61. Скептицизм Мішеля Монтеня

Основний твір Монтеня «Ессей» є скарбницею мудрості для усіх європейців. Предметом книги є він сам. Критикує схоластів. Він був сучасником Варфоломіївсвької ночі, Гугенотських війн. Монтень був ненависником ТЕРПИМОСТІ та серйозності. Він пропагував незалежність особистості, самостійний хід думок. «Що я знаю?», -питання, яке повинна ставити людина собі. Божевільна людина та, яка ні в чому не сумнівається. Вважав, що впертість та запальність духу – ознаки глупоти. Істина досяжна, але вона завжди відносна. Монтень зображає внутрішній світ суб'єктивних емоцій через саму людину – пізнання самого себе.Він був оптимістом та радісною людиною. «Глибоко помиляються ті, хто зображують філософію із похмурим чолом». Монтень вважав, що до природи потрібно ставитись як до матерії, а людина є її частиною. Його називали скептиком ренесансним. Про філософування він казав так: «Начало – здивування, дослідження – пошук, кінцем є незнання».

До Бога Монтень ставився скептично, вважав, що він є непізнаваним, а носієм звичаїв і традицій є релігія. Іскра розуму дана Богом, але це не багаття. Основою усього є мораль – наука добра і зла.

Він хотів займатися лише безспірними фактами людського життя, що їх треба визнавати незалежно від особистої позиції. Він намагався уникати загальних теорій. Він вважав, що неварто витрачати своє життя на теоретичні дослідження, як це робили скептики.

Філософія Монтеня містила скептицизму рівно стільки, скільки було по­трібно, щоб не торкатися заплутаних питань, щоб уникати фанатизму та жити в спокої. Скептицизм був для нього тільки способом полегшити й зробити приємнішим життя — відповідним, як судив, у важкі й неспокійні часи. Це був скептицизм, подекуди чимось схожий на той, що його пізніше поши­рюватиме Декарт, тобто був так само лише методом: як той методом здобу­вання істини, так цей — облаштування собі життя.

62. Зародження протестантизму. Мартін Лютер.

Реформація – боротьба проти головування католицької церкви у релігійному та, сусп. та політ. житті. Яскрава критика монополії катол.руху.Пік припадає на 16ст. Мартін Лютер не є філософом, він монах, священик, професор-теолог Віттенбергського університету. У 1517 році він пише 97 богословських тезисів, які направлені проти організації архітектоніки католицизму, схоластики, а, головне – проти авторитету церкви та вищих церковних ієрархій. І вивісив їх на вході у церкву. Лютер казав, що духовенство є посередником між Богом і людьми. Людина досягає спасіння душі лише вірою. Але воно не залежить від неї, бо без Божої благодаті людська воля ні на що не здатна. Він вважав, що людина не сумнівається, а має певні переконання у душі.

Улітку 1520 року Папа Лев10 наклав анафемму і відлучив Лютера від церкви, а Лютер спалив папську енцикліку. 1534р – переклав Біблію на нім.мову. Він ставить її на місце авторитету, замість церкви.

У 1580р виникає ЛЮТЕРАНСТВО. Християнська свобода – це свобода у христ.значенні. Церква підпорядковується державі.Релігія стала ірраціональною, підтримували концепцію 2 істин, за якою філософія, наука і релігія – незалежні.

Творець німецької реформації Мартін Лютер проголосив працю богоугодною справою та осудив неробство, наголошуючи, що в праці лю­дина подібна до творця всього сущого. Протестантизм засу­див пияцтво і розпусту, через які розтринькувались здобут­ки праці, добробут людини визнав свідченням її богоугодної поведінки. Бідність стала вадою (якщо ти бідний, то ведеш небогоугодне життя), багатство вважалося чеснотою. Цим, на думку Вебера, поясняюється те, що капіталізм зародився в країнах, де переміг протестантизм.