52. Полеміка реалізму і номіналізму.

Суттєве значення для подальшого розвитку європейсь­кої філософії мала дискусія між номіналістами і реаліста­ми, яка тривала в схоластиці протягом кількох століть. Центральна проблема дискусії — природа загальних понять. Почалося все як теологічна суперечка. Підгрунтя – догмату Святої Трійці. Ортодокси вваж., що Трійця – це єдине і святе, а інші – що це три окремі іпостасі. Ті, хто говорив про єдність – реалісти, хто про окремість – номіналісти. Ця проблема споріднена з проблемою співвідношення за­гального і одиничного, що хвилювала давньогрецьких філо­софів, але їй властиве дещо інше смислове забарвлення.

Реалізм — філософський напрям, згідно з яким загальні поняття існують реально як сут­ності речей.Вони є первинні, існують незалежно від нашого мислення, поза свідомістю.

Ансельм Кентерберійський,Тома Аквінський був поміркованим реалістом, вважав, що загальне існує нерозривно від одиничного, що людина осягає сут­ності в поняттях розуму. Є 3 аспекти універсалій,ланцюжок: ідея, що існує в Бога — сутність — ідея в розумі людини. Ієрархічна побудова сущого

Номіналізм— філософське вчення, що запе­речує онтологічне значення універсалій (загальних понять), ствер­джуючи, що універсали існують не в дійсності, а тільки в мисленні людини.Універсалії – це лише імена речей, а дійсним існуванням володіють лише одиничні речі.

Номіналісти — Вільям Оккам, Жан Буриданне при­ховують ніяких універсалій.

Така відмінність у співвідношенні одиничного і за­гального в світі речей передбачала різні тлумачення спо­собу їх творення. Реалісти — прихильники платонівсько-арістотелівської традиції, для якої Бог є передусім розу­мом — вважали, що ідеї (загальне) як думки Бога передують творінню (є своєрідним планом творіння) і в самому творінні, в речах складають їх сутність. Усе це зу­мовлює , Що постала в концепції Аквінського, зумовлена різним спо­собом втілення ідеї — форми.

Номіналісти щодо розуміння Бога схилялись до біб­лійної традиції, яка тлумачить його як вищу волю. На їх думку, Бог творить речі за своєю волею, вони не є втілен­ням ідей. Речі одиничні. Це є підставою для заперечення принципу ієрархічності побудови світу. Обидві концепції по-різному інтерпретують і пізнан­ня.

53. Рання схоластика. Ансельм Контерберійський.

Прибічник августинізму, захищав примат віри над розумом «Вірю аби розуміти».Істини одкровення можна раціонально обгрунтувати. Апостеріорне доведення – грунтується на досвіді. Будь-яка річ може існувати і неіснувати. Все суще є одиничним, дане чуттєво. Всі речі є випадковими і відносними. Світ існує надалі, після змін, і якось підтримується. Значить, є вища сутність, яка є особливим началом світу, і ним є Бог.

Апріорне доведення – є незалежним від досвіду, виходить з розуму. Теза доводиться як антитеза антитези. Бог – сукупність усіх можливих досконалостей серед яких має бути і предмет існування. Бог існує оскільки існує поняття максимально досконалої істоти. Із логіки виводиться онтологія, із мислення – буття. Вище, ніж Бог не можна помислити нічого. З факту мислення про Бога виходить факт його буття.