38. Філософія скептицизму

Засновником скептицизму був Піррон (IV ст. до н.е.), який оголосив неможливим будь-яке істинне знання про речі навколишнього світу. Всі речі — абсолютно непізнавані. Про них нічого не можна сказати — ні істинного, ні хибного.

Скепсис – прискіпливість до речей, будь-яку проблему вони досліджували педантично, відкидаючи помилки, хиби. Висловлювали невдоволення недосконалістю людської думки. Якщо знання будувалось на свідченнях органів відчуттів – воно недостовірне. Єдиний критерій істини – видимість.Світ є нерівним, недосконалим, і ми не можемо знати усе, що відбувається у ньому. Скептики також говорять про атараксію(свободу) і незворушність. Скептики йшли до неї через відмову від знання, бо вважали його заблудженням. Тобто, філософ повинен стримуватись від будь-яких суджень.

Немає ніякої різниці між добром і злом, щастям і нещастям. Жодної проблеми не можна вирішити однозначно, жодне твердження не більш істинне, ніж протилежне йому. «На кожне слово є зворотнє слово» — улюблене прислів'я скептиків.

37. Філософські напрямки елліністичної епохи(епікуреїзм,стоїцизи, еклектизм)

Було багато напрямків та шкіл у еллінській філософії. Найпоширеніші – кінізм, стоїцизм, епікуреїзм, скептицизм.

Епікуреїзм – отримав назву від імені свого засновника – Епікура. Він вважав, що усе життя проникнуте стражданнями і потрібно знайти засіб, щоб звільнитись від зла. Він хотів звільнити людей від страху перед смертю та невідомим. Непередбачуваність лякає людину.Мати Епікура виганяла духів із людей, він завжди відчував присутність зла серед людей, і казав, що ніяка віра не зможе допомогти позбутись страху та врятуватись. Він не визнавав духовну природу у будь-чому, був спадкоємцем атомістичної теорії Демокріта. Він закликав: «Живи непомітно!», вважав, що лише відокремившись від усього, людина досягне АТАРАКСИ(свободи).Скупість, розкута, багатство позбавляють людину доброчесності. Епікур був просвітником, вважав усіх людей рівними, пропагував стриманість та врівноваженість.Його віра – земна, і існує у корені природи.Політика, страх перед богами, смертю та загробним світом недозволяють досягнути атараксії.

Стоїцизм – найкривавіший напрямок у всій елліністичній філософії, що обіймає 7 століть(4 ст. до н.е. – 3 ст. н.е.). є рання стоя, середня та пізня. Слово стоя виник від законод.чинника, люди, народжені не в Афінах, навчались стоячи. Стоїцизм утверджує те, що людина повинна здобути незалежність від світу, звільнитись від бажань. Змінити щось у світі – неможливо! Філософ не мав повністю цуратись соціального життя,але мав бути позбавлений пристрастей, не показував свого скепсису до життя,не відкидав культуру, просвітництво, релігію. Бажання віднайти баланс між соціальним та природнім. Стоїки є зваженими, консервативними, незворушними(апатичними)Важливим є воля до знання і дотримання поглядів, які сповідуєш. Найактивніше розвив. у Греції та Римі на лат.основі. Найвизначнішим став НЕОСТОЇЦИЗМ,представники: Епіктет,Марк Аврелій, Секнека.