75. Особливості діалектичного методу Гегеля. Гегелівська тріада.

Гегель завершив розвиток нім.філософії. Філософія – це те ж , що й релігія – АБСОЛЮТ. Сутністю Бога є самосвідомість, або мислення мислення. Людина своїм мисл. здатна проникнути у будь-які суперечності життя. Все у світі з'єднано причинно-наслідковим зв'язком. За Гегелем, діалектична логіка – основа пізнання – його інструмент, а форма – поняття. Рушійним мотором діалект.логіки є суперечність, боротьба протилежностей.Чисте поняття=сутності речей.будь-який розвиток відбувається за певною схемою: теза(твердження)–антитеза(заперечення) – синтеза(заперечення заперечення).Це не означає, що синтеза усуває 2 попередні етапи.У синтезі примиряється теза та антитеза і виникає новий якісний стан.(Пуп'янок – квітка – плід).

76. Суперечність між системою і методом.

Гегелівський діалектичний метод, таким чином, вступає в протиріччя з вимогою системи. Систему Гегель вважав досконалою, остаточною, вона не може розвиватись.А метод є діалектичним, постійно розвивається. Гегель розглядав свою систему як філософію, що вінчає собою розвиток всього людства, в якій досягнута абсолютна ідея; тим самим і історія ніби набувала завершення, і досягнутий нею рівень, тобто умови сучасної Гегелю Німеччини, оголошувались вищою точкою історичного руху людства. Тим самим, всі протиріччя дійсності вирішуються і досягається абсолютно істинний стан — якраз цього вимагає гегелівська система. Але це суперечить діалектичному методу. Метод вимагає перетворення існуючої дійсності, гегелівська система ж вимагає оправдання дійсності.

В роботі «Наука логіки» Гегель ставить завдання показати саморух поняття. Весь процес саморуху поняття здійснюється діалектичним шляхом. Заключена в кожному понятті «заперечність», яка і складає його обмеженність, однобічність, виявляється поштовхом до саморозвитку цього поняття. Гегель пропонує щаблі, сходини, по яких людина може підійматися, здобувати щоразу новий досвід,а, досягнувши вершини – осягне істину, подивиться на світ та себе з точки зору завершеної історії. Там, наверху, не буде протилежностей, буде досягнута тотожність мислення і буття. Поки поняття не досягне свого вищого пункту — абсолютної ідеї, доти кожен із ступенів його розвитку дає тільки відносну, але не кінцеву, не повну істину.

77. Особливості розвитку філософії в хiх ст. Започаткування некласичної парадигми

Філософія кінця XIX — початку XX ст. в основному відійшла від принципів класичної філософії. Гносеологізм стає визначальним. Абстрактність та спекулятивність у гегелівському мисленніна поч.30х рр вивітрюється. Утворюються 3 течії, напрями, які рухаються опозиційно до філософії класичного ідеалізму. (Гегеля критикували за нежиттєвість теоретизування, відхилявся від емпіризму, не цікавився природн.науками, базисом існування людини, природи).1 – ПОЗИТИВІСТИ (Огюст Конт),2 – ФІЛОСОФІЯ ЖИТТЯ (Шопенгауер, критикує Гегеля за фрагментарність та несистематизацію філософії), 3 – ЕКЗИСТЕНЦІАЛІСТИ (К'єркегор, крит.геге.за те, що не залишає у своїй системі місця для людини). Не відштовхував гегеля американський прагматизм( у 80х рр 19ст. ) – Пірс, Джеймс; і релігійна філософія НЕОТОМІЗМ(1879р).