- •1. Предмет історії філософії
- •2. Природа філософського знання, його місце у світогляді.
- •3. Духовне зростання людства крізь призму ясперівської концепції осьового часу
- •4. Західна та східна культурі парадигми. Проблеми сумісності.
- •5,6 Основні засади буддизму
- •7. Жень як центральна категорія конфуціанства.
- •8. Вчення Конфуція про виправлення імен.
- •9. Ґенеза, природа і розвиток античної філософії
- •10. Періодизація античної філософії.
- •12. Перші іонійці – натурфілософія мілетської школи
- •13. Філософія Фалеса.
- •15. Діалектика Геракліта Ефеського.
- •16. Геракліт і його вчення про Логос
- •19. Вчення про буття і небуття Парменіда.
- •20. Атомістична теорія Демокріта.
- •21. Софістика і зміщення осі філософського пошуку з космосу на людину.
- •22. Античні просвітники – особливості філософської пропаганди софістів.
- •23. Мудрець перед лицем смерті – Сократ.
- •24. Особливості філософського стилю Сократа – іронія і маневтика.
- •25. Переоцінка Сократом традиційних цінностей.
- •27. Друга навігація Платона та її наслідки для античної філософії.
- •28. Вчення Платона про ідеї
- •29. Гносеологічні погляди Платона – теорія амнезису.
- •30. Проблема людини у Платона – дуалізм душі і тіла.
- •31. Діалог Платона Федон.
- •32. Критика Аристотелем платонівського вчення про ідеї.
- •33. Психологія Арістотеля – вчення про три душі.
- •34. Етика Арістотеля
- •35.Дві парадигми природи мист-ва: Платон і Арістотель. Вчення Аріфстотеля про катарсис
- •36. Александр Македонський і перехід від класичної до елліністичної епохи. Зміна орієнтирів.
- •38. Філософія скептицизму
- •37. Філософські напрямки елліністичної епохи(епікуреїзм,стоїцизи, еклектизм)
- •39. Стоїцизм. Загальна х-ка
- •40. Філософія неоплатоніків. Вчення Плотіна про еманацію. Тріада неоплатонізму.
- •42. Феномен християнства в історичному контексті.
- •44. Періодизація патристики
- •45. Апологетика перших століть християнства. Фідеїзм Тертулліанна
- •46. Антагонізм граду земного і граду Божого у філософіїї Августина Блаженного
- •47. Філософські і богословські погляди Августина.
- •48. «Сповідь» Августина Блаженного.
- •49. Августинове тлумачення проблеми співвідношення волі людини і волі Бога: проблема божественної благодаті. Вчення про предисценацію.
- •50. Пізня патристика. Северин Боецій.
- •51. Загальна характеристика схоластики та її періодизація.
- •52. Полеміка реалізму і номіналізму.
- •53. Рання схоластика. Ансельм Контерберійський.
- •54. Зріла схоластика. Тома Аквінський.
- •55. Антропологія Томи Аквінського. Людина як compositum душі і тіла (вчення про людину).
- •57. Співвідношення віри і розуму, теології і філософії в ідейній спадщині Томи Аквінського.
- •58. Пізня схоластика. Вільям Оккам. “Бритва Оккама”
- •59. Антропоцентричність філософії епохи Ренесансу.
- •60. Натурфілософські ідеї мислителів доби Відродження.
- •61. Скептицизм Мішеля Монтеня
- •62. Зародження протестантизму. Мартін Лютер.
- •63. Емпіризм Френсіса Бекона
- •64. Емпірико-сенсуалістична лінія в теорії пізнання Нового часу.
- •65, Суб’єктивістське перетлумачення людського пізнання. Протиставлення суб’єкта до об’єкта у філософії Рене Декарта.
- •66. Принцип раціоналістичного методу Декарта.
- •67. Релігійна філософія Паскаля.
- •68. Суперечлива природа людини у Паскаля. Людина як «Мислячий очерет».
- •69. «Думки» Паскаля. Основні ідеї.
- •70. Феномен Просвітництва (від деїзму до атеїзму). Значення «Енциклопедії».
- •71. Деїзм філософії просвітників.
- •72. Ідеалістичне спрямування німецької класичної філософії.
- •73.Етичні погляди Канта.
- •74. Гносеологічна концепція Канта. Розум і Розсудок.
- •75. Особливості діалектичного методу Гегеля. Гегелівська тріада.
- •76. Суперечність між системою і методом.
- •77. Особливості розвитку філософії в хiх ст. Започаткування некласичної парадигми
- •78. Передекзистенціалізм Скорена Кєркегора. Вчення про 3 стадії людського існування.
- •79. Філософія життя. Загальна х-ка
- •80. Філософія Фрідріха Ніцше. Загальна х-ка
- •81. Ніцшівське протиставлення аполлонічного та діонісійного начал у житті і культурі.
- •82. Головні засади фройдизму. Неофройдизм. Поняття колективного безсвідомого.
- •83. Філософія позитивізму. Основні етапи
- •84. Екзистенційна філософія у хх столітті.
30. Проблема людини у Платона – дуалізм душі і тіла.
У людині Платон розрізняє смертне тіло і безсмертну душу, яка є керманичем тіла й одночасно його полонянкою. Тіло є в'язницею душі й прокляттям за недосконале життя в минулому.Людська душа, на його думку, є безсмертною і є вища за тіло. Вона може перероджуватись. Її потрібно постійно удосконалювати, плекати, розвивати свій розум. У душі існує першопочаткова інтуїція істини. Тіло – це лише середовище, у якому перебуває душа. Тому його потрібно підтримувати, щоб не померти. Але й не потрібно піддаватись інстинктам та насолодам. Ідея реінкарнації душі, вона жива, вічна. Платон знехтував самоцінність індивіда, цілком підпорядкувавши його принципу державності. Індивід — знаряддя держави. Виховання, мистецтво — все повинно бути підпорядковане державі як вищій меті. Навіть приватну власність заперечував він в ім'я держави.
31. Діалог Платона Федон.
Ранній твір Платона. В діалозі документується невдоволеність платонівського Сократа матеріальними причинами виникнення, зникнення та буття, як вони зображені в природно-наукових вченнях досократських філософів. Каже про смерть. Визнає її цілком закономірним фактом, бо життя все одно веде до неї, ми щохвилини вмираєимо, бо втрачаємо час. Смерті не потрібно боятись, не потрібно хапатись за життя – це жалюгідно. Смерть – це лише втрата тіла, його відділення від душі, яка продовжуватиме жити вічно! Отже, якщо в Апології Сократ до смерті підходить нейтрально, то тут він вважає її більш привабливою.
Сократ визнає, що існує не тільки матеріальна, але й нематеріальна причина того, що втримує його від втечі із тюрми – розум. Він приходить до висновку, що підхід через органи чуття не приносять пізнання причин, чому речі мають певні властивості. Тому він прагне продовжити дослідження за допомогою розуму (втеча до понять; друге найкраще рішення). Причини не є матеріальними, вони є невидимими,або спільними із ідеями. Тут він згадує і про співвідношення душі і тіла, що душа усі турботи повинні бути спрямовані на душу. Також говорить і про теорію анамнезису – пригадування. Розуміння, очищення душі, пізнання істини – ось переваги. Цей діалог можна вважати початком метафізики.
32. Критика Аристотелем платонівського вчення про ідеї.
Арістотель належить до синтетичного періоду у античній філософії. Він є учнем Платона, йому належить крилатий вислів «Платон мені друг, але істина дорожча». Але, якщо Платон – основоположник філософування,його твори більше художні, він цінує математику,то Арістотель будує досить систематичну споруду творчого порядку,він сильний у класифікації. У його методі – строгий раціональний дискурс, тяжів до природничих наук, він прагнув із хаосу створмити космос. Автор «Метафізики».
Він вказав на те, що концепція Платона має слабкі сторони. Платон нібито неправомірно відрізав ідеї від речей. Ідеї – це внутрішня сила речей і їх розривати не можна. Арістотель схильний говорити про ідеї, а не про форми.Ідея існує у наднебессі, а форма властива самій речі. Він висуває іманентні форми. Платон вважав, що існує певний зразок досконалої речі, і світ є світом копій. Арістотель же говорить про 4 передумови появи певной речі: матеріал, форма, мета, дія. Також Арістотель поділив усі існуючі науки на 3 розділи: теоретичні, практичні та поетичні. За критерієм цінності найвище стоять теоретичні. Їх мета – виробництво певних продуктів, це науки про творчість науки та людину у ній.