та пітьми(держави). Держава базується на егоїзмі, на типі любові – Купідітас, а протиставляється їй – КАРІТАС – любов альтруїстична, до людини, до Бога та зневажання себе. Приклад – розвиток, існування та крах Римської держави. Це стало поштовхом до створення праці «Град Божий». Августин вважав, що винна у всьому жахлива історія Рима, бо вже навіть у її історії лежить гріх – братовбивство. Сенс історії полягає у перемозі християнства у всесвітньому масштабі. Він створює періодизацію історії на 6 періодів, 5 із них – старозавітна історія, 6 – 1 пришестя Христа, і закінч він 2 пришестям, страшним судом, відділенням праведників від святих. Град Божий приречений у цьому світі на бездомність. Тут є постійний антагонізм між державами, їхнє насильство над людиною. Це все – гріхи.Отже, людська історія має певну спрямованість: вона йде від виникнення до кінця. Час не вічний, бо до створення світу ніякого часу не існувало, і після кінця світу часу теж не буде.

47. Філософські і богословські погляди Августина.

48. «Сповідь» Августина Блаженного.

49. Августинове тлумачення проблеми співвідношення волі людини і волі Бога: проблема божественної благодаті. Вчення про предисценацію.

Августин являє собою дуалістичне поєднання начал. Істина потрібна людині для досягнення бажань. Він критикує основні цінності та ідеї язичницької цивілізації. Він 9 років прослужив маніхейству( пост.боротьба добра і зла). Він казав, що церква не тільки запрошує, але й заставляє до добра.Також говорить про акт навернення, вибору самого себе і вибору себе як християнина. Головний у світі – Бог, далі – стосунки у світобудові людей і Бога.Увесь світ створений із протилежностей.Але головне у стосунках Бога і людини – гріх. Всі люди грішні перед ним. Гріх набуває антропологічного, космополітичного, метафізичного значення. Згрішивши, людина занурює у гріх весь світ. Для цього потрібна спокута Христа.Він вірить, як і Тертуліан, що Бог творить світ з нічого, відтворює та постійно поновлює його.( Тема Сповіді).

У гносеології він прагне відкинути скептицизм.Джерелом усіх вічних істин є Бог.Він є світлом, що освітлює душу людини. Душа – це творіння Бога, тому він заперечує її передіснування , але вона – вічна. Вона не руйнується, бо не склад.із простору і частин, вона існує у часі, має розум, пам'ять і волю. Воля вища за розум, а Віра – вища за волю.Волюнтаризм переростає у федеїзм – ставлення віри вище,ніж розум. Людина повинна полюбити і повірити у Бога, а потім - пізнавати. Августин вчив про пізнавальну силу любові.

Предисценація – визначення наперед. Одні люди визначені до спасіння, інші – до гибелі. Бог – джерело усіх благ, він сам – благо, і людина повинна усім завдячувати йому.Але кожна людина приречена на спасіння. Віра – це дар Божий, тому вона є несвобідною.

Августин Блаженний пристосував платонізм для роз­будови християнської теології. Через платонізм Августин почав переосмислювати маніхейську думку щодо боротьби добра і зла. Він вважав, що Бог – благий і досконалий, а зла, як такого – немає. Зло лише є відсутністю належного добра. Це ставлення тіла вище за душу, коли природа стає вищою від Бога. Якщо людина відокремлюється від Бога, то і вся природа відокремлюється від нього. Августин вважав, що джерелом добра в людях є благодать, яка сходить на людину, обрану Богом до спасіння. Він думав, що Ісус спокутував гріхи лише за меншість, обрану до спасіння.