63. Емпіризм Френсіса Бекона

«Будь-яке судження ми можемо висловити лише послуговуючись фактами». Англійський філософ Ф.Бекон(1561-1626 рр) започатковує вивчення методів осягнення природи. Особливо він цінив метод ЕМПІРИЗМУ. Основний твір Бекона: «Новий органон». Головну увагу Бекон приділяє проблематиці науки, знання і пізнання. У світі науки він вбачав основний засіб розв'язання соціальних проблем і суперечностей сучасного йому суспільства. На думку Бекона, узгодженість між наукою і владою має плідно впливати на соціальний розвиток.

«Знання – це сила», -Бекон. Він вважав знання істиною, і цим воно відрізняється від практики. Релігія, на думку Б.,не повинна втручатись у науку. Він казав, що повне знання сусідить з релігією, а часткове – веде до атеїзму.

Основним робочим методом логіки він вважає індукцію(від конкретного до загального) і зовсім відмовляється від дедукції. Як основне знаряддя пізнання у нього виступають почуття, досвід, експеримент і те, що з них випливає. На основі узагальнення чуттєвих даних ми дістаємо достовірне знання. Але досвід дає нам істинне знання тільки тоді, коли свідомість буде звільнена від помилкових суджень (образ дзеркала). Таких ідолів Бекон виділяє чотири групи: «ідоли роду», «ідоли печери», «ідоли ринку», «ідоли театру».

«Ідоли роду» — це помилки, властиві всьому роду людському. Вони зумовлені спільною для всіх людей природою, недосконалістю самого людського розуму.

«Ідоли печери» — це спотворення, джерелом яких є індивідуальні особливості розуму індивідів.

«Ідоли ринку» — це перешкоди, які виникають внаслідок спілкування між людьми за допомогою слів. Це процес нав'язування індивідам тих чи інших помилкових, але таких, що вже стали звичними, уявлень.

«Ідоли театру» — помилки, породжені сліпою вірою людей в авторитети, старовинні традиції, хибні думки.

Усвідомлення природи цих ідеалів допоможе подолати перешкоди на шляху пізнання.

64. Емпірико-сенсуалістична лінія в теорії пізнання Нового часу.

Основною проблемою філософії Нового часу – гносеологія. У 17-18 ст. людина стає розкутою і прагне пізнати. Це століття геніїв. Впали цінності Середньовіччя, виникає альтернатива раю – створення ідеальної держави. Тоді ж теорію пізнання поділяють на 2 фактори: ЕМПІРИЧНИЙ( пізнання за допомогою досвіду та відчуттів), СЕНСУАЛІСТИЧНИЙ ( метод занурення у матерію).

Бекон, Гоббс (систематизатор емпіризму Бекона, автор праці «Левіафана») і Локк були деїстичними матеріалістами. Природу вони розглядали як субстанцію, щось самостійне, а науку — єдиним вченням про природу. Сферу моралі во­ни залишали в компетенції Святого Письма. їх світогляду притаманний натуралізм у механістичній формі. Вони роз­глядали людську суб'єктивність як віддзеркалення зов­нішнього (механічного) світу. І сама ця суб'єктивність зво­дилась до механічної комбінації ідей (особливо у Гоббса). Суб'єктом пізнання вони вважали окремого індивіда, але вже у вченні про «привиди» (Бекон) і про суспільний ха­рактер знаків (Гоббс) вони зіткнулись із впливом суспільс­тва на процес пізнання.

Емпіризм у його крайньому сенсуалістському тракту­ванні, коли відчуття визнаються єдиним джерелом знан­ня, таїв у собі загрозу суб'єктивізму. (Якщо мені дані від­чуття і нічого, крім відчуттів, то на основі чого я суджу?)